Публікація
Військовий зі Здолбунівської громади просить підтримати побратимів, які врятували його життя
12:19, 16 Червня
Героїчну історію захисника, пластуна зі Здовбиці Андрія Трофімчука розповів волонтер Юрій Шадий у Фейсбук.
“Героїчна історія про ОБОРОНЦЯ Бахмута, важке поранення, Здовбицю, Пласт, Промисел Божий і звичайно про донат, який Ви обов’язково зробите якщо дочитаєте цю оповідь до кінця.
Ця історія буде супроводжуватися унікальною відеохронікою останніх днів боїв за Бахмут та особистими світлинами Героя.
У останні дні оборони Бахмута, крайні східні позиції на одному з відтинків фронту, ділянку промзони за коліями тримав медик молодший сержант ТРО Андрій Трофімчук.
Ситуація досить типова, зведені підрозділи 4 танкової бригади де не було танків і хлопці їх жартома називали “безтанковою”, загін прикордонників та інші, кому було доручено тримати цю пекельну нішу. Управління, як правило по раціях, офіцери рідкість, тиск ворога шалений і хаотичний відступ окремих підрозділів, що створює ризик для інших.
У один з таких критичних днів, на характері і на багі медик ТРО, доганяє відступаючі підрозділи, переконує повернутися, повертає, надає організаційну і координаційну підтримку, люди заспокоюються, взаємодія налагоджується, ділянка втримується і в подальшому відбувається організований відступ і це ще без історії з пораненими прикордонниками, яких залишили після відступу і їх чудом вдалося врятувати нашому Другу.
Цю інформацію з Андрія довелося витягував по крупинках. Бо після відходу з Бахмута він був нагороджений орденом “За мужність”, який вручається указом Президента і який в бюрократичній системі подання є надскладним і вручається переважно загиблим Героям. У мене одразу виник інтерес. Хто організував подання і за які заслуги, бо з розповідей знаю не одну ситуацію, коли документи губилися чи не візувалися. Як з’ясувалося усю систему оборони з ініціативи Андрія, було зафіксовано у радіоефірах та інших технічних засобах. Доказова і беззаперечна мужність та ініціативність у критичній ситуації врятувала багато життів і до честі командирів вони цей внесок оцінили і правильно зробили відповідні подання.
Це була перша частина нашої оповіді про героїчне, але з хепіендом.
Тепер частина два.
У грудні минулого року, коли у нас починалася критична ситуація зі зброєю, Андрій знову зголошується добровольцем на передову у складі зведеної роти, а у кінці лютого стає до лав групи добровольців, яка має зайняти важливі позиції у Іванівському біля Бахмута, там тривав і тримає активний наступ росіян. Іванівське у низині, оборона дуже незручна. Усе прострілюється, особливо активно працюють ворожі ударні дрони. Андрій з групою вночі заходять на центральну вулицю Іванівського, закріплюються у одному з будинків на контрольованій нами території, але уже зранку близько 6.00 стає зрозуміло, що рекогнастування було не точним і що у будинках навпроти “пі-ри”. Зав’язується бій. Андрій залишається, щоб прикрити відступ групи до більш вдалих позицій. При відступі, його пробиває ворожа кулеметна куля. Проходить наскрізь і роздроблює в друзки кульшовий суглоб. – “Я перетворився на черв’яка” – згадує Він.
Позиції знаходяться під постійним шквальним вогнем дронів та мінометів, будинок у якому перебуває група інтенсивно розбирають. Евакуаційна БМП попадає під обстріл і вщент згорає.
Надії на допомогу не залишається. На вулиці мінусова температура, а наш Герой уже 4 добу з наскрізним пораненням та майже нерухомий. БК та їжа вичерпуються. Побратими знаходять у сусідньому гаражі “кравчучку”, прив’язують Андрія до возика і опівночі пробують робити пішу евакуацію, щоб зберегти життя нашого Друга.
І тут про промисел Божий. Знов потрапляють під обстріл нічних дронів. Гине воїн з 28 бригади (Тимофій) іншого з групи ТРО поранило. Андрій без каски і броніка -цілий. Каску і бронік зняв, щоб хлопцям було легше вести.
О 4.00 Андрій був у безпеці. Відписав, що кулю зловив. Потім були госпіталі Барвінкового, Харкова, операція команди хіругрів у Києві.
Нині Андрій чекає результатів загоєння рани, але залишається великий ризик того, що доведеться робити протезування кульшового суглоба.
Для усієї повноти картини варто додати те що Андрій будучи студентом університету (очної форми), ще за місяць до війни записався у резервісти ТРО Києва. Тому у перший день війни за викликом їхав зі Здовбиці до столиці щойно приїхавши на вихідні. На початок повномасштабного вторгнення Андрієві було лише 20 років і за цей час він спромігся ще й завершити освіту та здобути ступінь бакалавра.
Андрій Трофімчук вихованець Пласту у Здовбиці, єдиний хто пройшов повну виховну програму від новацтва до юнацтва та здобув юнацький ступінь пластуна скоба.
Під час навчання пластував у станиці Київ і навіть встиг почати виховницьку працю з юнацьким гуртком.
Зараз Андрій активно проходить реабілітацію, залучається до громадського життя та найбільше прагне допомогти своїм хлопцям, які витягли його з лап смерті, врятували життя.
Побратими Андрія нині виконують бойові завдання на Запорізькому напрямку і дуже просять про допомогу на обслуговування евакуаційних автомобілів великої прохідності.”
Юрій Шадий додав: “Прохання до усіх хто знає Андрія і цінує чин оборонців нашої землі, подякувати йому за його подвиг, поширивши цей допис та зробивши посильну пожертву для тих кому він зобов’язаний життям.”
- Посилання на банку Моно
та
На фото: Андрій з коханою після поранення в госпіталі.
