Публікація

Як каральні органи шукали командира УПА на Рівненщині

10:05, 11 Лютого

До річниці загибелі командира УПА-Північ Дмитра Клячківського пропонуємо нашим читачам матеріал історика Ігоря Марчука про обставини загибелі відомого командира національно-визвольної боротьби за Самостійну Україну.

Окремі моменти життєвого шляху командира Української повстанської армії (УПА-“Північ”) та керівника Організації українських націоналістів (ОУН(б)) на Волині та Поліссі Дмитра Клячківського (“Клима Савура”) на сьогодні вже висвітлені в деяких історичних працях. Зокрема його військово-політичну діяльність у 1943–1944 рр. простежив у монографії А. Кентій. Відомі науковці Ю. Шаповал та Д. Вєдєнєєв дослідили біографію повстанського лідера на фаховому рівні. Про постать Д. Клячківського та його розшук радянськими карально-репресивними органами писав кандидат історичних наук В. Ковальчук. Названі дослідники розглядали тільки окремі моменти пошуку радянськими карально-репресивними органами повстанського ватажка, не узагальнюючи інформації. Наприклад, Д. Вєдєнєєв стверджував, що Національний комітет державної безпеки (НКГБ) ідентифікував особу цього діяча українського національно визвольного руху ще в лютому 1944 р., одержавши інформацію від іноземного джерела. Володимир Ковальчук деталізував окремі аспекти його розшуку на основі розшукової справи, яка зберігається в Головному державному архіві Служби безпеки України м. Києва (ГДА СБУ м. Київ). Він зазначає, що спочатку чекісти вивчали його родинні зв’язки та знайомих у м. Збараж на Тернопільщині. Вивчає долі рідних сестер Дмитра – Лесі та Софії. Вони ще в 20-х роках минулого століття виїхали на заробітки до Канади. Дмитро у зрілому віці намагався налагодити особисті стосунки з кількома дівчатами зі Збаража. Так, ще 1938 р. він завоював серце Марії Бохінської. За свідченням її сестри Надії, з того нічого не вийшло, і пізніше він заприятелював з Іриною Бучинською, яка в часи німецької окупації працювала в ландкомісаріаті міста. Але перебування Д. Клячківського в підпіллі на Волині не сприяло їхньому одруженню. І. Бохінська пізніше переїхала до Самбора і вже там вийшла заміж.

У документах радянських карально-репресивних органів є інформація про дружину “Клима Савура”, яка загинула майже одночасно з ним. Але перевірити її на сьогодні не вдалося і достовірність її доволі сумнівна. Невідомо, чи повстанський командир взагалі одружився в часи німецької окупації і хто був його обраницею.

Одна з працівниць Українського Червоного Хреста (УЧХ) на Волині М. Рябчук (“Медуна”) зазначала, що восени 1944 р. командир УПА-“Північ” серйозно занедужав. Із ним постійно перебував весною 1944 р. на Холмщині лікар “Омелько”, він же “Бурлай”, уродженець Володимир-Волинського району. Один з агентів навіть мав завдання спробувати відновити рецепт ліків для лікування “Клима Савура”, який знищив повстанець “Кобзар”. Деякі керівники ОУН та УПА стверджували на допитах, що він хворів на туберкульоз. Зокрема про це свідчив 14 лютого 1945 р. Г. Кучерук (“Буйний”).

Достовірнішу інформацію про те, хто насправді є “Климом Савуром”, співробітники радянських карально-репресивних органів одержали щойно в червні 1944 р. від М. Ходаковського, який працював на посаді господарчого референта Військової округи (ВО) “Богун”. Його затримали 1 червня співробітники “Смершу” на території Збаразького району Тернопільської області як підозрілу особу, що не має документів. Протягом червня М. Ходаковський розповів слідчому про свою діяльність в ОУН на Волині та назвав відомих йому керівників. Зокрема на допиті 24 червня повідомив, що в середині лютого 1944 р. він, командир куреня УПА І. Климишин (“Крук”) і торговельний референт господарчої референтури ВО “Богун” на псевдо “Ранок” були у Збаражі, де зустрілися з місцевим господарчим В. Добротвором (“Пугачем”). У його помешканні М. Ходаковський передивлявся альбом із фотографіями й на одній з них випадково упізнав “Клима Савура”. Його також ідентифікували “Крук” та “Ранок”. “Коли я показав фото Добротвору і запитав «Хто це такий?» то той відповів, що це місцевий мешканець, якого він знав як діяча спортивного товариства «Сокіл», який на даний час займає якусь керівну посаду в УПА, але не назвав ні його псевдонімів, ні прізвища”. М. Ходаковський по-пам’яті створив словесний портрет Д. Клячківського: “«Клим Савур» має біля 30-35 років, вище середнього зросту, худий, блондин… тонкі риси обличчя, очі голубі. Одягнутий в чорний елегантний костюм”.

