Публікація
Історія старшого бойового медика Марини «Мадлен» з Краматорська
15:40, 24 Лютого
Марина, відома під псевдо «Мадлен», з 2014 року живе війною. Спершу залишалася в окупованому Краматорську, доглядаючи тяжкохворих, а сьогодні — старший бойовий медик 104-ї бригади «Горинь». Для неї служба — не лише про зброю, а й про рятування життів та майбутнє українських дітей.
Історією військовослужбовиці поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Марина з Краматорська каже, що війна почалася для неї задовго до 2022 року. «Для мене війна триває з 2014 року», — розповідає вона. Тоді, під час першої окупації міста, Марина залишалася серед людей, яких доглядала у цивільному житті.
У цивільному житті «Мадлен» працювала з важкохворими: доглядала лежачих пацієнтів, робила реабілітацію, масажі та ін’єкції. Медичної освіти вона формально не має, проте понад 20 років практичного досвіду та численні курси дозволили їй стати бойовим медиком у війську.
«Я не могла просто залишити своїх підопічних. Тому і в 2014-му, і в 2022-му залишалася з ними. А коли їх забрали, коли руки стали вільні — я долучилась до ЗСУ», — додає Марина. У липні 2023 року вона приєдналася до 104-ї бригади «Горинь». Спершу Марина була стрільцем, згодом — бойовим медиком взводу. Сьогодні вона очолює медичну службу роти.
«Медик у роті — це такий самий солдат, як і всі. Ми стріляємо, ходимо на виходи. Просто ще й рятуємо життя», — пояснює «Мадлен».
Найбільше жінку здивувало ставлення колег: «Чесно, було страшно йти. Армія — чоловічий світ. Були свої жіночі страхи. Але хлопці прийняли дуже добре. 104-та — це сім’я. Я так казала і кажу. Ми раді бачити одне одного. Це вже не просто служба — це родина».
Головна мотивація Марини — діти. Вона хоче, щоб її дочка та онука Єва росли вільними в незалежній Україні. «Коли мотивація падає, я згадую окупацію Краматорська у 2014-му», — говорить «Мадлен».
Спершу рідним вона не зізнавалася, що служить у бойовому підрозділі. «Казала, що десь у госпіталі, в тилу», — зізнається вона. Згодом рідні дізналися правду.
«Онука каже: “Бабусю, я тобою горджуся. Я тебе чекаю”», — ділиться Марина.
Після перемоги жінка мріє просто жити: у вільній країні, поруч із рідними, знаючи, що її боротьба не була марною.
