Публікація
«Бо нам потрібна перемога»: 23-річний боєць із Рівненщини повернувся до армії після проблем із здоров’ям
12:39, 18 Червня
Війну ведуть не лише зброєю, а й силою характеру, вмінням підніматися після втрат, знову йти вперед і залишатися людиною. Попри біль і втому, Віктор не втратив віри — ні в себе, ні в країну. Його шлях — це шлях мільйонів українських захисників, які боронять майбутнє, мріючи лише про одне — про мирне життя у вільній Україні.
Віктору 23 роки. Незважаючи на відносно юний вік, у нього за плечима кілька років служби в лавах Збройних сил України, втрати побратимів і особисте відновлення. І хоч мав проблеми зі здоров’ям, він не залишив армію. Бо вірить: його місце — поруч із тими, хто стоїть на захисті рідної землі.
Віктор родом з Дубенського району, що на Рівненщині. Тут пройшло його дитинство, навчання у ВХПТУ, тут закладалися перші цеглини характеру. У 2021 році, у свої дев’ятнадцять, Віктор прийняв рішення про те, що буде служити в Збройних силах України. За ці роки пройшов чимало: був кулеметником-розвідником, механіком-водієм БМП. Спершу служив у 14-й бригаді, згодом перевівся до «130-ки».
У 2024 році служба в армії залишила відбиток — стан здоров’я змусив на деякий час зупинитися. Віктор отримав статус обмежено придатного. Був час на відновлення і думки про те, що далі робити.
«Півроку вдома. Думки про те, що в нашій країні далі йде війна не давала мені спокою. Я розумів, що вже не зможу повноцінно виконувати завдання, які до цього ставили перед мною. Але я мав бажання повернутися до ЗСУ. Не став чекати «особливого запрошення» від ТЦК та СП — прийшов у 23 інженерно-позиційний полк. І вже більше ніж півроку я військовослужбовець полку. Майже одразу поїхав на виконання, на Схід», — розповідає маскувальник одного із підрозділів полку.
Війна не несе нічого хорошого. Вона залишає шрами, не тільки на тілі… Проте Віктор каже, що не шкодує про те, що обрав ЗСУ.
«А як сьогодні можна по-іншому? Це мій вибір. Свідомий. Бо коли твоя земля в небезпеці, не можна залишатися осторонь», — говорить солдат.
І попри все, він — оптиміст. Мріє не про великі речі. Просто — про спокій. Про сімʼю, яку хоче створити вже після війни. Про дім — у рідному селі, де кожна стежка знайома ще з дитинства. А також, як і мільйони українців, має одну найголовнішу мрію — закінчення війни.
Саме тому він зараз у Збройних силах України і поруч з побратимами впевнено йде до своєї цілі.
Війна змінює людей, але не знищує мрій. І Віктор демонструє: навіть після найтяжчих моментів можна знову вставати й служити, щоб разом здобути волю та омріяну Перемогу.
Служба звʼязків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку
