Публікація
Від захисників до zрадників: рф використовує українських військовополонених в інформаційній кампанії
17:00, 23 Серпня
“Будь українцем – не будь м’ясом” – цей слоган нaлежить російському батальйону імені Максима Кривоноса — нібито добровольчому підрозділу, укомплектованому українськими військовополоненими.
Редакція розслідувань Суспільного ідентифікувала понад 30 “кривоносівців”. Усі вони – колишні українські військовослужбовці, які потрапили в російський полон в 2023-2024 роках. Офіційно в Україні їх вважають зниклими безвісти, їхні родини отримують виплати від держави.
“Через відсутність доказів, що всі чоловіки долучилися до батальйону добровільно, ми не називатимемо імен усіх ідентифікованих. Розповімо лише про командирів і найактивніших спікерів у пропагандистських медіа. А заодно розкажемо, що про перебіжчиків думають у їхніх колишніх підрозділах”, – пише Суспільне.
“За можливість жити у країні, де не буде західної гидоти”
Батальйон імені Максима Кривоноса сформували влітку 2023 року як частину російського добровольчого корпусу Міноборони рф. Основою для нього стали колишні українські військовослужбовці, яких росіяни захопили в полон і — добровільно чи примусово — долучили до російської армії. 2024-го представник Головного управління розвідки України Андрій Юсов заявив, що цей підрозділ — “бліда та квола відповідь” ворога на антипутінські формування в Силах оборони України, як от Російський добровольчий корпус чи легіон “Свобода Росії”.
Максим Кривоніс – козацький полковник, який жив у XVII столітті, соратник Богдана Хмельницького в перші роки національно-визвольної війни проти Речі Посполитої. Названий на його честь підрозділ транслює концепцію “триєдиного російського народу”, за якою українці — частина єдиного історичного простору з росіянами, а саму Україну “треба звільнити від окупації Заходу”, не позбавляючи її суверенітету.
Ідеологічний пост батальйону Максима Кривоноса. Telegram-канал підрозділу
Командир підрозділу — уродженець Харкова В’ячеслав Губін, відомий на позивний “Батя Харківський”. До війни він був вчителем історії та депутатом Дергачівської райради від Комуністичної партії. Після 2014 року перейшов на бік проросійських бойовиків. Губін був одним із лідерів угруповання сепаратистів, які намагались створити так звану “ХНР” – “Харківську народну республіку”, а також брав участь у штурмі будівлі Харківської ОДА в березні 2014 року.
Командир батальйону В’ячеслав “Батя Харківський” Губін (праворуч) на зустрічі з бійцями на окупованій Луганщині у квітні 2024 року. Telegram-канал підрозділу
Син В’ячеслава Губіна Святослав — заступник командира батальйону. Його позивний — “Жак”. 2014-го він долучився до проросійських активістів у Харкові, а після операції СБУ зі знешкодження осередку втік із батьком на окуповану частину Донбасу й долучився до бойовиків “ДНР”. Із 2018-го по 2022-й Святослав очолював так звану Новосвітську адміністрацію на Донеччині, а після повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до окупаційних військ. Російському пропагандистському медіа він розповідав, що більшість у формуванні імені Кривоноса – так звані бусифіковані українці та добровольці, які нібито вірні присязі народу України, а не чинному керівництву держави чи “західним спонсорам”.
За словами російського пропагандиста Гєннадія Альохіна, в батальйоні служать близько 200 військовослужбовців. Ця кількість, стверджує Альохін, постійно зростає.
Окрім цього підрозділу, росія створила ще щонайменше чотири осередки з подібною ідеологічною складовою, які названі на честь українських історичних постатей: Мартина Пушкаря, Сидора Ковпака, Олександра Матросова та Богдана Хмельницького.
Усі ці осередки ведуть соцмережі з однотипними меседжами: там демонізують українську армію, підтримують путінський режим і закликають українців воювати на боці рф проти власної держави. У травні 2025 року батальйон Кривоноса опублікував допис про спільне бойове злагодження із запорізьким загоном імені Мартина Пушкаря, супроводивши допис гаслом “Один народ. Одна віра. Одна справа”. А в червні цього року представники усіх цих угруповань вперше з’явились разом на заході з нагоди Дня пам’яті жертв у Другій світовій війні в окупованому Донецьку.
