Публікація

Шароварщина та її вплив на українську культуру. Пояснення

15:26, 15 Червня

Коли ви чуєте слово “козак”, який образ виринає у вашій уяві? Якщо першими згадалися яскраво-червоні шаровари, біла сорочка та оселедець, тоді ви вже знайомі з явищем шароварщини.

Вишиванки з маками, атласні широкі шаровари яскравого кольору та віночки з пластикових квітів з такими самими атласними стрічками — це те, що ми змалку бачимо у садочках, школах та на телебаченні як маркери українського народу. І саме ці маркери стали відомими й за межами України.

З часом це призвело до того, що не тільки іноземці, але й самі українці повірили в псевдоукраїнські нав’язані образи, що суперечать автентичним.

Що таке шароварщина?

Шароварщина (або шароварництво) — це умисне спотворення української культури, її спрощення та паразитування на певних її елементах. Шароварщиною можна назвати репрезентацію української культури та народу через перебільшену несерйозність. Тут варто говорити не лише про нехарактерне вбрання, але й про стереотипне застілля з горілкою, салом та варениками.

Зміст у цьому випадку замінюється формою — так ми пам’ятаємо не про характерні регіонам мотиви у вишивці, а про сліпуче-жовті соняхи на білій тканині. Замість традицій ми бачимо викривлені образи, де жителі міста — росіяни, протиставляються селянам-українцям.

Шароварщина може стосуватися будь-яких частин життя — від вбрання та їжі до обрядів та звичаїв.

Існує принаймні дві версії походження терміну — від вже знайомих нам шароварів, які справді були елементом козацького одягу, хоч і не в такому вигляді, та від діяльності Бориса Шарварка, що з 1977 року відповідав за офіційні масові заходи та посприяв поширенню примітивної версії української культури.

З чого все почалося?

Почалося все ще за часів російської імперії, але саме у цьому форматі шароварщина виникла у 1930-х роках, коли Йосип Сталін визначив радянську культуру як “національну за формою та соціалістичну за змістом”. А де “радянська культура”, там і культура всіх народів, що входили до складу союзу.

Згідно зі стандартною методикою, індивідуальність та значущість окремих елементів вважалася небажаною. Так сталося і з викривленням українських традицій, їхнім висміюванням як “малороських” розваг. Так, наприклад, гопак з бойового танцю перетворився на танець суто фестивального характеру, а пісні почали просувати потрібну партії ідеологію у нав’язливому форматі ансамблів.

Закріпилося явище шароварщини у 1970–1980-х, чому сприяли кінематограф та відомі радянські ансамблі на кшталт хору імені Верьовки та київського театру пісні “Джерела”.

Що сталося з шароварщиною після незалежності?

Шароварщину і зараз можна побачити всюди: у рекламі, радянських та сучасних фільмах, у тому числі й спонсорованих державою, на локальних та масштабних концертах.

Після початку війни з росією та повномасштабного вторгнення пізніше, українці почали свідоміше ставитися до власної культури. Про неї почали говорити та пояснювати відмінності від нав’язаного вигляду. Існують подкасти та ютуб-канали, що працюють для поширення достовірної інформації про культурну спадщину та її особливості.

Та попри це, шароварщина міцно закріпилася у масовій свідомості, тож на стрімінгових платформах з’являються пісні про гопак, який чомусь танцює молода дівчина, дівочу красу, калину та незламність. І виконують такі твори люди зі значною авдиторією, продовжуючи поширювати хибне уявлення про українську культуру як у межах країни, так і за кордон.

Виникає і дотичне до шароварщини явище — байрактарщина, що замість шароварницього спрощення паразитує на патріотичних мотивах та часто використовується з комерційною метою.

Чим шкідлива шароварщина?

Оскільки спільна культура є ознакою народу, її викривлення шкодить державі на багатьох рівнях. Це погано як для збереження та відновлення історичної спадщини, так і для репрезентації українців поза межами України.

Укорінення примітивних елементів заважає нам сприймати автентичні особливості та впроваджувати їх у масову культуру та побут. Просто тому, що для необізнаних вони виглядають незвичними та неправильними, адже нам складно долати звичні переконання. Зрештою, це може призвести до того, що наступні покоління також виховуватимуться на недостовірній інформації.

Характерні для шароварщини риси також наближають українську культуру до російської, що є продовженням наративу про “братські народи”. Це погіршує видимість українців як окремого, незалежного від російського, народу, що своєю чергою шкодить загальній думці іноземців про російсько-українську війну та спотворює її значення.

Як із нею боротися?

Для розв’язання проблеми, яка вже давно укорінилася у нашому суспільстві, знадобиться чимало часу і ресурсів, але вже зараз кожен із нас може посприяти пришвидшенню цього процесу. Що можна робити:

• Читати та переглядати достовірні джерела інформації про справжню українську культуру та розповідати про неї іншим. Якщо вам не до вподоби книжки, про культуру достатньо говорять в авдіо- чи відеоформатах — в інтернеті достатньо підбірок і ви обов’язково знайдете щось на свій смак;
• Відвідувати музеї та знайомитися з приватними колекціями. Досвід дозволить вам легше відрізняти нав’язані елементи від автентичних;
• Замінювати “сценічні” костюми притаманними нашому народу. Варто відмовлятися від неприродно яскравих кольорів, блискучих тканин та штучних квітів. Якшо не одразу, то принаймні поступово;
• Самостійно створювати контент та відроджувати притаманні українцям образи. Вмієте малювати — намалюйте справжні весільні обряди замість карикатурних гулянь з горілкою. Вмієте вишивати — покажіть, які візерунки притаманні вашому регіону. Не вмієте — не забудьте показати роботи інших своїм друзям та знайомим.

Саме набуття знань та їх поширення допоможе викорінити радянський вплив на нашу культуру та повернути їй вкрадений глибокий зміст.

студентка другого курсу спеціальності “Журналістика” Національного університету “Острозька академія” Лупачова Ірина

РЕКЛАМА