Публікація
Воїн із Дубенщини на позивний «Агроном»: шлях від АТО до повномаштабної війни
17:02, 24 Січня
Валерій із села Бокійма на Дубенщині пройшов війну ще у 2015–2016 роках, повернувся до мирного життя, але знову став до строю напередодні повномасштабного вторгнення. Сьогодні він служить у ремонтному підрозділі ЗСУ та зізнається: сучасна війна стала значно жорсткішою й технологічнішою, але головною мотивацією для нього незмінно залишається родина.
Історією військовослужбовця поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Валерій родом із села Бокійма Дубенського району. Його військовий шлях розпочався задовго до 24 лютого 2022 року — у 2015–2016 роках він брав участь в Антитерористичній операції, служив у складі 40-ї артилерійської бригади на посаді водія.
Після повернення з фронту на певний час повернувся до цивільного життя: працював, дбав про родину. Однак за місяць до початку повномасштабного вторгнення Валерій підписав контракт із Збройними Силами України.
Спочатку його призначили завідувачем складу — він відповідав за облік і збереження військового майна. У 2025 році, у зв’язку зі скороченням штатів, посаду ліквідували. Та залишати підрозділ і побратимів, з якими був разом із перших днів служби, Валерій не захотів. Його перевели на посаду водія-електрика.
Позивний «Агроном» з’явився ще у 2015 році — і прижився одразу. У цивільному житті Валерій працював агрономом: знав землю, умів чекати результату й ніс відповідальність за врожай. Ці ж якості стали в пригоді й на війні — уважність, витримка та розуміння, що кожна справа має свою ціну й свій час.
Найглибший слід у пам’яті військового залишили саме перші роки війни.
«Тоді війна вже була жорсткою, але саме ті перші завдання залишили найглибший слід. Часті обстріли, постійні “прильоти”, напруження, яке не відпускало ні на хвилину. Там, серед вибухів і хаосу, прийшло справжнє усвідомлення, що таке війна. Робота була ризикованою, але необхідною — логістика на війні часто вирішує більше, ніж здається. І попри все — вижив. Мабуть, просто пощастило».
Порівнюючи війну 2015 року і теперішню, Валерій говорить просто:
«Зараз значно важче. Тоді не було такої кількості обстрілів і дронів. Безпілотники лише починали використовувати — примітивно, інколи навіть із запалювальними засобами. Сьогодні ж війна стала значно технологічнішою й небезпечнішою».
За роки служби Валерій неодноразово опинявся на Донеччині — і у 2015-му, і у 2023-му роках. Саме цей напрямок став для нього основним бойовим маршрутом.
Головною мотивацією для військового залишається родина. Вдома на нього чекають мама, дружина Лариса, донька Валерія та син Владислав. За словами бійця, після багатьох років війни цивільне життя вже здається незвичним — тиша насторожує, а відсутність вибухів сприймається як щось чуже.
Нині Валерій служить у ремонтному підрозділі. Його робота — відновлення та запуск техніки, забезпечення її готовності до виконання бойових завдань. Це непомітна для сторонніх, але критично важлива складова щоденної роботи війська.
