Публікація
«Під шквалом дронів нас методично знищували»: історія незламного ветерана з Костопільщини Володимира Кореви
15:30, 24 Липня
Володимир Корева приїхав додому із закордонних заробітків наприкінці 2021 року, а вже за два місяці в Україну прийшла велика війна. Спочатку він будував фортифікації й ліквідовував наслідки ворожих ударів як воїн інженерного підрозділу. А згодом потрапив у піхоту — на «нуль», у справжнє пекло під безперестанною зливою ворожих безпілотників.
Пройшовши крізь пекло, втрату ноги та місяці важкої реабілітації, 50-річний захисник повернувся до життя і сьогодні підкорює ветеранський спорт.
Від водолаза до будівничого оборонних рубежів
Одразу після повномасштабного вторгнення Володимир пішов до військкомату, але потрапив до війська не одразу — спочатку патрулював рідне місто у лавах самооборони. Згодом чоловіка зарахували до інженерних військ 47-ї окремої механізованої бригади командиром водолазного відділення.
Восени 2022 року разом із побратимами він виконував спецзавдання на Київщині, а згодом зводив фортифікаційні споруди на Харківщині.
Працювати доводилося під постійною загрозою обстрілів.
Один із випадків Володимир згадує як свій «другий день народження». У травні 2024 року під під час відбудови зруйнованої понтонної переправи через Сіверський Донець частина конструкції різко пішла під воду. Володимира, який перебував посередині, врятували водолазний гарт, відсутність паніки та американьска форма, яка не намокала миттєво. Впавши у холодну воду під понтон, боєць зорієнтувався по сонцю та виринув у безпечному місці.
«Нуль» і цілодобове пекло під FPV-дронами
Через нестачу людей у бойових підрозділах на початку 2025 року Володимира Кореву перевели до піхоти — у склад 151-ї окремої механізованої бригади. Вже у березні його підрозділ зайняв позиції на Куп’янському напрямку, за кілька кілометрів від кордону.
«Ворожі дрони висіли над нами постійно. Якщо не скидали вибухівку на нас, то методично розбивали довколишні хати, щоб не залишити жодного укриття. Не можна було ні вийти назовні, ні розпалити піч у бліндажі — ворог помічав найменший рух чи дим і одразу витискав нас», — пригадує ветеран.
12 днів підрозділ Володимира тримав оборону під безперервним вогнем. На бійців скидали задушливі гази, запальні суміші та кумулятивні снаряди. За цей час Володимир на власній спині витягнув до евакуаційного авто кількох поранених побратимів, а сам дістав контузію та осколкові поранення.
Під час чергової спроби вирватися прямим влучанням ворожого FPV-дрона в будівлю, де переховувалися бійці, Володимиру важко поранило ногу — кінцівка трималася лише на шкірі та сухожиллі. Надавши першу допомогу, побратими буквально заховали пораненого під будівельними піддонами та пшеницею, щоб ворожий безпілотник сприйняв його за загиблого і не завдав повторного удару.
Незважаючи на втрату крові, обстріли евакуаційної машини та важку дорогу, воїна вдалося доправляти до стабілізаційного пункту, а далі — до шпиталів Харкова та Львова.
Життя після поранення: спорт і мрія про онуків
У львівському реабілітаційному центрі «Незламні» Володимир переніс операцію з ампутації та пройшов довгий шлях відновлення. Складно було не лише фізично — у перші тижні уві сні та мареннях його все ще «переслідували» ворожі дрони. Проте завдяки підтримці лікарів, наполегливості та роботі з реабілітологами боєць відмовився від знеболювальних, впевнено став на милиці, а згодом — опанував протез.
Сьогодні 50-річний Володимир Корева активно займається ветеранським спортом. Він вже брав участь у чемпіонаті України зі стрільби з лука, грає в парахокей та петанк.
Головним джерелом сили для ветерана залишається родина та віра у майбутнє. Володимир зізнається: у найстрашніші хвилини на фронті його тримала єдина думка — він обов’язково має вижити, щоб діждатися та посадити на коліна власного онука.
