Публікація

Голка, нитка та натхнення: як дідусь з Дубенщини створює вишиті скарби

15:00, 28 Січня

Більше ніж пів сотні вишитих сорочок, десятки рушників і подушок, ікони, картини, плаття для доньки, портрет Тараса Шевченка — це лише частина того, що створив талановитий дідусь – 77-річний Федір Якута із села Острів, що у Дубенському районі.

Про дідуся з Дубенщини, який постійно вишиває і любить “творчий шопінг” розповіла Ксеня Галицька у Блозі “Знай більше”.

Федір Якута дуже любить українську вишивку й увесь вільний час проводить у «товаристві» голки, ниток та полотна. Хто б не завітав до оселі Федора усі залишаються враженими талантом господаря.2017 рік… То була гарна, тепла і спокійна весна. Ще задовго до повномасштабного російського вторгнення в Україну. Я випадково дізналася про творчість Федора Михайловича, тож вирішила навідатися до мальовничого села Острів. Було велике бажання на власні очі побачити цю красу й познайомитися з талановитим майстром.

СЕЛО, ЯКЕ НАДИХАЄ

До села, де проживає митець, дістатися не так уже й легко. Острів далеко від райцентру й міжнародної траси. Та саме це додає селу особливої цінності. Острів — неймовірно гарне село зі ставами та мальовничою природою. Воно надихає на творчість… Тож не дивно, що саме тут живе дідусь, який постійно вишиває — навіть уночі, у полі чи подалі від людей.

ЗНАЙОМСТВО З МИТЦЕМ

Вже на подвір’ї мене зустрічає приємна жінка й запрошує до оселі. У кімнаті на дивані сидить усміхнений дідусь, а довкола — краса, яку словами важко передати. Десяток ікон прикрашають кут кімнати — і всі вони вишиті руками Федора Якути.

Поруч лежать справжні «скарби» майстра: мотки ниток різних кольорів, схеми, малюнки, полотно… Наче сцена з кіно. Невже таке буває? — майнула думка.

Федір Якута народився 1948 року в Кривому Розі. Проте дитинство й усе свідоме життя провів на Дубенщині, де мешкає разом із дружиною, сином та його сімʼєю.

Про своє дитинство й любов до вишивки дідусь розповідає:

«Вперше взяв голку з ниткою до рук у дев’ять років. У школі було трудове навчання. А ще я завжди спостерігав за мамою — вона дуже гарно вишивала. Я захоплювався українською вишивкою й згодом почав вишивати сам. Перші роботи були на домотканому полотні».

ПОКОХАВ ОДНОДУМИЦЮ МАРІЮ

Після школи Федір Якута працював, згодом служив в армії. Повернувшись у рідне село, зустрів свою долю — Марію, таку ж закохану у вишивку.
— Вдень у селі багато роботи, а як усе переробимо — біжимо до полотна. Колись була мода на вишиті штори й гардини. Ми з Федором усю хату ними прикрасили: він вишиває з одного боку, а я — з іншого, — усміхається пані Марія.
— А як вийшов на пенсію і став пастухом — то настав справжній рай. Піду в поле чи до ставу корови пасти й вишиваю. Добре, спокійно, ніхто не заважає, — додає дідусь.
— Та хто ж тобі заважає? Ти й серед ночі можеш вишивати! Не раз було: прокидаюся о четвертій ранку — а мій дід уже за роботою. Бо натхнення прийшло, — жартує дружина.

За минулі роки Федір Михайлович вишив понад 50 сорочок та плаття для доньки. Рідні мають по кілька вишиванок. Але дідусь вишиває й на замовлення. Якось знайомий сина попросив сорочку — майстер швидко впорався. Та поки замовник зволікав, сорочку купила інша людина. Коли ж перший таки згадав про замовлення, дідусь просто… вишив нову.

Під час розмови подружжя Якутів дістає з шафи сорочки та ексклюзивні вишиті подушки, які створюють для себе й дарують рідним.

ДІДУСЬ ЛЮБИТЬ ТВОРЧИЙ «ШОПІНГ»

Десять років тому Федір Якута вперше почав вишивати ікони. Зараз їх у нього вже чимало. Деякі з них прикрашають місцевий храм. До кожної ікони митець створює ще й копію — для дітей. На одну ікону йде від місяця до двох праці, але результат того вартий.
А ще дідусь дуже любить їздити до Дубна та Рівного — не за «чоловічими штучками», а по нитки.

— Краще за мене кольори мені ніхто не підбере, — усміхається він.

Цього дня ми багато говорили про українську вишивку, творчість подружжя Якутів і розглядали їхню дивовижну красу, що оживає в кожній ексклюзивній речі.
Подружжя Якутів щиро любить Україну, вишиванки й сам процес вишивання. Та у свята й присвятки голки в їхніх руках ви не побачите.

Фото з іконами о. Романа БЕРНАТА.

Фото: сайт “Про Рівне“

РЕКЛАМА