Публікація
«Найгірше — це ненавченість». Історія добровольця з Дубна з позивним «Вітьок»
17:11, 16 Травня
Він не шукав війни, але коли вона прийшла — не ховався. Доброволець із Дубна Віктор, позивний «Вітьок», тричі повертався на фронт — спершу у 2015-му, потім за контрактом, а з початком повномасштабного вторгнення — без жодних вагань знову став до зброї. Сьогодні він служить у 57-му батальйоні 104-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.
Його шлях — це Донбас, Авдіївка, Світлодарська дуга, Торецький напрямок. Це не просто точки на мапі — це місця, де він тримав стрій, коли інші ще вагались.
«На війну — бо треба було»
Вперше Віктор пішов служити у 2015 році — це була п’ята хвиля мобілізації. Тоді потрапив до 39-го мотопіхотного батальйону. Потім — контрактна служба в 130-му розвідувальному батальйоні, вже ближче до рідного міста. А коли росія почала повномасштабне вторгнення — не роздумував.
«Як і багато хто, просто пішов. Бо треба було», — каже Віктор.
Знову ті самі позиції
Повернувся на ті самі напрямки, де був ще до великої війни — Торецьк, Курдюмівка, Авдіївка. Вже знає місцевість, немов рідну. Знає, що за поворотом, де яка посадка.
«Смішно, але коли стою на Донбасі, то вже знаю, що попереду. Здається, вже місцевий».
Нині його підрозділ утримує Торецький напрямок. Це добре знайомий йому рубіж із численними укріпленнями, каналами й вогневими точками.
«Чужі стали рідними»
У 57-му батальйоні, розповідає, зібралися хлопці з одного краю — з Дубенського, Млинівського районів, навколишніх сіл. Спочатку незнайомі, потім — як одна сім’я. Бо на війні все по-справжньому.
«Побратим — це той, хто без питань допоможе. Хто підставить плече. З ким мовчки переживеш важке. Це — не слово, а дія».
До війни — будівництво і сирзавод
Після першої служби Віктор працював на будівництві, а перед 2022-м — на сирзаводі в Дубні. Звідти й пішов до військкомату. Каже — не шкодує. У 2015-му він побачив інше життя — фронт, окопи, Донбас. Тепер це вже звично, але не менш важко.
«Треба вчитись. Добре вчитись»
Головне, що радить новачкам — вчитись і не йти на війну без підготовки. Бо помилки на фронті — фатальні.
«Бачив, як приходили без підготовки. Не знали, як гранату кинути. Через це гинули люди. Немає нічого гіршого за ненавченість на війні».
Тиша. Спокій. І більше — ніяких війн
Каже, не мріє про щось велике. Просто хочеться миру. Родини поки що не має — вдома чекають батьки. Тато — теж військовий, афганець. І так само пішов на війну у 27. Як і син.
«Дай Боже, щоб мої діти — якщо будуть — на війну вже не пішли».
«Проста смс рятує»
Найцінніше на фронті — це відчуття, що про тебе пам’ятають. Пише, що прості слова — «Тримайся» чи «Як ти?» — іноді важать більше, ніж усе інше.
«У окопі ти відчуваєш, коли про тебе не забувають. Це гріє. Це дає сили».
