Публікація

Ворог в освіті. Що не так із російською мовою у ЗВО України та чому про це варто говорити

15:01, 07 Червня

зображення публікації

Не так давно соцмережами поширився мовний скандал, що стався у Державному податковому університеті в Ірпені. Студенти зафіксували на відео, як викладачка попри всі прохання відмовилася проводити заняття з філософії українською. Це призвело до бурхливої реакції у суспільстві та відсторонення професорки на період проведення службового розслідування для з’ясування обставин. І цей випадок — не унікальний. Всього лише за перший квартал 2023 року на адресу мовного омбудсмена Тараса Кремня надійшло 114 звернень громадян про порушення закону про мову у закладах дошкільної, загальної середньої та вищої освіти.

Питання мовної культури, мовної стійкості – це один з маркерів ідентичності, який загострився в умовах повномасштабного вторгнення. В умовах стрімкого переходу громадян на спілкування українською мовою, будь-які ознаки порушення їхніх прав незалежно від того чи це сфера обслуговування, діяльність органів місцевого самоврядування, освіти, сприймається дуже гостро”,коментує для “УП.Життя” Тарас Кремінь.

Що відбувається зараз?

Ще до повномасштабного вторгнення викладання російською мовою було поширене в університетах по всій країні, зокрема на територіях її центральної, східної та південної частин. Тож попри те, що за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології кількість російськомовних українців з початку 2022 року зменшилася на 11%, повністю ця проблема не зникла.

За даними Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти, під час проведення акредитаційних заходів виявили низку випадків використання російської мови в освітньому процесі. Це й про безпосереднє викладання російською мовою, й про наведення наукової та навчально-методичної літератури російською мовою як обов’язкової. Такі дії порушують чинне законодавство України, а саме: статтю 7 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 р., статтю 48 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р.та  статті 21, 22 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 р. 

Згідно з новими нормами ЗУ «Про забезпечення української мови як державної» від 16 липня 2022 року, за адміністративними протоколами Уповноважений із захисту державної мови виноситиме постанови, у яких за покарання передбачено попередження чи штраф. Розмір штрафу становитиме від 3400 до 8500 грн якщо порушення вчинено вперше, а ось в наступний раз доведеться заплатити від 8500 до 11900 грн. Якщо винуватець не сплачує штраф протягом 15 днів, сума подвоюється і стягається примусово. Таке покарання, хоча і погрожує фінансовими витратами, не надто лякає порушників, а передумови викладання мовою агресора занадто глибокі, щоб можна було миттєво позбавитися їхнього впливу.

Що відбувалося у минулому?

Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року є важливими частинами нашої історії та лише ними обмеження української мови не закінчуються. В контексті російської мови в сучасних університетах найбільший вплив справило явище русифікації.

Український історик та ексголова Українського інституту національної памʼяті Володимир Вʼятрович у матеріалі для  “Фокусу” оцінює вплив русифікації так: “Ті, хто вважають російськомовність громадян України нормою, з якою треба просто змиритися, не хочуть бачити, що вона стала результатом тривалої політики Росії в Україні, а не просто визрівала сама по собі в силу якихось внутрішніх процесів у нашій країні. Ця російська політика не була просто культурною дипломатією з метою ширити власні надбання у світі. Русифікація була і залишається інструментом побудови та утримання російського впливу на колись завойованих теренах”.

Після досить короткого періоду українізації 1920-30 років, з 1932 року відбувається остаточне повернення до русифікаторської політики. Поступово зміни торкнулися і сфери освіти: хоча українськомовні навчальні заклади не заборонялися, було “престижніше” викладати російською.

Першим важливим кроком стала зміна у 1933 році українського правопису, затвердженого у 1928 році. Розробників звинуватили у націоналізмі та спрямуванні розвитку української мови на буржуазну культуру. Новий правопис мав на меті максимально наблизити нашу мову до російської — у ньому не враховувалися наддніпрянські та галицькі мовно-літературні традиції, а в словниках з’явилися “добре знайомі українському народу російські слова”. Це призвело до думки, що між цими мовами не така вже і велика різниця.