Пропагандистська одиниця
Бойовий шлях російського батальйону імені Максима Кривоноса розпочався в Серебрянському лісництві на Луганщині у 2023 році. Потім підрозділ перекинули на Авдіївський напрямок, де залучили до боїв в Авдіївці, Яснобродівці, Новогродівці та Селидовому. Нині батальйон залучено на Покровському напрямку для мінометно-дронової підтримки, про що він регулярно звітує у своєму телеграм-каналі. У зведенні бойових дій у січні 2025 року Інститут вивчення війни згадав підрозділ як такий, що “відкрито” заявив про свою активну участь у війні.
Батальйон використовує полон як елемент інформаційної кампанії. Під час операції в Серебрянському лісництві на Луганщині підрозділ захопив двох грузинських снайперів із 2-го Іноземного легіону — Георгія Чубетідзе та Георгія Гоглідзе. Згодом у телеграм-каналі батальйону вийшло інтерв’ю з Чубетідзе. Полоненого змусили розповідати, що його нібито завербувала українська контррозвідка, пообіцявши $3тис. щомісяця й по $300 за підтверджене вбивство російського військового. Також Чубетідзе звинувачував ЗСУ у воєнних злочинах.
Грузинський доброволець Георгій Чубетідзе на допиті після здачі в полон “кривоносівцям”. Скріншот із відео Міноборони рф
У квітні 2025 року російський суд визнав грузинських добровольців винними у справі щодо “участі найманців у збройному конфлікті”. Чубетідзе отримав 15 років колонії суворого режиму, Гоглідзе — девʼять.
Росіяни активно залучають іноземних журналістів для популяризації батальйону. Протягом 2024 року “кривоносівці” тричі приймали закордонні знімальні групи для демонстрації високої підготовки та мотивації колишніх українських військових. Улітку представники арабської філії Russia Today — RT Arabic та китайської телекомпанії Phoenix TV знімали роботу екіпажів БПЛА й спілкувалися про війну “проти політики Заходу”. У грудні того ж року пропагандистське видання “РІА Новості” провело великий престур, організувавши приїзд журналістів із семи країн.
Попри медійне просування, офіційний майданчик “кривоносівців”, телеграм-канал “Шлях волі” вірусним так і не став: після року відеозведень, подкастів і репостів популярних російських воєнкорів його аудиторія ледь перевищує 10 тисяч підписників. Щоб підняти впізнаваність, пропагандистський телеканал RT у співпраці з російським режисером Владіславом Гузєм випустив стрічку “Зцілення”. Фільм побудовано як ланцюг “сповідей”: бійці на камеру розповідають, як потрапили в полон та “знайшли справжню Україну” в лавах добровольчого корпусу рф.
“Кривоносівці” беруть участь у виховно-ідеологічних заходах на тимчасово окупованих територіях, спрямованих на мілітаризацію української молоді. Один із прикладів – молодіжний форум у місті Шахтарську Донецької області, що відбувся на початку червня 2025-го з нагоди Дня захисту дітей. Мета цього заходу, за словами заступника командина батальйону Губіна, – “формувати правильну, здорову молодь, яка розуміє, звідки приходить загроза й щоб уміла захищати Донбас навіть у шкільному віці”.
Бійці батальйону імені Максима Кривоноса проводять лекцію з пілотування дронами під час вишколу волонтерського руху “Народна дружина”. Telegram-сторінка проросійського форуму в Шахтарську
Про те, як росіяни мілітаризують українських дітей, редакція розслідувань уже розповідала. Зокрема, в матеріалах про військову підготовку в нібито дитячих таборах, мілітаризацію дитсадків, “Євпаторійський десант” та призов українських юнаків на строкову службу.
Десантник із Київщини
Серед найбільш медійних бійців батальйону Кривоноса — Олексій Підгорецький, позивний “Змєй”, колишній військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ. Він народився в Хабаровську, все життя прожив у Сквирі на Київщині. До мобілізації в 2023-му до війська не мав жодного стосунку. Після полону Підгорецький вступив у батальйон Кривоноса й став командиром групи розвідки.
В інтерв’ю російським медіа Підгорецький публічно заявляє, що не хотів воювати за українську владу, бо та буцімто зрадила українців та бійців — тому добровільно попросився в батальйон Кривоноса. Також він розповідав про бойові операції на боці російських військ, зокрема про використання безпілотників і знищення української техніки на Авдіївському напрямку.
Підгорецький — один із ключових спікерів підрозділу й регулярно коментує для російських пропагандистських медіа перебіг бойових дій.
