Публікація
Гори кличуть, тих чия душа їм у зріст: спогади про Тараса Давидюка
16:55, 03 Листопада
Юля Скрипка Бестюк – рівнянка, волонтерка, подруга Тараса Давдюка розповіла про знайомство із ним, про зустріч наживо, про вплив на її життя та свою вдячність.
“Гори то є любоу
Тарас закохав у гори заочно, навіть я, ні разу не будучи там, на вершинах, раділа і переймалася почуттями від кожних тарасових походеньок перевалами і фото з наплічником.
Моє знайомство з Тарасом теж було заочне.
Вперше про нього розказали мої сини, які в захваті розповідали про пластуна- військового, який під час відпусток приїжджав до дітей на табори і вчив чогось крутого. Потім я побачила у фейсбуці його сторінку. І у дописах фото шеврона пластової лілейки. На тлі териконів, поруч з горням кави, в окопі. А потім профіль у фейсбуці- усміхнений кучерявий хлопчик у вишиванці.
Справжнє знайомство було випадковим. На зупинці назустріч мені йшов височений військовий. Широкий у плечах, у вузеньких окулярах з металевою оправою, бородою шотландського моряка, і у військовій панамі. У руках тримав торт.
– Добрий день! Ви Тарас? Я вас знаю.
Коротко представилася. Коротко розказала, як вирахувала, у якій він бригаді, де зараз ця бригада перебуває, коротко перерахувала моїх знайомих, які там служать, і він кивнув, що їх знає.
Посміхнувся, привітав із Днем Матері, вибачився, що має бігти.
Емоції мене переповнювали. Подякувала, за те, що вовтузиться з дітворою на таборах.
Ми розбіглися по справах, щоб вдруге зустрітися.
Друге знайомство було просто кумедне.
Я живу на початку села. Ввечері йшла по справах. З поля по трасі побачила двох дюдей – високого чоловіка і поруч струнка дівчина. Чоловік був з наплічником, у блакитній сорочці і у військовій зеленій панамі. Йшов швидким кроком, поруч дріботіла дівчина. Коли пара підійшла ближче, я впізнала спочатку панаму, а потім обличчя.
– Тарас! Добрий день!
Дівчина залилася сміхом.
– Тарасе, тебе у кожному селі знають!?
Виявилося, що вони добираються до міста з Свята Весни, яке відбувалося неподалік на другому березі Горині.
Їх друг Юрко перевіз на човні на цей берег, щоб швидше можна було дістатися до транспорту. Але ноги! Їхні ноги були у глиняних шкарпетках, а до міста у такому вигляді з’являтися було зовсім не гламурно.
Я люб’ язно запросила до мене додому помити ноги. Бо живу я якраз біля зупинки. Поки мандрінники, як гусенята, тьопалися у відрі з водою, діти пильнували маршрутку до міста.
Це випадкове знайомство і зустрічі були знаковими. Восени я вже проходила КВДЧ 130 і стала новацькою виховницею. А зараз у 49 років стала донором. Шкодую, що не знала, що можна було раніше.
Малюнок на моїй обкладинці – це привітання для військових пластунів, які Тарас передавав у підрозділи. Він посміявся, що Земельні сили – ті, що закопують в землю.
На відео Тарас танцює Аркан. Дякую, що навчив багато чому.
Кожного разу, коли дивлюсь у твої очі на Майдані, отримую підтримку всього того, що роблю.
Дякую, що ти є.
Пам’ятаємо. Помстимось.”, – Юля Скрипка Бестюк
