Публікація

У пошуках Острозького іконописця

13:41, 12 Листопада

Цьогоріч у Державному історико-культурному заповіднику міста Острог на Рівненщині створили Віртуальний музей Острозької іконописної майстерні. За підтримки Українського культурного фонду,  у рамках проєкту  “Острозька іконописна майстерня:віртуальний музей”, оцифрували три десятки унікальних ікон.

Унікальності іконам, та іконописній майстерні загалом, надають посмішки на обличчях зображених святих. Про цю стилістичну особливість острозького іконопису в мистецтвознавчій літературі можна зустріти напівжартівливий вислів, що «в Острозі святих навчили посміхатися».

За іконописною традицією, автор не підписував свої роботи. Однак, під час роботи з експозицією, музейні працівники Острога Андрій Брижук та Ольга Шляхова спробували віднайти ім’я острозького іконописця. Ґрунтовно вивчаючи зразки острозького іконопису, у колі науковців з’явилось припущення, що нею керував один майстер. Не викликає й сумнівів, що праця його підмайстрів мала виключно допоміжне значення. Невідомий острозький майстер створив власну оригінальну школу іконописання з яскраво вираженими стилістичними особливостями. Це дало можливість легко вирізняти його твори з-поміж ікон інших митців Волинського іконопису. Оригінальна стилістична ознака острозьких ікон вказує на походження майстра від непрофесійної народної течії малярства.

 Щодо питання імені іконописця то на сьогодні є лиш одна зачіпка, яка відносить нас до експедиції на Поділля та Волинь українського мистецтвознавця та музейника Данила Щербаківського у 1926 р. Науковець вів щоденник, що зберігся донині та частково опублікований рівненським дослідником Віктором Луцом. У селі Двірець, яке відоме як місце початку написання Пересопницького Євангелія, Данило Щербаківський у церкві виявив напис «Создань бисть храм…Животворящого креста року Божія АК месаца июля дня Б за старанием его мосце пна Антонія [Антоній Мйончинський] старости Луцкего. Мастер Острозкий Михало Свизтовский». Храм до нашого часу не зберігся, був знищений радянською владою у 30-х роках. Тобто ця вказівка на ймовірного автора є опосередкованою. Та і саме свідчення про нього може вказувати на автора іконостасу або на майстра будівельника (архітектора). Головним у цьому залишається зв’язок з розташованим за 40 км містом Острог. Цей зв’язок підтверджується не лише Острозькою “пропискою” майстра та географічною близькістю, а також іконописом. Данило Щербаківський реквізував для музейного містечка ікону Деісус, що нині зберігається в колекції Національного Художнього музею. Ця ікона є ідентичною двом іконам з колекції ДІКЗ м. Острог. Однак, попри ці свідчення, не можна однозначно стверджувати, що Михайло Свизтовський є тим самим автором Острозьких ікон, адже майстер згаданий міг бути теслею чи зодчим.  

Опис (інвентар) Острога 1708 р. не подає прізвища Свизтовський серед власників нерухомості. Також це прізвище відсутнє в 1724 р. та 1728 р..  однак там згадується Максим Маляр, що володів землею за «Мажирицьким валом» (Ogrod Maxyma Malarza). Іншими претендентами на авторство Острозьких ікон є Федір та Іван Богомази (Fedor Bohomaz, Iwan Bohomaz). Богомазами в давнину називали іконописців, проте чи прізвищем чи професією є запис достеменно не відомо.  Відповідно до описів обидва володіли по будинку в пригородку (місце поруч з замком). Така близька локалізація до Острозького замку теж додає переваг «братам» Богомазам, адже на думку дослідників на деяких іконах зображена острозька твердиня. Інвентарі описують не все місто тому іконописець міг і не потрапити до поля зору автора описів. До того ж інвентар нам вказує ім’я, прізвище власність та професію але не надає зв’язку  з твором, що є проблемою для пошуку автора ікон через такі джерела.

З відомостей про датовані ікони  та час побудови церков в яких вони побутували можемо припустити, що ймовірний іконописець жив між 1690 та 1780 р. З конфесійної приналежності церков в яких знаходилися ікони є зрозумілим, що іконописець належав до унійної церкви.

Традиційно осередками іконопису були монастирі. Можливо, іконописця варто шукати серед ченців Василіанського монастиря, який  діяв у приміщеннях Єзуїтського колегіуму в Острозі після  скасування ордену Єзуїтів у 1773 р. Однак, початок діяльності монахів греко-католиків є пізнішим ніж час написання ікон тому ця версія є малоймовірною. Зрештою, ці характеристики підводять нас до причин затухання діяльності майстерні. Насамперед головний іконописець творив датовані ікони вже в зрілому віці. Тобто станом на кінець XVIII ст. він найімовірніше, уже помер.

Чому ж тоді іконописна школа не продовжила традиції майстра? У 1793 році відбувся другий поділ Речі Посполитої, згідно з яким більша частина Правобережної України, зокрема й землі з Острогом, Були захоплені Російською імперією. Відповідно на новоприєднаних землях активно насаджується російське православ’я з його традицією іконописання. Тому роботи Острозької іконописної майстерні тепер вважаються неканонічними і табуююються. Зрештою відбувся процес закриття майстерні. 

Попри дещо песимістичне завершення історії Острозької іконописної майстерні зауважимо, що культурно-мистецький спадок залишений нею, важко переоцінити. Святі, що посміхаються — це феномен української культури, який стався в Острозі та був яскравим зразком локального колориту українського бароко.

Сьогодні відомо більше 50-ти ікон, створених острозьким іконописцем та його учнями. Побачити “добрих святих” можна в Київському та Львівському національних музеях українського мистецтва, в художніх збірках Рівненського та Житомирського краєзнавчих музеїв, у Луцькому Музеї волинської ікони. Та найбільша колекція творів острозької майстерні зберігається в Державному історико-культурному заповіднику Острога. Деякі ікони залишаються в церквах і, можливо в цих святинях містяться дані щодо автора інон, сподіваємося, що ця таємниця буде розгадана 

Із початком повномасштабної війни росії проти України, актуалізувалося питання збереження та створення рівних умов для доступу широкій аудиторії до колекцій заповідника. Саме створення віртуального музею іконописної Острозької майстерні за допомогою сучасних технологій, допоможе зберегти та популяризувати нашу культурну спадщину.  Над оцифруванням робіт працюватимуть спеціалісти “Студії розвитку туристичного іміджу малих міст”. Команда фахівців з відповідним обладнанням та досвідом роботи створять деталізовані копії кожного полотна. Завдяки підтриманому УКФ проєкту, колекцію розмістять у відкритому доступі на сайті музею.

РЕКЛАМА