Публікація

“Бій після бою”: історія прийняття та реабілітації військового з Вараша

17:43, 29 Серпня

104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь” публікує рубрику “Бій після бою”. Тут говорять ті, хто втратив — і знайшов себе знову.

«НЕО»: «Моє тіло змінилось. Але не дух. І не сила жити»

Петру Карповичу 42. Він — лейтенант, командир взводу 5 батальйону ТРО ЗСУ. Родом із Вараша. У липні 2022 року він став до війська. У 2023-му тримав Бахмут. У 2024-му — Харківський напрямок. А потім — постріл. Кулемет. Ампутація. Але це — не кінець. Це був лише новий початок.

«Головне — прийняти себе нового»

«7 серпня. Звичайний бойовий вихід. Спочатку — стопа. Потім — вище коліна. Ампутація вийшла висока, третина стегна. Але не це найстрашніше. Найстрашніше — розгубленість. “Хто я тепер?” — ось це болить найбільше».

Петро не здався. Вже на третю добу після поранення встав на ногу. Через два тижні — пішов на турнік. Почав займатись, дихати та боротися.

«Я зрозумів — або ти себе приймаєш, або ти зникаєш. У прямому сенсі. Не можна чекати, поки тебе врятують. Рятуй себе сам. І хай поруч будуть ті, хто підтримає. У мене — це моя дружина. Її віра тримала мене, коли я сам ще не стояв на ногах».

«Виговоритися — і жити»

«Я бачив хлопців після поранень. Я був таким. Але знаєш, що важливо? Говорити. Просто виговоритися. Не тримати в собі. Не мучити себе вночі. Я виговорився — дружині, близьким. І наче відпустило».

Петро каже прямо: “Коли ти поряд із тими, хто не прийняв своє нове життя — це відчувається. Там ще війна. Усередині”.

І радить кожному, хто зараз на реабілітації: «Читайте довідник пораненого від Міноборони. Це серйозно. Там — відповіді. Як допомогти собі самому. Як уникнути проблем у майбутньому. Не ігноруйте його».

«Спорт не просто рятує. Він перезавантажує»

До армії Петро займався боксом і стрільбою. І після поранення — повернувся до спорту ще активніше.«Я тренуюсь 3–4 години щодня, п’ять разів на тиждень. Гребля, бокс, стрільба з лука, пневматика. Це не “реабілітація” — це мій спосіб життя. Це те, що повертає мені силу й сенс.»

У жовтні 2024 він почав займатись адаптивною греблею. І вже 12–13 вересня 2025 братиме участь у змаганнях. Нині тренується у реабілітаційному центрі «Галичина», що на Львівщині. І готується не просто змагатися — а перемагати.

«Тіло — не межа. Межа — у голові. Або ти сам собі кінець, або — новий старт.»

«Воїном треба бути всюди»

«Я не знаю, чи повернуся на фронт. Думаю. Але точно знаю, що у цивільному житті — теж фронт. І там теж треба бути воїном.»

Петро сьогодні — не лише спортсмен, а й ведучий заходів, мотиваційний голос і приклад. Його запрошують, бо в ньому — світло. Те, яке видно навіть після темряви. Зв’язок із побратимами не переривається. Вони пишуть. Вони поруч. Бо для Петра побратимство — це не про війну. Це про життя.

«Мрію про активне, яскраве майбутнє. Бо іншим воно вже не буде. І це — не трагедія. Це виклик. Який я приймаю».

Його фабула: «Після усвідомлення, прийняття та планів на майбутнє треба зрозуміти: лише твоє життя — і його якість у всіх сферах — залежить від тебе самого».

““Бій після бою” — рубрика про тих, хто не здався. Якщо ти проходиш реабілітацію й хочеш розповісти свою історію — напиши нам”, – 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”

РЕКЛАМА