57-річний боєць Першого окремого батальйону морської піхоти Іван Заславський розповів про досвід полону: “Там важко лишитися людиною”
Боєць Першого окремого батальйону морської піхоти Іван Заславський, котрий пішов на війну ще у 2015 році, потрапив у полон 12 квітня 2022 року, коли разом з побратимами виходив із заводу Ілліча у нині окупованому Маріуполі. В Україну він повернувся під час обміну 19 червня 2025 року. Зараз 57-річний військовослужбовець проходить лікування та реабілітацію на Волині, повідомляє “Суспільне.Луцьк”.
В оточенні на заводі Ілліча він разом з побратимами перебували майже два місяці.
Небо і море були під контролем ворога. Була спроба прориву, але, на жаль, не вдалося… багато хлопців загинули. Наступна команда була — йти в полон, — пригадує Іван Заславський.
Полоненого морського піхотинця постійно перевозили з однієї колонію в іншу. Неодноразово над українськими захисниками знущалися, їжі та води на усіх не вистачало.
На “прийомці” били ногами і пластиковими трубами. Нам давали трохи каші, були такі дні, що зовсім води не пили, — ділиться експолонений. — В одній з тюрем ми лежали голі зовсім і треба було лежати і дивитися на камеру, не поворухнутися, очі не закриєш, – зазначив захисник України.
Також чоловік пригадав, що усім полоненим дуже хотілося хліба. З його слів, наїстися можна було на день народження, бо інші бійці до свята відкладали імениннику по скибці хліба.
Полон – це важка річ. І кожен, хто був у полоні мене зрозуміє, що там дуже важко лишитися людиною і витримати це все, — додає Іван Заславський.
З його слів, усі, з ким був під час полону, сподівалися на повернення додому. Він додав, що полонені перебували в інформаційному вакуумі, ніхто з них не знав, чи скінчилася війна, чи триває й досі.
Єдина краплина інформації — лист від дружини, який передали волонтери з Червоного Хреста. В полоні я рахував і дні і ночі. Коли повернувся — цілував землю, цілував дерева, я наш прапор поважав і буду поважати поки не вмру. Відбулася переоцінка цінностей, хочеться жити, працювати, любити, — говорить боєць.
У полоні українським бійцям забороняли спілкуватися українською мовою, але він свідомо писав вірші рідною мовою. Усі їх тримав у голові.
