Публікація

Друга світова війна в Острозі, якою вона була?

05:18, 08 Травня

зображення публікації

Українці, зокрема, й острожани, були в різних арміях. Воювали і в німецьких, і в радянських військах, одні за Третій рейх, інші за Радянський союз. Мої родичі воювали і проти одних, і проти інших. Вони підтримували Українську повстанську армію і воювали за український Остріг, за незалежну Україну, в якій ми сьогодні живемо.

Отже повертаємося до Острога. Другі совєти прийшли до Острога домовившись з гітлерівцями про розподіл Польщі у вересні 1939 року. (Тоді вони ще дружили і найкращі генерали і офіцери нацистської армії проходили навчання в Росії і сиділи за одними “партами” з радянськими офіцерами. Всі наступні події показали що краще військову науку вивчили все таки німці).

Націоналістичний рух в Острозі виник ще у 1926 році на чолі з викладачем української мови Миколою Шугаєвським. Навколо цього осередку була згуртована молодь і згодом було сформовано декілька «п’ятірок» Української військової організації. В 1928 році М. Шугаєвський помер; відновив націоналістичну діяльність учень 5 курсу семінарії Філюк, якого згодом заарештували. Після його арешту діяльність ОУН в Острозі продовжували студент Варшавського політехнічного інституту Костянтин Церкевич із Леонідом Червінським та Юрієм Шикірявим.

До вересня 1939 року національно свідомих громадян, членів ОУН з Острога, вже пересадила по тюрмах польська влада, продовжили їх роботу радянські каральні органи.

Окупація Острога радянськими військами не зазнала жодного спротиву зі сторони польського війська, яке тоді квартирувалося у нас в місті. Збереглися спогади Юзефа Пьонтковські, який розповідає що польські вояки були просто в шоці від того що сталося, і лише спостерігали як радянські війська проходили через Остріг на захід.

З 1939 по 1941 рр. очільником Острога став єврей Мотель Горен який перед тим був членом Бунду (соціалістичної партії євреїв), а з приходом більшовиків він став комуністом. Відразу по тому під його керівництвом  енкаведисти наповнили острозькі тюрми, в основному свідомими українцями націоналістами, та “куркулями”, яких треба було вивозити до Сибіру. Тоді ж в Катині був розстріляний попередній польський бургомістр Острога (керував містом з серпня 1934 р. — до вересня 1939 р.) Станіслав-Людвік  Жураковський.

Коли в 41-му німці перші напали на совєтів, то ті запанікували і почали масово покидати окуповані  західноукраїнські міста. Першими поїхали на схід  грузовики компартійної верхівки наповнені награбованим у острожан майном. Так як тюрми були переповнені українськими націоналістами, то був виданий наказ, що при неможливості евакуації, всіх політичних в’язнів страчувати на місці, прямо в тюрмах. Збереглась доповідна начальника Острозької тюрми, де він звітується що всіх 77 в’язнів постріляли перед відходом з міста. Правда потім з’явилася ще одна доповідна, де пояснюється, що після першої втечі енкаведисти не встигли постріляти всіх в’язнів і кадрові військові змусили енкаведистів повернутись назад до Острога, і вже тоді вони частину в’язнів вивезли в глиб території України. Скільки знищили на місці ми так і не знаємо.

2 липня 1941 року відбувся бій в самому місті. Судячи із фото під постом ми бачимо в основному знищену радянську військову техніку. Тобто німці стріляли прицільно, так щоб знищити противника і його техніку, але не руйнувати місто, яке їм необхідне було цілим. Радянські війська покинули Остріг і відійшли на східний берег р. Горинь. Перша танкова рота розвідувального батальйону 43 танкової бригади будучи найближче розташованими до Острога, в 16.00 2.7.41 р. виявила рух 8 танків, 5 бронемашин, 50 мотоциклістів і загону мотопіхоти в напрямку Бадівки і Кривина, і вогнем їх розсіяли по місцевості.