26 червня 1944 р. заступник начальника відділення Головного управління контррозвідки (ГУКР) “СМЕРШ” майор Алєксандров показав М. Ходаковському фотографію групи осіб. Той уважно її роздивився і упевнено відповів, що на ній, другий  справа, – “командувач Української повстанчої армії «Клим Савур», він же провідник ОУН Північно-західних земель на псевдонім «Охрім»… з ним я зустрічався кілька разів, доповідав йому про проведену роботу та отримував від нього вказівки”. Слідчий ще раз перепитав, чи на світлині справді “Клим Савур”. На що М. Ходаковський знову ж відповів: “Так, підтверджую. Вказана особа є «Клим Савур». Крім того, можу повідомити, що він родом з містечка Збараж Тернопільської області”.

Цього ж дня, перевіряючи покази М. Ходаковського, чекісти допитали заарештованого обласним управлінням Народного комісаріату державної безпеки (УНКГБ) Тернопільської області В. Добротвора, жителя м. Збараж. Він працював торгівельним референтом повітового проводу ОУН(б) і був особисто знайомий з М. Ходаковським як керівником господарчого відділу Рівненського воєнного округу УПА, зустрічався з ним у лютому 1944 р. Йому показали ту ж світлину, що й М. Ходаковському. Він відповів, що на ній серед групи осіб впізнає жителя м. Збараж Д. Клячківського, який у минулому був одним із керівників військової справи та фізичного виховання місцевого осередку спортивного товариства “Сокіл”, навчався у Львові, служив у польській армії, походить із бідної родини і на цей час у передмісті Збаража під місцевою назвою “Гора” проживає його мати.

2 серпня В. Добротвора, ще раз, детальніше допитали про Д. Клячківського. Він повідомив оперативникові Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД), що близькими знайомими Дмитра Клячківського зі Збаража є Петро Болкутович, який за німецької окупації працював директором “Народної торгівлі’ і був членом правління Збаразького спортивного товариства “Сокіл”, та Сергій Волошинський, колишній член правління цього спортивного товариства, за німців завідував складом солі у м. Збараж, а також Ірина Бучинська, теж член правління цього товариства.

На основі свідчень В. Добротвора у м. Збараж по вул. Кірова, 13, співробітники радянських карально-репресивних органів зафіксували проживання матері “Клима Савура” Теклі Клячківської, 1885 р. н., яка працювала на власному господарстві. У її хаті були розквартировані військовослужбовці тилових підрозділів 60-ї армії. З нею проживала її рідна сестра Марія Прашко, 1882 р. н. Її син Іван Прашко, 1914 р. н., був двоюрідним братом і близьким другом Дмитра Клячківського. Тоді ж вперше проведено бесіду з матір’ю Дмитра. Вона повідомила окремі біографічні дані сина. Вказала, що той закінчив 5 класів гімназії у Збаражі та рік навчався на торговельних курсах у Львові. Потім працював в українській кооперації Збаража та одночасно був викладачем військової підготовки у спортивному товаристві “Сокіл”. 1938 р. по роботі в кооперації був переведений у м. Станислав, де його заарештовували поляки і певний час утримували в місцевій в’язниці, а також у Тернополі та Збаражі. Згодом звільнили. Служив у польській армії з 1934 по 1936 р. у м. Лович (Лодзьке воєводство).

