Публікація
«Від моїх знань залежить чиєсь завтра»: 21-річний воїн «Ескобар» з Рівненщини розповів про себе
14:00, 24 Квітня
104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина розповідає про побратима родом із села Боремець, що на Рівненщині. 21-річний Павло на позивний «Ескобар» – у війську нещодавно. Він не зміг залишатися осторонь, коли гинуть діти, жінки, старенькі. По завершенню навчання в училищі зробив обдуманий вибір – піти на службу.
«Це мій вибір і моя цінність — захищати тих, кого люблю», – каже Павло. Бачив та розумів – військових бракує, фронт потребує сильних.
Шлях на фронт
«До війни я навчався на будівельника, отримав кваліфікацію муляра-штукатура. Підписав контракт свідомо, знаючи, що це не про легкі обіцянки, а про відповідальність. Держава дала менше, ніж говорила — але я не для цього прийшов. Йшов не за пільгами. Вперше тримав зброю на БЗВП, тоді й зрозумів: армія — це інший світ. Але з часом адаптувався. Найцінніше тут — побратими, за кілька місяців я вже відчув: ми — одна сім’я».
Обов’язки
«Я служу в зенітній батареї. Щодня навчаюся, вдосконалюю навички, виходжу на позиції. Це не просто служба — це відповідальність за небо над побратимами. На БЗВП мене навчили найважливішого: рятувати життя. Медична підготовка, стрільба, тактика — усе це не просто теорія, це те, що допоможе врятувати товариша в бою. Я тримаю це в пам’яті, бо знаю: від моїх знань залежить чиєсь завтра».
Сім’я
«Я — старший брат у великій родині. Нас шестеро: сестра й брати. Тож відчуваю відповідальність за кожного з них. Сім’я для мене — це фундамент, це мій тил. Я тут, щоб вони не знали того, що знаю я, щоб їхнє життя залишалося мирним. А ще вдома мене чекає дівчина — Даша. Ми разом уже три роки».
Мотивація
«Якщо не я — то хто? Вірю в Перемогу, бо вона — єдиний шлях додому. Мрію повернутися, збудувати дім, створити сім’ю, ростити дітей у спокої та любові. Без сім’ї я себе не уявляю. Хочу, щоб мої діти росли без страху, сварок, без болю. Я не повторю помилок своїх батьків — буду поруч, навчу їх говорити, писати, читати, вірити в себе».
Ставлення до цивільних
«Найбільше ранить, коли військових зневажають. Якось бачив, як один чоловік сказав солдату: «Ти мені ніхто». А потім, зрозумівши, повернувся й попросив вибачення. Люди мають усвідомлювати, що ми тут — заради них, щоб вони могли жити під мирним небом».
Мрія
«Моя мрія проста, але дорога серцю. Ще школярем я намалював портрет солдата — тоді навіть уявити не міг, що сам колись стану на його місце. Ту картину продали за 100 тисяч гривень. І ці гроші я відразу відклав — для сім’ї, для нашого майбутнього. Щоб коли повернуся додому, було з чого почати нове життя — тихе, мирне, родинне».
Після перемоги
«Повернуся додому, щоб бути тим, ким мріяв завжди — чоловіком, батьком, опорою для своєї родини. Збудую дім, у якому лунатиме дитячий сміх, де буде затишно й спокійно. Бо справжнє щастя — це бачити, як твої діти ростуть у любові та безпеці, відчувають твою підтримку й турботу. І коли це станеться, я піду до могил побратимів. Стану перед ними й скажу: «Ми перемогли!». Бо це — наш спільний шлях, наша спільна обіцянка. І виконаю її заради них, заради всіх, хто вже не повернеться додому, але дав нам шанс жити далі».
