Публікація

Усміхнені святі: як в Острозі створили свою традицію іконопису 

10:08, 20 Жовтня

Іконопис, як вид сакрального мистецтва, має давню історію. Перші священні зображення з’явилися у Римській імперії разом із християнством задля донесення до вірян догматів нової віри. У самостійний твір культового живопису ікона оформлюється дещо пізніше, вже у Візантійській державі. Тоді ж формується візантійський іконографічний канон – сукупність суворих правил і прийомів, котрі регламентували фактично всі аспекти написання ікони: композицію та сюжети Святого Письма, зображення пропорцій фігур, пози та вирази облич святих, палітру кольорів і навіть техніку живопису. 

У своїй суті канон був надзвичайно детальним, мав чіткі, однозначні положення, консервативний характер і не передбачав варіативності. Однак, із поширенням християнства далеко за межі Візантії, традиції іконописання, як правило, підпадали під впливи окремих національних культур.

Своєрідність шляхів розвитку українського іконопису зумовлюється особливостями народного світогляду, в основі якого закладені сакральні положення про добро та природу краси. Цікавий та оригінальний у цьому фокусі є період українського іконопису, що увійшов у світову історію мистецтвознавства як «українське бароко» кін. XVII-XVIIІ ст. В цей час художники-іконописці бережуть і розвивають декоративність в іконі, активно використовують глибокі і насичені кольори. Іконописна справа дуже тісно пов’язана з оздобленням народного одягу та декоративно-прикладним мистецтвом в цілому. Рослинний орнамент з вишиванок переносився на предмети побуту та меблі, які, своєю чергою, зображувались на іконах зі скрупульозною точністю.

В рамках національної специфіки іконопису, формувались та виразно проявлялись також локальні іконописі традиції. Так в XVI-XIX ст. сформувалась та розвинулась Волинська іконописна школа, окремим феноменом якої стала Острозька іконописна майстерня кін.XVIІ-поч ХІХ ст.

Заслуга відкриття цієї майстерні належить Павлу Жолтовському. У своїй монографії «Український живопис XVII-XVIII ст.» (1978) він означив територію поширення продукції майстерні довкола міст Ізяслава (Хмельницька обл.), Острога (Рівненська обл.), Кременця (Тернопільська обл.), Бродів (Львівська обл.). Це дало можливість дослідити та визначити спільні риси для більшості ікон Острозької майстерні. До їх числа зараховуємо: особливі сріблясті, різані по левкасу фони, однаково орнаментоване тло (листя аканту), колористика, в деяких – використання кольорових лаків. Цікаво, до речі, що в інших іконописних центрах такий лак не використовувався через складну технологію виготовлення. 

Ґрунтовно вивчаючи зразки острозького іконопису, в колі науковців з’явилось припущення, що однорідність малярських прийомів та іконографії відомих нам творів цієї майстерні свідчить про те, що нею керував один майстер. Його творчість накладала виразний відбиток на все, що виходило з майстерні, а праця його підмайстрів мала виключно допоміжне значення. Отже, острозький майстер, ім’я якого, на жаль, невідоме, створив власну оригінальну школу іконописання з яскраво вираженими стилістичними особливостями. Це дало можливість легко вирізняти його твори з-поміж ікон інших митців Волинського іконопису. 

Оригінальною стилістичною ознакою острозьких ікон була манера зображення святих. Вони мали особливий тип кругловидих, привітних облич із широко відкритими очима, високим чолом, характерними пухкими рожевими губами, мали короткі, розширені біля перенісся брови. У комплексі – такі образи справляють враження лагідних, добрих святих. Це вказує на походження майстра від непрофесійної народної течії малярства з одного боку, та засвідчує теплоту народного мистецтва – з іншого. 

Цікаво, що такі оптимістичні, життєрадісні типи облич зберігались навіть тоді, коли маляр зображував конкретних людей, як, наприклад, на іконі «Покрова Богородиці». Ця ікона була створена в майстерні Острозького іконописця в 1738 році на замовлення громади церкви в с. Могиляни. У нижній частині ікони є напис: «Сей сооружила образ громада могилянская за проводом отца Дивинского, прокуратора мещанского року Божого 1738 июля дня 28».Ці ж люди громади, ймовірно, були постійними меценатами церкви. Тому удостоїлись честі бути зображеними на іконі під омофором Діви Марії, отримавши тим самим благословення Богородиці та її заступництво.

Насправді немає нічого дивно і нового у тому, що на іконі зображені реальні люди, які були сучасниками майстра. Такі зображення називались ктиторські або донаторські, де ктитор / донатор – це особа, на кошти якої було створено ікону. Цінним тут для краєзнавців мистецтвознавців і краєзнавців є те, що художник намагався передати індивідуальні риси зовнішності зображуваних. Зокрема, кожен із зображених чоловіків вбраний в одяг різного кольору, однак однаковий за пошиттям (прямі сорочки, поверх яких одягнені жупани з довгими рукавами). Тому, можна припустити, що всі вони були рівні за соціальним статусом. 

Унікальності іконі, та й школі загалом, надає посмішка на обличчях зображених фігур, в тому числі – Діви Марії. Стоячи на колінах з молитовно складеними руками, селяни дивляться на Богородицю із захопленням та замилуванням. Для порівняння, уже згаданий візантійський канон регламентував вигляд фігур на іконі як аскетичних, відсторонених; їх погляд – строгий, такий що проходить повз глядача або крізь нього. Так, оцінюючи згадану вище стилістичну особливість острозького іконопису, в мистецтвознавчій літературі можна зустріти напівжартівливий вислів, що “в Острозі святих навчили посміхатися”.

Станом на сьогодні відомо більше 50-ти ікон, створених острозьким іконописцем та його учнями. Побачити добрих святих можна в Київському та Львівському національних музеях українського мистецтва, в художніх збірках Рівненського та Житомирського краєзнавчих музеїв, у Луцькому Музеї волинської ікони. Та найбільша колекція творів острозької майстерні зібрана, все ж, в Острозі. Вона представлена в замку князів Острозьких окремою експозицію, відвідавши яку гостей неодмінно зустрінуть поглядом усміхнені святі.

Цьогоріч, в рамках програми “Культура. Регіони” від Українського Культурного фонду,  реалізується проект “Острозька іконописна майстерня:віртуальний музей”. Упродовж кількох місяців  твори Острозької іконописної майстерні, що  зберігаються «Державному історико-культурний заповіднику м. Острог» оцифровували. Високоякісні світлини зі супроводжуючою інформацією розмістили на сайті заповідника.

РЕКЛАМА