Найбільше на мову освіти та науки вплинув період правління Володимира Щербицького у 70-х та на початку 80-х років XX століття. ВНЗ масово переходили на російську мову, нею публікувалася найновіша наукова література, а дисертації захищали в Москві, тож і автореферати можна було писати лише російською. При цьому вивчення іноземних мов не заохочували; часто освітяни просто не мали альтернативи.

Внаслідок цього, навіть після настання незалежності у нашому суспільстві продовжилося толерування російської мови, як у побуті, так і у сфері освіти.

Що відбувається в головах?

Крім історичних умов є психологічні. Це й про етнопсихологію, що закладає менталітет і мові, і “языку”. “Мама співала колискові, казки розповідали — коли відбувається таке постійне нав’язування, то з цим складно. Як зі звичками, які ми теж впроваджуємо дуже важко”, — розповідає сімейна психологиня та психотерапевтка Богдана Янків. За її словами, сила долати звички криється в типі нервової системи — вона може бути слабкою та сильною. Люди з першим типом нові звички впроваджують довго і болісно. А якщо ці нейрональні зв’язки утворилися з перших років життя, то давати з цим раду ще важче.

Також, люди часто бояться визнати свої помилки. “Психотерапія розрізняє величне, грандіозне “я”, але коли воно повністю зникає, то з’являється ось це “я — ніщо і ніхто”. Ті, хто чогось дотримувалися будуть і далі це робити. Бо, “коли я це кину, значить я неправий”. А людина швидше погодиться бути нещасливою, аніж неправою. Тому боротьба за уявні “ідеали” це також боротьба за свою особистість. Такі люди тримаються за ту химерну “правду” як за останню соломинку, за частину їхнього світогляду”, — говорить пані Богдана.

Що змінюється?

Наша держава постійно впроваджує та вдосконалює закони для врегулювання цієї проблеми. Це і про покарання за порушення мовних законів, і заборона цитування російських джерел у наукових роботах, яка дає поштовх для розвитку українськомовної наукової літератури. 

Такі ініціативи вже підтримуються. Народна депутатка України та співавторка законопроєкту про заборону використання джерел інформації держави-агресора Інна Совсун у програмі на “Українському радіо” коментує:

Ми додали одну з поправок: “Кабінету Міністрів внести зміни до порядку використання коштів за програмою “Фонд Президента з розвитку освіти, науки та спорту”, передбачивши використання закладених на фонд грошей для видання наукової літератури. На 2023 рік у цей фонд закладено 200 млн гривень. Давайте використаємо хоча б частину цих грошей на видання навчальної літератури, половину або чверть. І це буде більше, аніж виділяла держава упродовж 30 років. Маю надію, що в результаті цього законопроєкту ми вирішимо питання з російськими підручниками в українських університетах“.

Та й самі українці відмовляються від російської мови. За даними соціологічної служби “Рейтинг”, вже минулої весни 76% українців називали українську рідною мовою, тож разом із покращенням ситуації в цілому може зменшитися і проблема російської в університетах.

Що ще можна змінити?

Наразі є декілька способів, як пришвидшити викорінення російської мови з вищої освіти. І діяти варто на двох рівнях: державному та локальному, в кожному університеті окремо.

Головною задачею влади зараз можна вважати забезпечення наявності навчальних матеріалів та літератури українською мовою. Крім того, можна посилити покарання за порушення ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної», наприклад, замінити повторний штраф звільненням — викладачам, які не готові адаптуватися до нових умов, не варто продовжувати свою наукову та викладацьку діяльність.

Більше може зробити адміністрація кожного ВНЗ: організувати тренінги та мовні курси для працівників, які можуть натрапляти на труднощі у дотриманні мовних вимог, надаючи їм консультації та ресурси для покращення мовної компетенції; створити спеціальні комісії для розгляду скарг від студентів або працівників; встановити систему стимулів і санкцій: заохочувати тих, хто дотримується мовних вимог, і застосовувати дисциплінарні заходи до порушників; проводити моніторинг рекламно-інформаційного відділу закладу, щоб він також дотримувався вимог закону; заохочувати студентів активно використовувати українську мову як у навчальному процесі, так і поза ним за допомогою мовних гуртків, конкурсів та інших заходів, які сприятимуть розвитку української мови серед молоді.

студентка другого курсу спеціальності “Журналістика” Національного університету “Острозька академія” Лупачова Ірина