Публікація
Найважче не бачити довго рідних: воїн Окремого батальйону «Поліська січ» розповів про себе
16:33, 30 Грудня
“Я став військовим, щоб вони не прийшли до мого дому”, – так пояснює свою мотивацію воїн 59 Окремого Батальйону Сил ТрО «Поліська січ» з позивним “Кеп”.
Перший бойовий досвід він отримав ще в 2014 році на Донеччині: “У 2022 довелося знову йти на війну. Але краще я буду стримувати їх тут, ніж ці вандали руйнуватимуть наші будинки”.
Нині він командир міномета за плечима якого значний бойовий шлях. Очеретине, Куп’янськ – ці місця назавжди залишаться в його пам’яті. Тут було важко, навіть боляче, але він знав, що бореться за своїх рідних, за Україну, за її свободу.
“Найважче для будь-якого військового – це не бачити рідних довгий час, – ділиться він, особливо боляче, коли діти ростуть без батька. Але ми знаємо, що робимо це заради їхнього майбутнього. Це дає сили йти вперед”.
У його підрозділі є традиції, які допомагають тримати бойовий дух на висоті: “У нас, мінометників, є девіз: “Якщо не ми, то хто?” Це прості слова, але вони нагадують, що кожен із нас тут виконує свою важливу місію. Іноді навіть посміхаємося під цей девіз, коли стає зовсім важко”.
Типовий день на фронті складний і насичений, але його місія – стримувати ворога – не викликає сумнівів:
“Ми не можемо дати їм можливості просунутися далі. Наша справа – захистити нашу країну, і вигнати нечисть із нашої землі”.
Що допомагає зберігати віру й сили? : “Головне – вірити в себе і в Бога. Це те, що тримає нас навіть у найважчі моменти. Ми знаємо, що без віри не буде перемоги”.
Попри відстань, він завжди намагається підтримувати зв’язок із рідними: “Мене найбільше надихають їхні слова: “Бережи себе, ми тебе чекаємо вдома”. У ці моменти я розумію, що маю заради кого боротися”.
Коли запитують, що для нього означає перемога, він відповідає без вагань: “Це кінець війни. Це момент, коли всі повертаються додому. Коли на нашій землі буде мир”.
Але він також вірить, що після перемоги Україна має змінитися: “Я хочу, щоб влада на всіх рівнях більше думала про свій народ. Ми проливаємо кров за те, щоб країна була кращою, справедливою, вільною і вони мають вкластися максимально в зміни на краще”.
Його слова до тих, хто ще не наважився приєднатися до ЗСУ, сповнені гіркої правди: “Де ви є? Ми вже за три роки втомилися. Але ми продовжуємо боротися. Настав час і вам зробити свій внесок”.
Ця історія – лише одна з тисяч, але вона показує, які люди боронять нашу країну. Їхня віра, мужність і любов до рідної землі – це те, що дає нам надію, написали на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщина.