Отже, на липень 1944 р. чекісти вже ідентифікували особу Д. Клячківського, встановили його родичів та мали фото командувача УПА-“Північ”. У агентурній нотатці за 8 липня 1944 р. майор держбезпеки Черняк відмітив, що заарештованому НКГБ УССР Добровському Іцку-Лейбі, який працював у відділі пропаганди Волинського крайового проводу ОУН було показано фотографію керівництва збаразького “Сокола”. Той впевнено засвідчив, що особа, яка сидить у першому ряду, по центру фотознімка – це “Клим Савур”.

Тоді ж чекісти запланували завести агентурну розробку під псевдонімом “Щур” на Д. Клячківського, його матір, тітку – М. Прашко та її сина І. Прашко; перевірити за картотекою відділу “А” НКГБ та 1-му спецвідділу НКВД чи не заарештовувався Д. Клячківський раніше з метою виявити слідчу справу; показати фото Д. Клячківського для упізнання П. Юхимчук – шефу зв’язку крайового проводу, О. Ященку – учаснику УПА, агентам “Мирослав” та “Солодкий”, які проживали у Збаражі.

Дійсно, 10 липня 1944 року капітан держбезпеки Долуда написав постанову про заведення агентурної справи під назвою “Щур” на командувача УПА та керівника Волинського крайового проводу ОУН-бандерівців “Клима Савура”, помилково вказавши, що це Клятковський Дмитро Семенович. У всі обласні управління НКВД та НКГБ Західної України були надіслані фото Д. Клячківського та опис його зовнішності для використання в оперативній роботі. За родиною у м. Збараж було встановлено таємне спостереження. Також проводився пошук осіб серед родичів та знайомих, які близько знали Д. Клячківського. Ставилося завдання когось з них завербувати як інформатора, або до цих людей направлялися вже діючі агенти радянських спецслужб з метою здобуття інформації про місце перебування Д. Клячківського. Також повторно допитали учасників ОУН та УПА, які спілкувалися з “Климом Савуром” і потрапили у полон: лікаря групи УПА “Заграва” Н. Сагайка (“Енея”), пропагандиста Л.. Добровського (“Валерія”), керівника центрального пункту зв’язку Волинського крайового проводу П. Юхимчук (“Ганю”). Але вони знали про місця перебування Д. Клячківського тільки станом на початок 1944 року. Далі слід за ним губився.

12 грудня 1944 року 2-ге управління НКГБ, проаналізувавши наявну на той час інформацію про керівництво ОУН(б), підготувало довідку про членів “Центрального Проводу ОУН”, де зазначало, що “Клим Савур”, він же Дмитро Семенович Клячківський…, якого неодноразово заарештовували поляки за проведення націоналістичної роботи… в жовтні 1940 р. заарештований УНКВД Львівської обл. На слідстві не зізнався, хоча був викритий на очних ставках. У січні 1941 р. засуджений обласним судом до вищої міри покарання, яку замінено на 10 років. У червні 1941 р. втік із в’язниці м. Бердичів. Мати – Текля Клячківська і рідна тітка Марія Прашко проживають у м. Збараж по вул. Кірова, буд. № 13. Дві рідні сестри перебувають в Америці… У першій половині жовтня 1944 р. Д. Клячківський проводив нараду командного складу УПА в Мізоцькому районі Рівненської області і зупинявся на кілька днів у с. Дермань, де зустрічався з референтом УЧХ при Волинському крайовому проводі жінкою-лікарем “Медуною”. Агент НКДБ дізналася зі слів “Медуни”, що Д. Клячківський серйозно хворий і та планує дістати для нього у Львові необхідні ліки. Крім того, “Медуна” користується необмеженою довірою у “Клима Савура”. Сам Д. Клячківський проходить по агентурній справі НКГБ під кодовою назвою “Щур”. Уточнити біографічні дані командувача УПА на Волині допомогла слідча справа 1940-41 рр., що велася Львівським УНКВД. На той час ця семитомна справа знаходилася у Харкові і тільки у вересні 1944 р. була надіслана у Київ. Також радянськими карально-репресивним органами на Волині влітку 1944 р. був захоплений у полон колишній член Проводу ОУН(б) М. Степаняк (“Сергій”), який знав Д. Клячківського і дав певну характеристику його діяльності. Восени 1944 року було вирішено за допомогою командира сотні УПА «Подільця» (агент УНКДБ Волинської області з серпня 1944 р. під псевдонімом “Сокіл”) створити фальшиву сотню УПА і за її допомогою виявити та знищити “Клима Савура” та командира групи УПА “Рудого”.

