Публікація
«Головне — не втратити віру»: історія прикордонника з позивним «Борсук»
12:05, 31 Травня
Фото: 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
Ще у 2014 році він добровільно повернувся до прикордонних військ, а перед повномасштабним вторгненням заздалегідь готувався до служби, відчуваючи наближення великої війни. Прикордонник із позивним «Борсук» пройшов АТО, понад рік воював на Донеччині після 24 лютого та переконаний: найважливіше на фронті — підтримка побратимів і віра в Перемогу.
Історією бійця поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь“.
Коли військового запитують, чому він обрав позивний «Борсук», той лише усміхається. Історія цього імені почалася ще у 2014 році на Донеччині, поблизу Волновахи.
«Жили в окопах, під землею. Хлопці кажуть — треба позивний. Я й сказав: буду «Борсук». Бо борсук — звір сильний. І не кожен пес його візьме», — згадує військовослужбовець.
До початку російської «Головне — не втратити віру»: історія прикордонника з позивним «Борсук»агресії чоловік жив звичайним життям. Працював адміністратором бази відпочинку та охоронцем. Усе змінив один дзвінок із військкомату.
Запитали: «Не хочете повернутись у прикордонні війська?». «Я кажу — хочу. Того ж дня зібрав речі й поїхав», — розповідає він.
Повномасштабне вторгнення Росії військовий зустрів без страху, але з чітким усвідомленням того, що попереду великі зміни. За його словами, передчуття великої війни з’явилося ще до 24 лютого 2022 року.
«Десь за тиждень до 24-го я вже дзвонив у військкомати. Хотів іти на контракт. Відчував, що буде війна. Коли приїхав у Демидівку, уже летіли ракети», — говорить «Борсук».
Після початку повномасштабної війни він понад рік виконував бойові завдання на Донеччині. Каже, що витримати випробування допомагала підтримка побратимів.
«Трималися один за одного. Без цього не витримаєш. Ми більше жартували, ніж сумували. Сміялися, згадували охоту, рибалку, життя до війни», — розповідає прикордонник.
Досвід участі в АТО став важливим підґрунтям для служби під час нинішньої війни, хоча, за словами військового, між ними існує суттєва різниця.
«Тоді було важко, але зараз — інше. Інший масштаб, інші удари. Та суть одна — робити свою роботу», — наголошує він.
На бойових позиціях поруч із військовими часто жили безпритульні тварини. За словами «Борсука», бійці піклувалися про них і підгодовували.
«Ми їх і годували, і доглядали. Їх було по сім штук. Але додому не брав — у мене свої троє є», — каже військовий.
Удома на захисника чекають сестра, син і донька. Попри складні обставини служби, він намагається підтримувати зв’язок із рідними майже щодня.
«Дзвоню майже щодня. Вони все розуміють, але я не хочу, щоб хвилювались. Кажу просто — все добре», — говорить прикордонник.
Син військового також замислювався над службою у війську. Батько не став його відмовляти, вважаючи, що кожен має самостійно обирати свій життєвий шлях.
«У сина були думки теж іти служити. Я не відмовляв. Кожен має свій шлях. Головне, щоб робота була до душі. Хай навіть не найоплачуваніша — але щоб ішов на неї з радістю», — переконаний «Борсук».
На завершення військовий звернувся як до майбутніх захисників України, так і до цивільних.
«Майбутнім військовим побажаю триматися. Захищайте країну чесно й без показухи. А цивільним — мирного неба, терпіння і віри в Перемогу. Головне — не втратити віру», — підсумував він.