Знищивши перші німецькі танки, радянські війська розпочали “геройськи” знищення артилерією історичного центру міста. Артилерійська батарея стояла в районі Кривина і звідти вела прицільний вогонь по центру, орієнтуючись на купола Богоявленського собору, що на Замковій горі. Скільки тоді було знищено мирних острожан невідомо, але весь історичний центр з Ринковою площею і будинками 16-19 століть було зруйновано вщент.  Совєти вибрали іншу тактитику ніж німці, більшовикам треба було знищити все в місті разом з мирними жителями, які ще там залишилися. Для радянських офіцерів це вже були зрадники.

Ще 30 червня 1941 року у Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили створення Української держави. Ця подія знайшла своє відображення і в Острозі. Після приходу німців відбувся похід молоді в національних костюмах і освячення українських прапорів в Богоявленському соборі. Молебень на українській мові відслужив священик о. Михайло Рихлицький. Поліцію очолював спочатку Мевша, а потім Ткаченко, який при совєтах працював в райкомі компартії. Він був не місцевий, а присланий зі Східної України.

Міським головою в перші місяці був відомий в Острозі археолог, директор музею Йосип Новицький, але він був людиною науки, тому повернувся до роботи в музеї. Його замінили відомим і дуже шанованим в місті вчителем географії Василем ГригорОвичем. Районну управу  очолював Мотренко, його замісником був вчитель-латиніст польської гімназії Йоакімович, головним бухгалтером управи був Запольський, начальником господарського відділу Ю. Бабич, фінансового – А. Поліщук. Було ще «Arbeitbiuro», – відділ, який працюючим видавав робочі картки і вербував робочу силу для роботи в Німеччині. Цю установу очолював Микола Білошицький. Усього з Острога було вивезено 257 осіб, а з Острозького району — ще 297 осіб.

Вже 4 серпня настав день першого єврейського розстрілу, який відбувся на Новому Місті. Пізніше було ще 2 розстріли: на Новому Містечку і між селами Солов’є і Нетішин. Таким чином німцями було знищено єврейське населення міста.

Зараз багато спекулюють на тому, що на розстріл до німців євреїв водила українська поліція. Так таке було, але поряд з ними були і єврейська поліція, яких німецьке командування відбирало для того щоб підтримували порядок в середині гетто.(Єврейська полі́ція —  нім. Judischer Ordnungsdienst пол. Żydowska Służba Porządkowa). Як я вже згадував, від початку поліцією керували  Мевша (не українець) і комуніст Ткаченко. Куди потім подівся Мевша ми не знаємо, а  Ткаченка НКВС-івці після війни розстріляли).

Чи були в поліції члени ОУН невідомо, але міська управа ними контролювалась повністю. Члени управи хоч і збирали харчі для німецької армії, але все було, може, трохи більше рівня податків як за Польщі.

Потрібно відмітити, що в перші роки окупації німцями, в місті працював український театр, де режисером був великий любитель української драматургії Юхим Зайончківський, який мав багато однодумців акторів. Ставили «Назара Стодолю», «Мартина Борулю», «Циганку Азу». (За ці вистави в радянські часи режисер опинився в Воркуті).

Про те, вже у березні 1943 року був арештований бургомістр Острога ГригорОвич, його заступник, та ще 15 чоловік із міської управи, всі вони були членами ОУН Бандери. Їх було заарештовано за те, що бургомістр дозволив друкувати листівки в острозькій друкарні для ОУН-УПА. У листівках були надруковані 10 наказів, виданих командуванням УПА. Після арешту всі національно свідомі працівники перейшли до лісу, а їхнє місце зайняли поляки, бургомістром став Микита Шумбарський. На той час польська поліція почала активно співпрацювати з німецьким командуванням. Вони разом виїжджали в села, вже без попередніх податкових домовленостей, просто грабували те що могли застати в селян на господарстві.

