Публікація

Іконопис Острозького осередку XVI – першої пол. XVII століття

10:02, 12 Жовтня

зображення публікації

У останній чверті XVI – на початку XVII ст. Острог був чи не найбільшим малярським осередком на Волині та посідав особливе місце поміж художніх центрів українських земель. Як свідчить податковий реєстр ремісників 1576 р., в місті працювало 6 малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духніч, Богдан і Федір. Очевидно. всі вони були іконописцями з широким полем діяльності. Така сама кількість малярів була в тогочасній визнаній мистецькій столиці – Львові.

Проте, якщо у Львові поряд з українцями працювали поляки та вірмени, то в Острозі всі шестеро, судячи з їхніх імен, були українського походження. У першій половині XVII ст. в Острозі продовжував діяти значний осередок малярів. У акті розподілу володінь князів Острозьких 1603 р. згадуються малярі Дашко та Іван. У першій чверті XVII ст. в Острозі діяв навіть цех малярів, про що свідчить реєстр віддавання цехами воску до Острозького парафіяльного костьолу 1624 року.

Під час експедицій, проведених працівниками Острозького краєзнавчого музею в 1970 – 1990 рр. було виявлено чимало ікон XVI – XVII ст., написаних очевидно, острозькими майстрами. Одним з найбільш цікавих аспектів вивчення цих пам’яток може бути їх аналіз у контексті взаємодії середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій.

Найбільшою святинею Острожчини є чудотворна родова ікона князів Острозьких –  «Богородиця Одигітрія» XVI ст. (іл.1).

Нині вона зберігається в Свято-Троїцькому монастирі в с. Межиріч, куди, вірогідно, її віддав останній представник династії – князь Януш.  Образи Богородиці та Христа намальовані на ній за канонічною візантійською схемою часів Палеологів. На лівій руці Божа Мати тримає Ісуса, а вільною рукою, ледь торкаючись ніжки Сина, показує на Нього, ніби закликаючи йти Його дорогою, жити за Його заповідями. Такий іконографічний тип отримав назву «Одигітрія» від грецького «Οδηγήτρια» — «та, що вказує шлях». Богородиця вказує на Христа, унаочнюючи слова Ісуса «Я є і шлях і істина і життя: ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін.14:6).

Суворе скорботне обличчя Богородиці, написане за візантійським каноном, передає передчуття майбутніх страждань Христа. Згідно з візантійською традицією, хітон Богородиці темно-синій, а мафорій темно-вишневого кольору, оскільки цей колір утворюється від сполучення першого (червоний) та останнього (фіолетового) кольорів спектру, тобто в іконі символізує слова Христа: «Я є Альфа і Омега, початок і кінець, Перший і Останній» (Одкр. 22: 12-13). На мафорії Богородиці 2 зірки (символи Бога-Отця та Бога-Святого Духа), а замість третьої зірки – Бог-Син на її руках. Христос зображений не як звичайне немовля, а як доросла людина оскільки Він – передвічний Бог. В одній руці Він тримає сувій, а іншою благословляє Матір і весь світ, який врятує своїми муками. Жестами рук, поглядами очей Богородиця і Христос звертаються до людей. Вони не віддалені від земного світу, але світлом своїх душ підносяться над ним, за кордон людського земного існування, і апелюють до найбільш таємничих глибин людської психіки, виносячи її за межі земного часового і просторового континууму до інших духовних вимірів. У їх аскетизмі є нездоланне прагнення протиставити самодостатній ситій плоті – духовність, ствердити над біологічний сенс життя. Адже духовність не мислилася без упокорення плоті, оскільки дух протиставлявся матерії.

В іконі «Богородиця Одигітрія» XVI ст. з с. Стадники колишнього Острозького району повторюється та сама композиційна схема, що й у попередній іконі з тією різницею, що у верхній частині симетрично розміщені поясні зображення архангела Михаїла та архангела Гавриїла, які в контексті ікони сприймаються як уособлення двох начал.