Виконуючи рішення Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) від 10 січня 1945 р. про остаточну ліквідацію ОУН та УПА на території Західної України, партійне керівництво Рівненської та Волинської областей разом з обласними управліннями НКВД запланувало на 1945 р. реалізувати такі заходи:

• продовжити очищення північних районів областей від загонів УПА і мережі ОУН, сконцентрувавши там бригади внутрішніх військ (ВВ) НКВД, при яких створити спеціальні оперативні групи;
• додатковими заходами передбачалося широке використання “наявної агентури”, “рухомих чекістсько-військових груп”, “груп сприяння та винищувальних батальйонів” із місцевого населення, звернень, листів, виступів перед селянами колишніх повстанців, що вийшли з каяттям (особливо керівників мережі ОУН і командирів УПА),
• вислання сімей активних учасників повстанського руху,
• посилення масово-політичної роботи серед населення та проведення цілої ідеологічної кампанії з дискредитації українських націоналістів,
• зміцнення авторитету органів радянської влади на селі, стовідсоткове виконання всіх видів поставок державі і фронту.

Органи НКВД та НКГБ, крім проведення військових операцій, почали регулярно застосовувати провокативні методи боротьби з підпіллям, спираючись на широку агентурну мережу, яку постійно збільшували.

Справді, карально-репресивним органам вдалося розбудували на той час агентурну мережу в багатьох районах Волині, що становило серйозну небезпеку для повстанців. Маючи серйозний освідомчий апарат, енкаведисти довго не могли вийти на слід невловимого командира повстанців “Клима Савура” та їм допоміг випадок. Наприкінці січня 1945 р., проводячи одну з операцій з ліквідації відділів УПА у Волинській області, в околицях с. Яйно Камінь-Каширського району, бійці 3-го батальйону 169 полку ВВ НКВД у бою захопили сани, на яких лежав хворий на тиф командир “Кайдаш”, він же “Рудий”, уродженець с. Коршів Сенкевичівського району Волинської області Юрій Стельмащук. Сотня “Волі”, яка супроводжувала командира, намагалася його відбити, але втративши 17 вояків, відступила. “Рудого” одразу відправили в Рівне, підлікували і 8 лютого 1945 р. вперше допитали. Із захопленим командиром УПА захотів зустрітися сам нарком внутрішніх справ Тимофій Строкач. Невідомо, як поводив себе “Рудий” під час допитів і які підступні методи проти нього застосовували, але слідчим вдалося взнати важливу інформацію про місце перебування Головного командира УПА-“Північ” Д. Клячківського (“Клима Савура”).

Ось дуже важливий уривок з його свідчень, виділений слідчим у тексті червоним олівцем:

“Запитання: – Коли ви останній раз зустрічалися з «Климом Савуром»?

Відповідь: – Останній раз я з ним зустрічався 30 листопада 1944 року на Оржівських хуторах Клеванського району Рівненської області, де «Клим Савур» приймав мене у зв’язку з моїм затвердженням першим заступником «Дубового» і командувачем з’єднання груп УПА «Завихост». З «Климом Савуром» я пробув майже добу. Спочатку він повів мене в одну хату, де ми з ним повечеряли, а потім ми з ним пішли в іншу хатину і там переночували на горищі. Увесь наступний день «Клим Савур» залишався там.

Запитання: – Де зараз знаходиться «Клим Савур»?

Відповідь: – Виходячи з того, що «Клим Савур» домовився зі мною про зустріч на 30 січня 1945 р. на Оржівських хуторах Клеванського району Рівненської області, я вважаю, що до цього часу він зі своєю особистою охороною, яка складається з 2–3 добре озброєних охоронців, повинен знаходитися на вказаних хуторах, де він має надійну посібницьку базу.

На відстані 1–1,5 км від «Клима Савура» постійно знаходиться ВОП, який його охороняє, під командуванням «Узбека» у складі 60 чоловік, озброєних ручними кулеметами, автоматами та гвинтівками.