Він особисто підтвердив свою причетність до вбивства двох українських військових. На підставі цих публічних зізнань СБУ оголосила йому підозру в державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану.
Колишній “азовець”
Антон Маскін, солдат ССО “Азов – Харків” (у вересні 2023 року підрозділ став 97-м батальйоном у складі 60-ї Окремої механізованої інгулецької бригади), до російського батальйону імені Максима Кривоноса вступив після полону у 2023 році.
На початку повномасштабного вторгнення Маскін долучився до Харківської тероборони. За кілька місяців перевівся у спецпідрозділ. Брав участь у Харківському контрнаступі восени 2022 року.
В інтерв’ю пропагандистському виданню “Звєзда” Маскін розповів, що здався в полон після мінометного обстрілу його позиції. Каже, що хотів би повернутись додому, але вже після війни, адже “боїться, що його знову мобілізують”.
“РІА Новості” Антон розповів, що долучився до російського батальйону, “щоб боротися з нацизмом”.
За його словами, підрозділ дає можливість стати на “правильний бік історії” та захистити “справжню Україну” від “західного впливу”.
Головний “рупор” батальйону – із Рівненщини
Медійним обличчям батальйону став боєць на позивний “Історик” – Володимир Кошелик, уродженець Сарн на Рівненщині. Його шлях у військовій сфері почався 2014-го, коли він долучився до добровольчого батальйону МВС “Торнадо”. Через цей факт Кошелик потрапив до російських радикальних пабліків як “особливо небезпечний український терорист”.
Після повномасштабного вторгнення він перевівся до 47-ї бригади “Маґура”. За даними українського реєстру зниклих громадян, Кошелик пропав безвісти восени 2023 року під Красногорівкою на Донеччині. У пропагандистському фільмі “Зцілення” він розповідає, що зазнав важкого поранення, а російські солдати “врятували й евакуювали” його. Після цього Кошелик нібито добровільно вступив у батальйон Кривоноса.
Володимир Кошелик, позивний “Історик”, веде свою програму на YouTube-каналі батальйону. Скріншот із відео
З 2024-го “Історик” став головним контентмейкером загону: як штатний медик і водночас ведучий соціальних мереж підрозділу він записує подкасти з командирами й регулярно пояснює аудиторії, чому “рішення українського командування безглузді, а війна позбавлена сенсу”. В пропагандистських інтерв’ю Кошелик називає себе “моральним критиком ЗСУ”.
Лісник із Житомирщини
Максим Бур’янчук із Житомирської області за фахом — лісівник. До 2023 року він працював у лісгоспі й готував кандидатську дисертацію. Мав бронь від мобілізації, але восени 2023-го її втратив і потрапив на офіцерські курси, а тоді – в Національну академію сухопутних військ у Львові.
У березні 2024-го Бур’янчука відправили в 110-ту механізовану бригаду. Того ж року під Архангельським на Донеччині його зафіксували як зниклого безвісти.
В інтерв’ю для “РІА Новості” Бур’янчук, позивний “Хантер”, розповів, що був поранений, потрапив у полон, пройшов перевірку й “свідомо вступив до батальйону Кривоноса”. Він уже рік служить командиром взводу в батальйоні та каже, що мріє після війни повернутися до лісового господарства під російським паспортом. Бажано – в Серебрянському лісництві, де відбулися перші бої підрозділу.
Служба безпеки України оголосила Бур’янчуку підозру за статтею про державну зраду в умовах воєнного стану.
Нацгвардієць, який перейшов на бік ворога
Роман Смолянюк — із Хмельницької області. З 15 липня 2023 року він служив у підрозділі Національної гвардії. За даними Державного бюро розслідувань, у серпні того ж року Смолянюк зник безвісти. Слідчі з’ясували, що бійця росіяни утримували в Суходільській виправній колонії на території окупованої Луганщини. За даними слідства, представники спецслужб РФ запропонували йому вступити в підрозділ імені Кривоноса. Як йдеться у справі, Смолянюк добровільно прийняв пропозицію і долучився до підрозділу. У лютому 2025-го ДБР оголосило йому підозру за статтею про колабораційну діяльність.
У вересні 2024 року Смолянюк записав відео про отримане поранення під час бойового завдання в українському підрозділі, звинуватив своїх колишніх побратимів та командування в недбалому ставленні та ненаданні допомоги. Тепер Смолянюк, уже на позивний “Борзий”, з’являється на каналі підрозділу під час тренувань.