Мужній воїн Михаїл – втілення сили і боротьби з царством зла, свідчення майбутньої звитяги Христа, який переможе гріх, як архангел Михаїл переміг сатану. Ліричний юнак Гавриїл, провісник народження Спасителя – уособлення миру і спасіння. Дещо змінюється психоемоційне трактування обличчя Діви Марії. На жаль, не збереглися її очі, але по розвороту голови можна уявити, що вона дивиться не прямо перед собою, на глядача, як це вимагав канон, а на свого сина. У болісно зведених до перенісся бровах, гіркій складочці вуст застиг глибоко прихований розпач матері, яка не може захистити свою дитину від страшного жереба, що робить образ Богородиці більш людяним, життєвим, близьким до простого народу.

Ікона «Різдво Богородиці» XVI ст. містить чимало побутових деталей, що з’явились в іконописі під впливом ідей Ренесансу .

Породілля Свята Анна та Святий Йоаким вітають гостей.  Служниця в білій намітці, тримаючи на колінах немовля, пробує рукою воду в купелі. На столі накреслені чашка, тарілка, а також риба й виноград (символи Ісуса Христа). Віяння Ренесансу виявились у іконі і в тому, що в зображенні архітектури: брами, палацу, башти проглядаються риси реальних острозьких будівель: надбрамної вежі, Круглої башти, палацу Острозьких. Інтенсивне будівництво в Острозі не могло не хвилювати творчої уяви митця і не проникати в намальовані ним твори. Проте, це не звичайна побутова сцена, адже  народжується не просто дитина, а мати Боголюдини Христа. Вищий сенс події, що підіймає жанрову сцену до надземного трансцендентного виміру буття, передається іконописцем з допомогою художнього прийому зворотної перспективи, яка відображає предмети ніби ми їх бачимо в нереальному неземному просторі, одночасно з різних точок зору.

В іконі «Успіня Богородиці» з острозького Богоявленського собору так само зображення реального середовища – кімнати, де на смертному одрі спочиває Божа Мати, поєднується із зображенням надреального світу, де в золотавому світлі вона возноситься до Бога в безмежність небес.

Реальність події з’єднується з її ірреальним надприродним змістом. Композиція розвивається знизу вгору, підводячи погляд глядача до верхнього краю ікони, ніби закликаючи продовжити рух далі. Самозаглиблення святих – рух душі всередину обертається рухом назовні, у височину золотого фаворського сяйва, в якому здіймається Пречиста Діва. Зображуючи святих біля смертного одра Богородиці, художник керується двома принципами. Людей усередині натовпу малює як узагальнену масу, сміливо закриваючи обличчя німбами і підпорядковуючи індивідуальність соборності. Разом з тим святих, що стоять скраю натовпу, зображує індивідуально, виділяючи з узагальненої маси апостолів Петра і Павла, Григорія Ніського, Іоанна Золотоустого, Миколая Мирлікійського, Романа Солодкоспівця… В цьому виявляється вплив ренесансного світогляду, ядром якого є особистість, яка абсолютна не у своєму надсвітовому існуванні, а у своїй чисто людській неповторності.

Нова ренесансна концепція людини, яка своїми діями активно впливає на боротьбу між двома протилежними силами всесвіту – Господом та сатаною, втілилась в іконі Юрія Змієборця XVI ст., з с. Точивики.

Якщо на середньовічних іконах  драматизм боротьби, не знаходив свого вияву, оскільки вищий світ ікони був непричетним до земної реальності, отже Св. Юрій здійснював свій подвиг легко, без надмірних зусиль, з допомогою лише вищої сили, то на іконі з с. Точивики образ Юрія значно активніший, енергійніший, насичений напругою боротьби. Він долає змія не тільки могутністю Бога, а й своєю власною силою, волею, сміливістю. Білий кінь героя не спокійно наступає на змія, а налітає на нього, стискуючи йому копитами горло, з якого виривається пекельне полум’я. Потоки крові стікають з-під голови чудовиська, конвульсійно вигинається кільцями його хвіст, обплітаючи задні ноги коня. На чорному тулубі змія – жахливе червоне обличчя сатани. Цей образ, розміщений у нижньому лівому кутку ікони, композиційно протиставлений зображенню десниці Бога Саваофа (яка коронує переможця), розміщеній по діагоналі у правому верхньому кутку композиції, над списом Юрія. А сам герой – у центрі, посередині діагоналі, між двома протилежними силами всесвіту. З допомогою святого воїна Бог Саваоф карає втілення зла світу – сатану. Богословський зміст події як перемоги св. Юрія над сатаною поєднується із земним сюжетом визволення від змія царівни. Сама вона  нагадує волинську дівчину, на ній вишите плаття без рукавів, біла сорочка та білий фартушок, батьки царівни також в одязі заможних волинських міщан.