Наскільки мені відомо, «Клим Савур» ніколи в підземних криївках не ховається, віддаючи перевагу перебуванню вдень у лісі, а вночі – на конспіративних квартирах, утримувачами яких є віддані йому особи з місцевих жителів.

Зокрема я думаю, що однією з таких квартир є будинок заможної селянки Оржівських хуторів, чоловік і син якої, як мені розповів «Клим Савур», були активними учасниками УПА і загинули в 1943 році у боях з німцями.

У цій хаті, як я розповів, 30-го листопада 1944 року я вечеряв з «Климом Савуром».

Прізвище та ім’я цієї жінки я не знаю, живе вона з дочкою років 16 і сімдесятирічною свекрухою. Її хата знаходиться в західній частині Оржівських хуторів, навпроти закинутого кам’яного складського приміщення, на відстані 100-120 метрів від нього. Хата ця має дві кімнати, дерев’яна, накрита соломою з правої сторони від вхідних дверей одне вікно.

Вигляд кімнати, де ми вечеряли з «Климом Савуром», я добре запам’ятав: посередині стоїть накритий чистою білою скатертиною стіл, зліва біля вікна ручна швейна машина, поряд стоїть ваза з квітами, у лівому кутку звичайна одежна шафа, справа – металеве ліжко, на стіні висять кілька ікон і портрети Тараса Шевченка та Івана Франка.

Розташування вказаної хати я добре знаю і безпомилково можу її показати.

Друга хата, де я ночував з «Климом Савуром», знаходилася у південній частині Оржівських хуторів. Хата ця і по зовнішньому вигляду і по внутрішньому оздобленню значно бідніша від тієї хати де я вечеряв з «Климом Савуром» раніше. Власником її є жінка років 30-32, низького зросту, повнувата, темна шатенка.

Місце розташування цієї хати я теж можу показати”.

Маючи такі детальні і достовірні свідчення одного з командирів УПА, Тимофій Строкач терміново наказує провести у Клеванському районі Рівненської області чекістсько-військову операцію силами 20-ї і 24-ї стрілецьких бригад ВВ НКВД, залучивши Клеванські райвідділи НКВД, НКГБ та організовані ними спецгрупи з колишніх партизанів і тих повстанців, що перейшли на бік карально-репресивних органів.

10 лютого 1945 р. 4-5 тис. солдатів 20-ї та 24-ї бригад ВВ НКВД оточили район, у центрі якого були с. Оржів, Грабів, Покоси, Суськ, Бронники. Командир 24-ї стрілецької бригади ВВ НКВД полковник Фатєєв ще напередодні 9 лютого отримав таємний наказ терміново перекинути свою частину, яка оперувала на Здолбунівщині, у Клеванський район. Підрозділи ВВ НКВД утворили зовнішнє кільце і поступово почали його стискати, в середину були запущені невеликі оперативно-військові групи (ОВГ), котрі очолили місцеві співробітники НКВД і НКГБ, які добре знали місцевість. ОВГ діяли пошуковим способом на основі орієнтовних даних про місце ймовірного перебування підпільників, або ж реалізовували конкретну інформацію, одержану від агентурної мережі з місцевих жителів. Крім того, на відтинку залізниці Клевань-Оржів постійно знаходився бронепоїзд з підрозділом 117 залізничного полку ВВ НКВД. Ці сили блокували залізницю.

10 та 11 лютого Д. Клячківського виявити не вдалося. Тоді підрозділи ВВ НКВД отримали наказ блокувати та провести обшук лісових масивів, що знаходились поблизу с. Оржів. Одна з таких пошукових груп у складі 40 бійців 233-го окремого стрілецького батальйону (ОСБ) з оперативником Клеванського райвідділу НКДБ лейтенантом Шатяєвим зуміла вийти на слід групи “Клима Савура”.

Оперативне повідомлення від 13 лютого інформувало про хід операції: “Перший день операції завершився знищенням бандгрупи ватажка «Узбека» чисельністю 22 чоловіки, як потім виявилось, це була особиста охорона «Клима Савура». Другий день пройшов також з невеликими результатами, а головної цілі операції досягнуто не було.