Бійці російського батальйону імені Максима Кривоноса у серпні 2024 року. Telegram-канал підрозділу
Снайпер, десантник та нацгвардієць
СБУ зафіксувала ще трьох перебіжчиків. Стрілець-снайпер 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Даниїл Стрельцов зник безвісти 2023 року й опинився у тимчасово окупованій Ясинуватій на Донеччині. За даними СБУ, він добровільно присягнув загону імені Максима Кривоноса й залишився в його лавах. За даними слідства, мотивація Стрельцова була суто ідеологічна: спротив Збройним силам України був не наслідком полону чи примусу, а проявом власних переконань. У грудні 2024 року СБУ оголосила йому підозру в держзраді, вчиненій в умовах воєнного стану.
Полонений 2023 року Даниїл Стрельцов на допиті російських спецслужб. Скріншот із відео “Ізвєстій”
Також СБУ оголосила підозри в колабораційній діяльності колишньому десантнику 25-ї Січеславської бригади Максиму Островському та нацгвардійцю Сергію Усатенку. Від березня до вересня 2023 року росіяни утримували їх у Суходільській колонії №36 на окупованій Луганщині. За інформацією з підозр СБУ, в колонії їм запропонували “нову службу” в щойно створеному добровольчому загоні. Островський та Усатенко погодилися.
Єдиний підтверджений загиблий “кривоносівець”
У фільмі “Зцілення” згадується, що серед особового складу батальйону вже є щонайменше один загиблий — Владислав Крикун. На його сторінці в російській соцмережі вказано, що він жив у Черкасах. У пропагандистському ролику підрозділу Крикун розповідав, що “не хотів іти на фронт, косив, але СБУ почала погрожувати”. Зрештою, його мобілізували. Пізніше, перебуваючи на позиціях, він ніби побачив у TikTok ролик про батальйон Кривоноса і вирішив вступити до нього. Як Крикун потрапив у полон, невідомо.
Владислава “Крика” Крикуна вбили під час штурму Красногорівки у Донецькій області 12 липня 2024 року. Cкріншот з інтерв’ю для підрозділу
Проблема зниклих безвісти, які перейшли на бік ворога
Майже всі згадані в матеріалі військові в Україні офіційно вважаються зниклими безвісти. Їхні імена досі є в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин — навіть попри те, що частина з них мають підозри за статтями про державну зраду чи колабораційну діяльність.
Реєстр веде Міністерство внутрішніх справ. Дані про військового, який зник під час бою чи маршу, до бази вносять після заяви командира частини або родичів.
Після внесення особи до реєстру, вона офіційно отримує статус “зниклий безвісти”. Вилучити запис може лише структурний підрозділ апарату МВС.
Згідно з положенням про цей реєстр, дані про зниклих безвісти не зникають одразу після того, як уповноважені органи з’ясували долю цих осіб. Запис зберігається ще 75 років після дня закриття кримінального провадження щодо розшуку, незалежно від того, людину виявили живою чи знайшли її поховання. Після закриття справи слідчий поліції має протягом трьох діб повідомити адміністратору реєстру, і в картці роблять позначку “розшук припинено”.
Редакція надіслала інформаційний запит до МВС із проханням пояснити, чому військових, які публічно воюють у складі батальйону імені Максима Кривоноса, досі вважають “безвісти зниклими”. Станом на день публікації матеріалу відповіді від МВС ми не отримали.
Якщо військовослужбовець зникає під час бойового завдання і його внесли до реєстру зниклих осіб, згідно із законом “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців” родина військовослужбовця може подати заявку до Міністерства оборони для отримання грошового забезпечення. Отримують допомогу й рідні “кривоносівців”.
Це підтвердила в розмові з редакцією розслідувань Суспільного сестра одного з колишніх українських військовослужбовців, який нині служить у російському батальйоні імені Кривоноса. Жінка каже, що у 2023 році втратила зв’язок зі своїм братом, який служив на Донеччині. Родина жила в стані тривалої невизначеності, при цьому продовжувала отримувати компенсаційні виплати, ініційовані командуванням бригади. Про те, що її брат воює у складі ворожого підрозділу, як стверджує жінка, вона не знала. Нам вона заявила, що планує звернутися до Служби безпеки України, щоб передати всю наявну інформацію.
