Публікація
«Док» із Вараша: шлях бойового медика, який рятує життя на передовій
13:02, 30 Грудня
Олександр із Вараша пройшов шлях від інженерних амбіцій до порятунку життів на передовій. Сьогодні його знають під позивним «Док».
Історією військовослужбовця поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Олександр родом із Вараша мріяв працювати на атомній електростанції. Для цього він закінчив Національний університет «Одеська політехніка» і планував пов’язати своє життя з енергетикою. Та реальність виявилася іншою.
«У планах було дещо інше, але життя змусило піти важчим шляхом», — зізнається він.
Влаштуватися на АЕС виявилося непросто: численні співбесіди та очікування змусили шукати роботу за кордоном. Так Олександр опинився у Польщі, де працював на фасадних роботах.
У 2022 році він повернувся в Україну та разом із двома товаришами створив власну будівельну бригаду. Проте початок повномасштабної війни змінив його плани назавжди.
Попри проблеми зі здоров’ям, Олександр добровільно вступив до лав територіальної оборони. Його одразу призначили бойовим медиком взводу.
«Не маючи медичної освіти, я розумів, що це буде складно. Тому продовжував навчатися, проходив курси й ставився до цього максимально відповідально, бо знав: саме від мене залежить життя побратимів», — говорить військовий.
За час служби «Док» пройшов одні з найгарячіших ділянок фронту — Бахмут, Куп’янський та Сумський напрямки. Сьогодні він обіймає посаду старшого бойового медика мінометної батареї.
Найважчими, за його словами, стали бої за Бахмут. Там Олександр не лише евакуйовував і надавав допомогу пораненим, а й брав участь у бойових виходах.
«Займався евакуацією та оглядом поранених. А згодом, коли не вистачало людей для ротації наших хлопців на позиціях, сам пішов на позицію і став старшим. Мені передали у підпорядкування чотирьох бійців, з якими ми разом утримували позицію», — згадує він.
Під час одного з виходів група потрапила під танковий обстріл.
«Ми рухалися групою з позицій до місця евакуації, коли по нас почав працювати танк. Я йшов останнім у групі й на мить побачив, як червона пляма від снаряда пролетіла між мною та побратимом попереду. Адреналін тоді зашкалював. Далі всі дії були згідно з наказами старшого групи, що дозволило нам вийти цілими, без поранень, на точку. Я нарахував близько 20 пострілів. Але це лише одна маленька частина з усього, що довелося пройти», — розповідає «Док».
Позивний Олександр отримав одразу після призначення медиком.
«У взводі були хлопці з бойовим досвідом, які сказали: «У нас медик завжди був «Док», от і ти будеш «Док». З того часу я й став «Док»», — усміхається він.
У тилу на Олександра чекає родина — дружина Тетяна, дев’ятирічний син Ілля, маленька донька Іларія та мама. Саме вони дають йому сили витримувати найважчі моменти війни.
«Поїхати в ліс, побудувати бліндаж і пожити там подалі від людей. Але це жарти. Найголовніше — повернутися додому живим і цілим, зі здоровим глуздом, та бути поруч із сім’єю», — розповідає про плани після війни Олександр.