Продовжуючи наполегливо і ретельно проводити пошуки 12.2 [1945] загоном 233 ОСБ під командуванням начальника штабу батальйону старшого лейтенанта Хабібуліна в лісовому масиві було виявлено погашене вогнище, що викликало у т. Хабібуліна підозру щодо наявності в цьому районі бандитів.

Загін, більш уважніше, продовжував пошуки. Був виявлений один слід [за партизанською тактикою українські підпільники завжди йшли слід у слід, що не давало можливості виявити чисельність – І. М.], рухаючись по сліду загін помітив рух в чагарнику невідомих осіб. Тов. Хабібулін прийняв рішення оточити чагарник, для чого загін розбив на три групи і поставив завдання: діяти однією групою зліва, другою групою справа, а з третьою групою т. Хабібулін рухався прямо на виявлений чагарник.

При підході до чагарника група була обстріляна автоматичним вогнем, а дещо згодом було помічено троє невідомих, що втікали і на ходу відстрілювались. У результаті переслідування всі троє були вбиті. Як потім з’ясувалось, що серед вбитих був головнокомандуючий УПА «Клим Савур» і з ним дві невідомі особи. У вбитих виявлено 3 автомати, 5 магазинів до автоматів, 2 пістолети, 150 патронів, польова сумка з документами УПА і картами.

Таким чином, в результаті організованої, швидкої та несподівано проведеної операції і наполегливих пошуків був вбитий головнокомандуючий УПА «Клим Савур»… Сталось це все о 14 год. 30 хв.”.

Є ще кілька свідчень про обставини цього бою. Збереглися спогади лейтенанта Пуся, який стверджував, що група старшого лейтенанта Хабібуліна, рухаючись маршрутом Суськ–Оржів, виявила свіжий слід, який йшов на північ. Пройшовши по сліду 300-400 м, енкаведисти зафіксували рух 3-х повстанців, які йшли в північному напрямку. Розділивши загін на три частини, Хабібулін продовжив погоню. Повстанці, помітивши переслідування, почали відходити у глиб лісового масиву. Командир відділення сержант А. Данилейченко, обійшовши переслідуваних із флангу, прицільним вогнем вбив “Клима Савура”. Охоронці ж загинули від пострілів сержанта І. Баронова і молодшого сержанта Соколова. Лейтенант Пусь стверджував, що серед убитих був і невідомий працівник штабу УПА. Серед захоплених трофеїв співробітники НКВД перераховують: 3 автомати, 2 пістолети, револьвер, 150 патронів, 3 кишенькові годинники, польову сумку з документами УПА.

Ще один звіт № 2–32 про згадувані події належить прокуророві Клеванського району Сметані, датований 14 лютим 1945 р.: “Проведеною операцією по боротьбі з бандитизмом військовою частиною в складі 35 чоловік за участю старшого оперуповноваженого РВ НКГБ т. Шатяєва на межі Клеванського і Олександрійського районів у лісах біля села Суськ 12.ІІ.45 року вбито три бандити.

Групою була взята одежа і різні документи з польовою сумкою, при перевірці документів виявилась крупна бандитська фігура, що через три години були забрані трупи і впізнані бандитами, які здались. Це був вбитий командир УПА і ОУН «Савур Клим»”.

Отже, співробітники НКВД спочатку роздягнули вбитих повстанців і залишили тіла на місці бою, і тільки після того, як вивчили документи, забрали їх через три години. Тіла, після встановлення осіб загиблих, 13 лютого відвезли в Рівненську в’язницю, де судово-медичну експертизу провела спеціальна комісія у складі: судово-медичного експерта майора медичної служби Н. Рибакової, старшого слідчого управління по боротьбі з бандитизмом (УББ) НКВД молодшого лейтенанта Я. Романенка, старшого оперуповноваженого 1-го відділення УББ НКВД Рівенської обл. молодшого лейтенанта А. Березіна та ін. Акт судово-медичної експертизи містить детальну інформацію про причини смерті трьох повстанців. У ньому зазначено, що відповідно до характеру поранень, виявлених на тілі Д. Клячківського, смерть була спричинена пострілами з вогнепальної зброї, здійсненими з відстані 20-25 м. Куля влучила у спину з правого боку, а вийшла з правого боку грудей (наскрізна рана грудної клітки).

