Публікація
Боєць із позивним «ВДВ»: шлях Андрія від мрії про службу до боїв за Бахмут і Куп’янськ
12:00, 09 Квітня
Фото: 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
Скромний і врівноважений на перший погляд, але мужній і рішучий у серці — таким є Андрій, військовослужбовець 104 бригади з позивним «ВДВ». Його шлях до армії почався ще до війни, а повномасштабне вторгнення перетворило мрію на реальність, сповнену важких випробувань, фронтових буднів і боротьби за повернення додому.
Історією бійця поділилися на Facebook-сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Андрій ще до війни мріяв служити в армії. Саме тому він добровільно пішов на строкову службу, яка стала для нього першим серйозним кроком на цьому шляху. Хоч і не очікував, що потрапить до елітних повітрянодесантних військ, після проходження медогляду його зарахували саме туди.
«На строкову службу пішов добровільно. Не думав, що потраплю в елітні війська, але пройшов медогляд, мене забрали, і я відслужив. У десантурі було фізично важко. Проте за пів року звик, і це стало частиною мого життя», — згадує він.
До початку повномасштабного вторгнення Андрій перебував у пошуку себе: працював на будівництві, в охороні, мав досвід роботи в аеропорту. Він прагнув стабільного майбутнього та навіть замислювався про службу в поліції. Втім, війна кардинально змінила всі його плани.
«Я працював на будівництві, в охороні, трохи в аеропорту. Хотів піти в поліцію, але ця війна змінила всі плани», — ділиться боєць.
Початок вторгнення він пам’ятає до найменших деталей. Уже 26 лютого, перебуваючи на роботі, Андрій отримав виклик до військкомату.
«Фізично був готовий, не боявся. Як поводитися зі зброєю, я вже знав. Потрапив до 104 бригади. Я опинився з хлопцями, які швидко стали для мене побратимами», — розповідає військовослужбовець.
За час служби Андрію довелося побувати в найгарячіших точках фронту — Макарові, Бахмуті, Оріхові та Куп’янську. Кожен із цих напрямків залишив глибокий слід у його пам’яті.
«У Бахмуті ми воювали в міських боях, постійно копали укриття під обстрілами. Щойно спробуєш викопати хоч якусь нору для себе, як по тобі вже летить. У Куп’янську було ще важче – ворог наступав дуже швидко, нас обстрілювали дронами й мінометами. В останній день ми ледве вийшли, рухалися ланцюжком, навпомацки, ховаючись у кущах», — згадує він.
Найважчим випробуванням для Андрія залишається розлука з родиною. Саме зв’язок із дружиною та сином допомагає йому триматися.
«Коли виходиш із позиції та дзвониш додому до дружини та сина, хоча б по відеозв’язку — це додає сил. Але постійно бути далеко від них — дуже складно», — говорить він.
Попри всі труднощі, головною мрією для Андрія залишається завершення війни та повернення додому.
«Повернуся додому, побачу сім’ю, побуду з ними. А вже потім буду будувати плани. Можливо, піду працювати в поліцію чи пов’яжу життя з військовою структурою. Але головне – повернутися додому», — підсумовує боєць.
