Публікація
До 100-річчя пам’яті: як Симон Петлюра підкорив Європу «Щедриком»
17:30, 21 Травня
Історики відкрили нам маловідому, але феноменальну сторінку життя Голови Директорії УНР та Головного Отамана Симона Петлюри — створення першої української культурної дипломатії.
У часи, коли російська гібридна агресія нищила молоду республіку, а Європа вважала Україну «фантомом», Петлюра випустив на міжнародну арену зброю, проти якої Кремль виявився безсилим — українську пісню та безсмертний «Щедрик» Миколи Леонтовича.
Коли у січні 1919 року більшовицька росія вела проти УНР війну, молода українська держава відчайдушно шукала визнання на Паризькій мирній конференції.
Проте тогочасні лідери Франції, Британії та США дивилися на світ виключно через окуляри російської чи польської пропаганди. Французький консул Еміль Енно відверто заявляв:
«Південна Росія ніколи не мала своєї історії чи етнографічної окремішності».
Подолати це тотальне незнання України взявся Симон Петлюра. Як журналіст, мистецький критик та редактор у минулому, він чудово розумів силу інформаційних технологій і культурного продукту.
«Наказ Кошицю: за тиждень організувати Капелу!»
1 січня 1919 року у київському Молодому театрі Симон Петлюра, Володимир Винниченко та Володимир Чехівський почули прем’єру твору Миколи Леонтовича «Легенда» у виконання хору Олександра Кошиця (знаменитого «Щедрика» Кошиць презентував публіці ще у грудні 1916-го).
Враження було настільки потужним, що державне керівництво ухвалило блискавичне рішення — відправити хор у Європу, аби за допомогою мистецтва легітимізувати політичну незалежність УНР.
«За тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела, а то розстріляю!» — з притаманним йому гумором, але абсолютно серйозно наказав Петлюра диригенту Олександру Кошицю.
Вже 24 січня 1919 року Директорія затвердила закон про створення Української Республіканської Капели. Проєкт отримав повне державне фінансування, дипломатичний статус службовців Міністерства освіти та мистецтв, а також чітку інструкцію від МЗС: закордонні посольства УНР мали всіляко сприяти хору.
Співаки капели свідомо позиціонували себе як модерна європейська інституція. На гроші посольства в Празі їм пошили елегантні шовкові сукні та фраки. Україна мала постати перед світом не як провінційний етнографічний затинок імперії, а як висококультурна європейська нація.
Світовий тріумф: як «петлюрівці» перетворювали москвофілів на нормальних людей
Як свідчать унікальні архівні документи, оприлюднені дослідницею Тіною Пересунько на шпальтах видання «Історична правда», 11 травня 1919 року у Національному театрі Праги відбулася європейська прем’єра «Щедрика».
Успіх був приголомшливим. До цього візиту чехи під впливом російської еміграції вважали український сепаратизм «зрадою», але після концерту відомий празький диригент Ярослав Кржічка написав:
«Українці прийшли і перемогли. Ми тяжко кривдили їх, коли несвідомо з’єднували проти волі в одне ціле з народом російським… Самостійність для них є всім».
Далі були Відень, Женева, Базель, Берн, Цюрих. Західна преса вибухала сотнями рецензій. Бельгійська газета Ons Vaderland у січні 1920 року, цитуючи перекладений фламандською мовою текст «Щедрика», захоплено зазначала:
«Симон Петлюра знайшов чудовий спосіб подолати західноєвропейську необізнаність. Цей військовокомандувач знає, що меч сам по собі безсилий… Він інтернаціоналізує українське питання піснею!».
Коли Капела нарешті дісталася Парижа, суворий французький критик Раймон Шарпантьє на шпальтах газети Comoedia резюмував:
«Завдяки цій державній інституції генерал Петлюра, керівник нової республіки, вирішив спробувати показати світу окремішнє існування свого народу… Яка в цих людях відчувається віра!».
Повернення у пам’ять та уроки для сучасності
Симон Петлюра очолив країну в найкритичніший момент, коли інші провідники революції капітулювали або втекли, він мав унікальну рису — абсолютну «чесність з ідеєю». Жоден опонент ні разу не зміг звинуватити його у корупції.
Він продовжував боротьбу в екзилі, не повівся на облудну радянську «українізацію» 1920-х років і загинув від куль радянського агента в Парижі 25 травня 1926 року.
Радянська пропаганда десятиліттями ліпила з Петлюри образ «бандита й антисеміта», намагаючись викреслити його з пам’яті українців.
Проте крига скресла саме на Рівненщині. Як згадує історик Олександр Кучерук в інтерв’ю «Українській правді», справжньою історичною «бомбою» став 2001 рік, коли Василь Червоній у Рівному встановив перше в Україні погруддя Симону Петлюрі, задовго до появи повноцінних пам’ятіників у Києві. Це був необхідний прорив стіни несприйняття власної історії.
Сьогодні, через століття, все повторюється: Україна знову стримує ту саму російську агресію.
Тепер ми маємо те, чого так не вистачало Петлюрі — міцну збройну підтримку світу та сформовану національну свідомість.
Ворожі наративи вмирають, а український «Щедрик» і прапор незалежності, які Петлюра колись гордо проніс крізь безнадію, назавжди залишаться символами нашої перемоги.
Головна світлина: «Українська правда»
Фото: «Історична правда»