Один із вбитих охоронців мав приблизно 30-32 роки, був невисокого зросту зі світло-каштановим волоссям і сіро-голубими очима, загинув від автоматної черги, яка влучила в ноги ззаду і призвела до больового шоку та великої втрати крові. Другий охоронець мав 19-20 років і загинув від вогнепальних поранень голови, завданих одночасно із різного роду зброї. Але далі в документі зазначалося, що він загинув від двох автоматних куль, які влучили у чоло. Дещо пізніше тіла опізнавали Ю. Стельмащук (“Рудий”) та інтендант однієї з груп УПА В. Гаскевич (“Карий”).

10 лютого загинула в Оржеві О. Мостович (“Верба”), член крайового проводу ОУН(б) на Північно-Західних українських землях (ПЗУЗ), організатор Українського Червоного Хреста на Волині та Поліссі. У вже цитованому прокурорському звіті зазначено, що у цьому селі було виявлено криївку з двома жінками. Одна з них намагалася здатися, але була застрелена з пістолета своєю бойовою подругою. Після цього друга жінка вистрелила в себе з пістолета й отримала важке поранення. Прокурор Сметана стверджував, що це були дружини “Клима Савура” і “Дубового”.

Ціною неймовірних зусиль вдалося вирватися з пастки шефові зв’язку Л. Волосовцю (“Уласу”). Підпільне видання повідомляє: “На початку лютого 1945 р. Улас відійшов на Клеваньщину, де в лісах ще з кількома друзями пережив велику зимову акцію, в якій по геройські загинув в бою з большевиками командир УПА Клим Савур. Тому що ліси були окружені залізним кільцем червоних, годі було вирватись з окруження, все напорувалися на большевиків на краю лісу. Отже, Улас був кілька днів без харчів, лютневими морозами повідморожував руки і ноги… Щойно по кількох днях йому вдалося таки, по-пластунськи, пробратись поміж большевиками”.

Не вберегла доля і мужніх жінок, які утримували конспіративні квартири “Клима Савура”. Їх одразу схопили, при цьому в одній з хат вилучили дуже багато націоналістичної літератури та фотографій керівників і членів проводу ОУН складу 1940 р. Командир 24-ї бригади полковник Фатєєв звітував, що внаслідок проведеної зачистки Клеванського району вбито 45 повстанців, захоплено в полон 168, з яких 22 підозрювали у причетності до підпілля, а 93 не мали документів, 15 ухилялися від призову до радянської армії. Крім того, людолови у формі зловили 192“бандпосібники” і кілька сотень інших громадян, підозрюючи їх у сприянні українському визвольному руху. У звітному документі про підсумки проведення цієї операції фігурує 631 затриманий. Серед знищених повстанських командирів згадані: підрайонний комендант Служби безпеки (СБ) “Потап”, командир відділу особливого призначення В. Павлонюк (“Узбек”), чотовий “Крук”, підрайонний керівник ОУН(б) “Партизан”. Як трофеї захоплено: кулемет – 1, гвинтівок – 44, автоматів – 25, револьверів – 10, пістолетів – 5, набоїв – 3 540, гранат – 63, біноклів – 3, друкарських машинок – 3, коней з сідлами – 4, друкарень – 1, із друкарською машиною і 230-ма кілограмами шрифтів, у заарештованих відібрано 600 тимчасових посвідчень.

Щодо Ю. Стельмащука (“Рудого”), то у щоденнику командир І. Литвинчук (“Дубовий”) записав: “Перша його поява з більшовиками була на Оржівських хуторах Клеванського району 12 лютого 1945 р., тоді як загинув сл.[авної] п.[ам’яті] полковник Клим Савур-Охрім. Він привів до тої жінки, де командир Охрім в місяці грудні 1944 р. мав з ним відправу. Кажуть люди що пізнавав труп Охріма…, у супроводі більшовиків виступав на мітингах, читаючи промови, які написало НКВД”. Від його ж імені видана листівка-заклик із вміщеним фото вбитого “Клима Савура” для деморалізації особового складу УПА та підпільної мережі ОУН (б). Доля Ю. Стельмащука, як і багатьох, хто пішов на співпрацю з карально-репресивними органами, закінчилася трагічно. За півроку енкаведисти винесли вирок і розстріляли колишнього командира УПА.