Поляки, які лишилися по селах, почали масово здавати своїм родичам в поліції, всіх в кого родина була в УПА, а заразом і те хто і де переховує харчі. Тому командування повстанськими загонами на Острожчині попередило, щоб всі поляки вибралися до Острога, а інакше їх буде знищено. Більшість поляків так і зробили, вони позаймали порожні будинки в Острозі, та розмістилися в приміщенні вчительської семінарії, де організували загін польської самооборони. Німці їм усім видали зброю. (Зараз це приміщення Острозької академії”).

В тому ж березені 1943 року, мадяри з поляками у кількості біля 70 чоловік прийшли у село Мощаниця грабувати і палити. Неподалік був відділ УПА в силі біля 300 вояків. Зав’язався бій, у мадяр та поляків були великі жертви. У цьому бою загинуло 5 повстаців.

13 квітня 1943 року німецько-мадярсько-польський загін, який передислоковувався з с. Мирогоща в м. Остріг оточив с. Святе і частину с. Будераж, зігнав до клуні селянина Денисюка 83 дорослих чоловіків. Німці запалали в селі хати, запалала і клуня з живими людьми, 72 чоловіки згоріли живцем. 11 селян було вбито з кулеметів, при спробі вирватися. Частина села Будераж була чеською колонією. Угорські солдати оточили їх  і повели чехів до лісу на розстріл. На краю лісу угорський солдат звільнив їх і вони втекли. Ймовірно, солдат був з колишньої Чехословаччини і коли почув їхню чеську мову, то вирішив зберегти їхнє життя.

Поляки допомагали не тільки німцям, частина з них пішла в «совєтські» загони. Багато з них подалося партизанський загін ім. Михайлова що базувався в лісі на Теременській горі в Острозькому районі. Залога табору складалася з 200 чоловіків більшовиків і біля 300 поляків з родинами, які повтікали з довколишніх сіл. Своїм перебуванням у тій місцевості совєтські партизани паралізували зв’язки УПА і шкодили навколишнім селам постійними грабунками харчів, одягу й інших домашніх надбань.

Тому був наказ по Острозькому і Кременецькому районах, щоб всі загони УПА прийшли викурити совєтів під командуванням майора Бегми з Теременського лісу.

Бій точився протягом двох днів, але в результаті радянські партизани покинули Острожчину і повернулись на свою базу – Славутчину, в підпорядкування до енкаведиста Одухи. (Пізніше Одуха особисто розстрілював ще зовсім молодих хлопців з сіл Острозького району (Милятина, Мощаниці та інших сіл), які зголосилися до служби в УПА і рухалися через село Стригани Славутського району. За це і інші звірства Одуха отримав зірку героя радянського союзу.)

Збереглися спогади курінного Макса Скорупського про бій на Теременській горі: “Треба віддати пошану навколишньому українському населенню, що через ті дві доби бою, без жодного наказу чи заклику з боку УПА, приносило нам до окопів харчі й воду. На всьому відтинку фронту біля стрілецьких ровів стояли принесені страви в селянських горшках і мисках. Був навіть теплий борщ і вареники з сметаною”. (Тут в мене виникли асоціації з Майданом)

Дев’ять загиблих повстанців поховали на цвинтарі в Теремному.” Без огляду на дощ, на похорон зібралася маса народу і з великим жалем і співчуттям усі оплакували смерть, як вони казали – “своїх оборонців перед совєтською голотою”. Селяни своїм ставленням до нас і уважністю не в одного стрільця і командира витиснули сльози вдячности і національної гордости за свій нарід. Всі речі, що були пограбовані совєтами, ми повернули покривдженим селянам.”

В липні 1943 року мадяри з поляками спалили  село Бухарів Острозького району і вбили 33 мирних жителі. В основному це були родини бійців УПА, які перед тим квартирувалися у своєму селі. У цій кривавій акції злочинну активність проявили місцеві поляки: Францішка Тодор, Францішка Станіслав, Доскоч. Після спалення Бухарева відділ повстанців повернувся в село і спалив польську колонію Григорівка, там жили родини тих польських поліцаїв які перед тим знищили сім’ї бійців УПА в Бухареві.