У Міністерстві оборони на наш запит щодо виплат родинам тих, хто перейшов на бік ворога, відповіли з посиланням на Постанову Кабміну №884 від 30 листопада 2016 року. “Однією з передбачених підстав для відмови у виплаті є встановлення факту, що визначена особа має громадянство РФ або Республіки Білорусь, постійно проживає на території таких країн або була засуджена за державну зраду, колабораційну діяльність чи пособництво державі-агресору, — йдеться в постанові. — Виплати також не здійснюються, якщо встановлено, що військовослужбовець добровільно здався в полон, самовільно залишив військову частину (місце служби) або дезертирував”.
У відповіді додали, що факт вручення підозри у вчиненні кримінального правопорушення не є автоматичною підставою для припинення соціальних виплат родині або для зміни статусу особи у військовому обліку. Міноборони також зазначає, що припинення виплат оголошується відповідним наказом командира частини.
Юрист адвокатського об’єднання “Глоба і Глоба” Сергій Ланкін пояснює, що рішення про виплати грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які зникли безвісти, ухвалюють командири військових частин після звернення сімей. І саме частини перед тим, як нараховувати забезпечення, мали б перевірити, чи у військовослужбовців немає громадянства рф чи білорусі, вироку у справах щодо держзради чи колабораційної діяльності, а також чи військовий не здався добровільно в полон.
Згідно з вимогами Постанови №884, щороку 1 січня та 1 липня військові частини мають перевіряти підстави для подальшого нарахування грошового забезпечення.
Командир частини, додає Ланкін, може і з власної ініціативи видати наказ про припинення нарахування грошей, якщо буде встановлено, що зниклий безвісти військовослужбовець проживає на території РФ чи засуджений за державну зраду, колабораціонізм чи подібні злочини.
“Проте Постанова №884 не регулює питання щодо переліку документів, які можуть бути підставою для припинення виплати грошового забезпечення, – додає Ланкін. — Тому формально командир військової частини може приймати таке рішення на підставі будь-яких відомостей, зокрема й рапортів, листів з СБУ, опублікованих відеоматеріалів у мережі інтернет. Постанова також не передбачає деталізованої процедури взаємодії в подібних випадках військової частини з іншими державними органами — зокрема ТЦК, СБУ, прокуратурою. Відсутність деталізованого врегулювання може призводити до випадків суб’єктивних рішень командирів військових частин, і це негативно впливає на становище сімей військовослужбовців”.
Ланкін також наголошує, що особа вважається засудженою лише після того, як набуде законної сили вирок суду. А повідомлення підозри в держзраді, колабораціонізмі чи допомозі державі-агресору підстав для припинення нарахування його родині грошового забезпечення не дає.
Тож фактично родини “кривоносівців” можуть отримувати виплати, доки суд не визнає їхніх рідних винними в переході на бік ворога.
Ми поспілкувалися з речниками бригад, бійцями яких до здачі в полон були “кривоносівці”.
Речник 60-ї окремої механізованої бригади Максим Білоусов підтвердив, що Антон Маскін зник восени 2023 року і в листопаді того ж року присягнув російському батальйону імені Максима Кривоноса. За цим фактом, каже Білоусов, відкрито кримінальне провадження за статтею “державна зрада”, а всі грошові виплати його родині було подано на призупинення. Дружина Маскіна, за словами речника, дізналась про перебування чоловіка в полоні через пропагандистські відео на платформі TikTok.
“Його дружина дізналась про зникнення Маскіна одночасно з бригадою. Вона зателефонувала в нашу частину й повідомила, що усвідомлює припинення компенсаційних виплат”, – сказав речник.
Білоусов пояснив, що припинення виплат ініціює командир частини, звернувшись до того самого ТЦК, через яке мобілізували бійця:
“Частина надсилає туди лист з інформацією, що військовослужбовець, який раніше значився зниклим безвісти, добровільно здався й перейшов на бік ворога. Після цього відкривають кримінальне провадження за “держзраду” і, доки триває слідство, всі виплати його родині припиняються. Вся подальша комунікація з сім’єю теж відбувається через ТЦК. Виїжджає спеціальна команда, у складі якої має бути психолог, щоб одразу підтримати матір чи дружину й пояснити ситуацію”.
Речник 110-ї окремої механізованої бригади Іван Сєкач, із яким ми поспілкувались щодо бійця Максима Бур’янчука, зазначив, що бригада не займається розслідуванням випадків зниклих безвісти бійців:
“У питаннях загиблих та зниклих безвісти беруть участь ТЦК, оскільки саме вони здійснювали призов і ведуть облік призваних осіб за місцем проживання. Щодо безвісти зниклих бригада має обмежені повноваження. Вона встановлює лише первинний статус “безвісти зниклий” і видає відповідну довідку. Щодо виплат членам родини (“кривоносівця” – ред.), то їх призупинено. Є визнаний факт переходу на бік ворога. Дані передані до СБУ та МВС”.
