Публікація
Через 35 років знову в строю: дві війни солдата Михайла Васильовича з Рівненщини
14:00, 29 Січня
Посвідчення учасника бойових дій Михайло Васильович отримав задовго до початку російсько-української війни, адже у 1987–1989 роках йому довелося служити в Афганістані.
Про ветерана з Рівненщини розповіли на сторінці 23 інженерно-позиційний полк.
«Тоді це був вигаданий “інтернаціональний обов’язок”. Зараз служба — реальний обов’язок кожного чоловіка», — вважає солдат 23-го інженерно-позиційного полку.
Михайло народився і виріс на Дубенщині Рівненської області. Після закінчення восьмирічки та училища працював трактористом у рідному селі. У 1987 році, коли юнакові виповнилося 18, його призвали на військову службу.
Після двох місяців «учебки» в узбецькому Шерабаді Михайла відправили в Афганістан. Службу юнак проходив у Баграмі, де в роки радянсько-афганської війни містилася найбільша база Військово-повітряних сил СРСР. Був гранатометником, снайпером, згодом — механіком-водієм. У частині тоді служило чимало українців.
«Брали участь у виїздах в гори. Спочатку було страшнувато, а потім звиклося. Про те, чому ми опинилися в чужій країні, старалися не говорити», — згадує воїн.
Повністю відслуживши строкову службу, на початку лютого 1989 року у складі своєї частини Михайло перетнув міст через річку Амудар’я (через Саланг проходив шлях, але кордон зазвичай перетинали по мосту «Дружби»). А вже 15 лютого 1989 року через цей самий міст пройшов останній солдат із так званого обмеженого контингенту радянських військ. Так закінчилася десятирічна військова присутність СРСР у цій країні.
Після повернення в рідний край Михайло Васильович продовжував працювати трактористом. Звичайне життя: улюблена робота, дім, одруження, діти, онуки.
«Навіть не думалося, що знову доведеться брати зброю в руки… На початку березня 2022 року зателефонували з військкомату. Прийшов — і так опинився у лавах нашого полку, який якраз тоді формувався», — розповідає про свою мобілізацію воїн.
Навчання було нетривалим, адже за спиною — 35 років за кермом екскаватора. Свою роботу Михайло знав добре, та ще й ремонт, який не потребує спецобладнання, міг зробити власноруч.
Перша ротація воїна-інженера пройшла на Запорізькому напрямку. Працював екскаваторником в одному з батальйонів 23-го інженерно-позиційного полку: будував фортифікації, укріплював оборонні рубежі, передавав досвід молодшим побратимам.
«Робота була важка і відповідальна, вона забирала весь час. А в короткі хвилини відпочинку часом приходила думка, що ті, з ким я разом служив в Афганістані, можуть зараз бути по той бік фронту, навпроти мене. Це моя друга війна, і вона геть не схожа на ту, першу. Тоді це був вигаданий обов’язок. Зараз — необхідність, справжній чин кожного чоловіка», — вважає солдат.
Згодом була Донеччина. Там під час виконання завдання, в ході обстрілу наших позицій ворожими КАБами, Михайло Васильович зазнав складного перелому ноги. У Дніпрі йому встановили апарат Ілізарова, а складну операцію робили вже в Луцьку. Зараз він відновлюється після лікування.
«Здружився з хлопцями. Сумую за ними, адже стільки разом пройшли. Бажаю своїм бойовим товаришам живими і здоровими повернутися додому», — передає вітання побратимам воїн-інженер.
Нещодавно у Михайла Васильовича був день народження. Вітаємо та бажаємо нашому захиснику міцного здоров’я, швидкого одужання та мирного неба над головою!