Поєднання містичної надприродної сили духа та фізичної природної сили бачимо в образі Спаса-Еммануїла на іконі «Ангел великої ради» поч. XVII ст. з с. Лючин.

На рамі ікони написані слова з пророцтва Ісаї: «Яко отроча родися нам сын… И нарицается имя его велика совета Ангел…» (Іс. 9:6). Згідно з тлумаченням блаженного Августина та Миколи Сповідника, в дискурсі цього пророцтва, Христос маніфестується як Вісник (Ангел) таємної ради вищих духовних сил Бога-Отця, позаяк ніхто не зможе заперечити, що Він сповістив світ про царство небесне. Тому Христос зображений на іконі як ангел з крилами. Його образ вражає духовною наповненістю, що виявляється в нерухомому погляді величезних надмірно розширених очей, у благословляючому жесті піднятих вгору рук, за якими видно крила. І хоча Спас зображений в ієратичній позі непорушного «предстояння» з нерухомим обличчям, внутрішня енергія та експресія, що нуртують у ньому, відчуваються в напруженій колористичній гамі гарячих яскраво червоних фарб його одягу. Містична одухотвореність споріднює його з Середньовіччям, а фізична міць та енергійність – з образами нового часу.

Відхід від візантійського канону і українізація образів яскраво виявляється в іконах з апостольського ряду з села Понебель та з аналою п. пол. XVII ст. з Миколаївської церкви м. Острога.

Візантійські типи облич замінюються в них українськими, приваблюють не тільки духовністю, але й людяністю, не замкнені, суворі, аскетичні, а відверті, доброзичливі, лагідні. Це палкі проповідники Божого Слова, вершителі добрих справ, помічники бідних і принижених. Ікони наближувались до життя і навіть до реальних подій, які відбувалися на той час в Острозі. Так, в  іконі «Страшний суд» сер. XVII ст., яка зберігалась в одній з церков Острога, серед персонажів пекла було зображено володарку м. Острога Анну-Алоїзу Ходкевич та її чоловіка Кароля Ходкевича, котрі переслідували православне населення міста, що призвело до бунту міщан на другий день Великодня 1636 року і жорстокого покарання повсталих.

Ікони Острозького осередку є яскравим прикладом українізації іконопису XVI – XVII ст. та гармонійного поєднання середньовічних та ренесансних ідейно-художніх концепцій, що відігравало величезну роль у захисті православної віри, в розвитку вітчизняної духовної культури.

Ярослава Бондарчук

 

Цьогоріч Державний історико-культурний заповідник Острога реалізовує проєкт «Експозиція Острозької іконописної майстерні в Острозькому замку» у межах партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду та Державного агентства розвитку туризму. Оновлена виставка дозволить детальніше дізнатися про витоки майстерні, деталі створення ікон та безпосередньо про острозький іконопис. Проєкт має на меті сприяти збереженню культурної спадщини Острога та забезпечити доступність і простоту сприйняття творів мистецтва для широкого кола відвідувачів. Експозиції іконопису розширюється та відходить від практики виключно споглядання до практики залучення. Для прикладу, в музейній експозиції розміщено мікроскоп для дослідження фрагменту справжньої ікони та інтерактивні зони. Також виставковий простір стає інклюзивним через наявність тактильних моделей і зображень експонатів.