Публікація

Балтієць, священик, повстанський поет – і все це одне життя

11:51, 13 Грудня

зображення публікації

П’ятдесят років тому – 14 грудня 1971 року – у селі Милятин на Острожчині помер український православний священик, громадський і культурний діяч, поет і композитор Христофор Антонович Блонський.

Він – виходець із волинського священицького роду шляхетського походження – народився 1893 року у містечку Горохів (нині місто-райцентр Волинської області). З дитинства навчався музики, опановував скрипку, гітару, піаніно. Заняття музикою продовжував і навчаючись у Житомирській гімназії, у Волинській духовній семінарії (де закінчив 4 класи), у Київській політехніці. У Києві він став членом Українського клубу, де познайомився з кращими представниками інтелігенції поневоленого російським царатом народу, молодими літераторами, музикантами. Там юнак усвідомив себе українцем, а не малоросом. Під впливом творчості Олександра Олеся Христофор робить власні поетичні спроби. Причетність до українського громадського життя, опозиційних владі кіл, привела до розриву сина з батьком-священиком, який перестає його утримувати.

Військову службу X. Блонський відбував на Балтійському флоті, де закінчив морську артилерійську школу. Брав участь у бойових діях на Балтиці в роки Першої світової війни, був причетний і до жовтневих подій 1917 року, у яких моряки-балтійці українського походження відігравали не останню роль (через кілька десятиліть це рятувало його життя і свободу).

У міжвоєнні роки Христофор Блонський працював на рідній Волині, зокрема, псаломщиком у Кустині, де створив зразковий український аматорський хор, що перемагав на мистецьких оглядах, а також сільський театральний колектив. Учасник Жовтневої революції став переконаним українським націоналістом. 1940 року був заарештований каральними органами нової влади, але невдовзі звільнений. 1942 року, вже за нацистської окупації, він був висвячений у Рівному на священика української автокефальної православної церкви й отримав призначення на парафію села Михалківці, яке з кінця XIX століття було чи не головним осередком національного відродження на Острожчині (діяльність Дмитра та Лева Марковичів, Сергія Козицького та ін.).

Садибу сільського священика відвідували письменник Улас Самчук, керівники і командири українського підпілля та збройних формувань. Тут зупинялися, сповідалися й отримували благословення учасники бою від Гурбами. А між людьми розходилися духовні та повстанські вірші та пісні Христофора Блонського, та лише одиниці знали, хто їхній автор, адже поетичних рядків «Шалійте, лютуйте, прокляті кати, в кайдани вам нас не закути!» каральні органи не вибачили б. Так само, як і вірша «Лист із тюрми», присвяченого повстанській зв’язковій із Михалківець Тані Євчик, що загинула в ув’язненні.

До речі, зв’язковою підпілля була і дочка священика Наталія, що навчалася в Острозькому педучилищі і, розказують, переносила шифровки у книзі «Краткий курс ВКП(б)».

В останні роки життя важкохворий священик не міг проводити богослужіння, доживав віку у Милятині. Пропозиції влади зректися сану й отримувати персональну пенсію за революційні заслуги 1917 року не прийняв.

Поетична збірка Христофора Блонського «Вода з-під каменю» побачила світ лише 1994 року в  Рівненській книжковій серії «Реабілітовані історією».

Микола Манько, 

директор КЗ “Державний історико-культурний заповідник м. Острог”

“Замкова гора” № 50 від  10 грудня 2021 року