Всі ці події спричинилися до того що з 12 по 15 жовтня 1943 р. на Острожчині було спалено 16 сіл. Німці й поляки замордували більш як 500 жителів сіл: Білашів, Галівка, Грозів, Грозівський Корчунок, Гремяче, Гремяцькі хутори, Завидів, Лючин, Михалівка, Новомалин, Озера, Попівці і Точивики.

В свою чергу упівцями було спалено дві польські колонії Вітольдівка (біля Оженина) та Гурби (Здолбунівський район).

Німці залишили Остріг 8 січня 1944 року. Влади не було ніякої. Радянські війська з’явилися на вулицях міста 27 січня, тобто три тижні в місті влади не було. Це також був страшний період. Хто обороняв, хто грабував, хто палив вночі будинки. Так були спалені будинки в центрі міста в т. ч. приміщення Будинку культури. Боїв за місто не було.

Ще перед тим як зайти в місто “Визволителі”  отаборились на східному березі Горині. Тоді у селах Вельбівне і Кургани місцева боївка УПА вбила когось із радянських солдатів. За це доблесні радянські вояки зібрали чоловіків з Вельбівного та Курган і розстріляли їх всіх просто так, для профілактики і без суду.

В Острозі та по селах військові комендатури відразу почали набір в армію острожан, але для них це все були вороги народу і тому їх навіть не переодягали у військову форму, практично не давали зброї і кидали просто в атаку, щоб німці вистріляли на цих чорнопіджачниках весь боєкомплект, а далі вже йшли навчені військові в атаку. Чорнопіджачниками називали новобранців тому що вони йшли в бій з цеглиною в руці, в простих домашніх піджаках і були просто гарматним м’ясом. Таким чином більшовики знищували українців які пережили німецьку окупацію німецьким ж кулями.

Після повернення в місто енкаведистів, ті ж приміщення, що були тюрмою до війни заповнилися знову в’язнями патріотами.  (Зараз це приміщення музичної школи, відділу поліції та психлікарні). В цих приміщення катували і розстрілювали полонених вояків УПА і мирне населення, яке не хотіло йти в колгоспи. Потім, коли вже не було потреби мати стільки тюрем, то підвали (можливо й з трупами) совєти просто забетонували. (В 90-х роках під музичною школою утворився провал і відкрилась одна із кімнат тюрми, там на стінах були вицарапані написи в’язнів, які хотіли щоб лишилась хоч якась інформація для родичів, якщо їх тут постріляють чи закатують).

Під час каральних акцій, коли совєти виїжджали в села Острозького району – гинули і енкаведисти. Їх ховали на почесному місті, в парку за Будинком культури, навпроти музею нумізматики. (Потім в шістдесятих чи сімдесятих роках, цих енкаведистів з почестями перепоховали на “Меморіалі слави”. До цього меморіалу влада Острога і сьогодні носить квіти).

Але для острожан Друга світова війна не закінчилася ні 2 вересня, ні тим більше 9 травня 1945 року. Українська повстанська армія продовжувала воювати вже з новим окупантом – радянською владою. Загони УПА активно діяли на території всієї Острожчини ще десять років, аж до середини 50-х рр. Вони все надіялись що колись буде створена українська незалежна держава. Більшість із повстанців не дожило до 24 серпня 1991 року, але їх справа увінчалася успіхом і ми зараз з вами живемо в цій державі, за яку полягли хлопці і дівчата з Острога та навколишніх сіл. Але це вже окрема тема, окремого посту.

Для ілюстративності використано фото із німецьких архівів, бо радянських, а тим більше упівських,  по Острогу майже не збереглося.

Микола БЕНДЮК