Набір військовополонених до бойових підрозділів – воєнний злочин
Примушування військовополонених служити в збройних силах держави-агресора є воєнним злочином. Це прямо забороняє III Женевська конвенція 1949 року.
Ми звернулися до голови Європейської мережі правозахисних організацій Іллі Нузова, щоб зʼясувати, хто нестиме юридичну відповідальність за цей злочин. За його словами, російські посадовці, які можуть бути причетні до примусового вербування – офіцери, коменданти таборів для військовополонених або представники ФСБ – підпадають під юрисдикцію міжнародного права і можуть бути притягнуті до відповідальності в Міжнародному кримінальному суді.
“Це чітко кваліфікується як серйозне порушення Женевських конвенцій. У Римському статуті Міжнародного кримінального суду цій практиці відповідає стаття 8: ‘Примушення військовополоненого до служби у силах ворожої держави’. Це міжнародний злочин”, – каже Нузов.
Юрист зауважує, що факт переходу полоненого на бік противника не є автоматично злочином, якщо військовий зробив це добровільно:
“Так, військовополонений має право добровільно приєднатися до армії ворога – це саме по собі не є порушенням. Але зрозуміло, що у випадку з українськими військовими, яких утримують в умовах катування, приниження й ізоляції, оцінити справжню “добровільність” цього рішення практично неможливо. Тому тут потрібне розслідування в кожному конкретному випадку”.
Експерт додав, що вербування українських військовополонених до російського підрозділу не має воєнної доцільності. Йдеться радше про інформаційно-психологічну операцію для російського глядача:
“Навіть кількасот примусово завербованих людей не матимуть жодного вирішального впливу на фронті. Більше того, ці люди за першої нагоди, ймовірно, повернуться до української армії. Але картинка для російського телебачення – інша. Вона створює враження, що українці зневірені, визнають свою “помилку” й тепер долучаються до “правої” сторони, тобто до Росії. Це і є головним сенсом цієї акції”.
Юрист також вважає, що українська сторона має вжити низку міжнародно-правових кроків для фіксації цього порушення. На його думку, про випадки примусу військовополонених до служби варто повідомити Міжнародний комітет Червоного Хреста. Це може посилити тиск на Росію і змусити її допустити представників комітету до місць утримання полонених. Він також наголошує на важливості передачі зібраної інформації до Комісії ООН з розслідування порушень в Україні та до Міжнародного кримінального суду як доказів воєнного злочину.
Що про “кривоносівців” думають у “Свободі Росії”
Ми поспілкувалися з представниками легіону “Свобода Росії” — підрозділу, що є частиною ГУР МО та добровільно воює на боці України з 2022 року. Вони називають такі батальйони маскарадом.
“Ми вважаємо, що це стратегія розмивання сенсів та підтримки російської державної інформаційної двозначності за Орвелом: легіон “Свобода Росії” – зрадники, але ось є батальйон Кривоноса з розчарованих в Україні українців, погляньте, в них навіть назви відео на YouTube українською”. І так далі за пропагандистськими штампами”, – відповіли у пресслужбі підрозділу.
Легіонери, з якими ми спілкувалися, переконані, що більшість українських військовополонених, які з’являються у російських відеороликах, беруть участь у бойових діях не за власним бажання, а самі формування існують лише “для картинки” й не мають навіть мінімальної чисельності, потрібної для бойової роботи. На відміну від легіонерів, які воюють у складі ЗСУ – з офіційним статусом, контрактами й соціальними гарантіями – “кривоносівці”, кажуть Суспільному в “Свободі Росії”, позбавлені будь‑якого правового чи матеріального підґрунтя.
На думку легіонерів, демонструючи світу нібито “розчарованих українців”, які воюють проти Києва, Москва прагне “розмити сенси” й підмінити реальність. Для цього використовують впізнавані історичні бренди й пропагандистські штампи про “один народ”, “захист мови та віри” й “український нацизм”. Проте легіонери переконані: це розраховано винятково на внутрішню російську аудиторію, а вирости у справжню бойову силу такі підрозділи не можуть. Тому ані військової, ані інформаційної загрози в появі батальйонів вони не бачать.
Матеріал та фото: Суспільне Рівне