Це підтверджує лист одного з керівників ОУН на Волині “Шахтаря” до В. Кука (“Лемеша”) за березень 1945 р.: “…від 3 тижнів більшовики поширюють листівки за підписом Рудого про смерть Клима Савура. Може, Ви вже маєте які точні інформації про це. Я ще нічого конкретно не знаю (залучаю цю листівку). Її трактуємо поки що як провокацію, але є певні дані що це є можливе: а) в цей час він там перебував, б) цілий лютий на Клеванщині йдуть великі акції, в) не вернулись до мене досі кур’єри, що пішли туди з Мітлою. Другі, що теж пішли, недавно теж вернулись, не нав’язавшись”. Також автор листа повідомляє, що з регіоном, де перебуває Д. Клячківський, відсутній зв’язок.

В іншому листі вже від 15 травня 1945 р. це й же керівник інформує В. Кука про те, що зустрівся з кількома керівниками ОУН на Волині й вони підтвердили, що Д. Клячківський загинув.

Референт СБ М. Козак (“Чупринко”), який тимчасово заступив на місце Д. Клячківського весною 1945 р., провів розслідування обставин загибелі командира УПА-“Північ” і встановив окремі деталі: “…славної пам’яті провідник дав наказ другові Данилові дня 8.02.1945 прибути до нього і з ним він мав долучити до мене за Стиром в Луцькому районі. Данило на означене число до провідника не прибув. Дня 10.02.1945 р. провідник, не сконтактувавшися з Данилом, виїхав підводою з другом Івасем і другом Орликом з Оржівського хутора на північний схід в терен друга Романа. Підводу з-під Гориня в Суську завернув і, переправившись човном. Подався піхотою дальше. Вночі з 10 на 11.2.1945 р. на хуторі Борівка Деражнянського району відшукував зв’язок до друга Далекого. Зв’язку не відшукав, а день 11.2.1945 р. перебував в Суському лісі. Дня 11.2.1945 р. після полудня більшовики прибули до Суська і заносилося на акцію в Суському лісі. Вечером провідник перейшов назад через Горинь і подався на Клеванщину. Між третьою а четвертою годиною над ранок 12.2.1945 р. в напрамі Оржова були дві довгих серії з кулемета та крісові стріли. До своєї квартири друг провідник, а також Івась та Орлик більше вже не прибули. По всіх даних виходить. Що друг провідник згинув на залізничному шляху Рівне-Клевань, який в ту ніч був обставлений заставами. Криївка сл. п. провідника не впала. Рудий справді був 12.2.1945 р. з більшовиками на Оржівським хуторі і заходив до хати. В якій одного разу мав зустріч з провідником… Рудий мав забандажовану голову і руки, а один більшовик помагав йому йти. Точніших вияснень в тій справі подати наразі не можу…”.

Рішенням Української Головної Визвольної Ради від 8 лютого 1946 р. Д. Клячківському посмертно надано військове звання полковника УПА і нагороджено Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу. Ще одне посмертне нагородження відбулося 11 жовтня 1952 р., коли за наказом Головного командира УПА і керівника Проводу ОУН(б) В. Кука (“Леміша”) полковника “Клима Савура” відзначено Золотим хрестом заслуги.

Про відважного командира УПА-“Північ” місцеве населення та повстанці склали кілька пісень: “Гордою будь, земле Волині”, “Гей, бували хмари та бували бурі”, “На землях Волині й Полісся” та ін. На початку 90-х років ХХ ст. пам’ятним хрестом і символічною могилою було позначене місце поблизу с. Оржів та Суськ, яке він зросив своєю кров’ю. 9 липня 1995 р. на батьківщині Д. Клячківського у Збаражі постав величавий пам’ятник.

У 2002 р. такий пам’ятник споруджено у м. Рівне на місці масових розстрілів у катівнях місцевої в’язниці.

Тіло славного командира УПА за даними Служби безпеки України, ймовірно, закопане в безіменній могилі на цвинтарі Грабник у м. Рівне.

Ігор МАРЧУК