Публікація

Різьбярство як терапія: Як військовий з Рівненщини знаходить сили захищати країну

14:17, 16 Серпня

46-річний Іван з Рівненщини не зміг залишатися осторонь, коли росія почала широкомасштабне вторгнення в Україну.

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, через які він був знятий з військового обліку у 2015 році, Іван вирішив приєднатися до територіальної оборони, а згодом мобілізувався до Збройних Сил України. До березня 2023 року він служив у сухопутних військах, після чого, маючи поважні причини, звільнився. Однак він знову уклав контракт і нині служить у 23-му інженерно-позиційному полку Командування Сил підтримки ЗСУ. Він не багатослівний, але коли щось стосується різьбярства, то з радістю готовий розповідати про мистецтво, яке надихає його і дає сили жити та боротись. Бо саме різьба по дереву допомагає Івану зцілювати рани, які наразі залишає війна.

Про службу у сухопутних військах захисник розповідає не багато. Часто згадує побратимів, з якими довелось пліч-о-пліч захищати волю рідної держави. Пережите на війні дається взнаки. Лиш вільний час (якого майже не буває) в поєднанні із творчістю допомагають гоїти рани.

Іван має талант різьбяра по дереву, і це захоплення допомагає йому зберігати душевну рівновагу. У 2023 році, після звільнення, він зміг здійснити свою мрію — відбудувати капличку на Рівненщині. У дитинстві він створював вироби з дерева і продовжив це захоплення у зрілому віці, роблячи іграшки для своїх дітей та родичів. Іван також прагне передати своє вміння молодому поколінню.

Пригадую, як в Ірпені я побачив руїни храму, який знищили москалі. Це так важко було бачити. І подумки тоді сказав: «Боже, як же я хочу відновити церкву! Дай мені таку можливість». Знаєте, коли я творю, то одночасно відпочиваю. Це моя розрада, – каже старший солдат.

З дитинства Іван любив виготовляти із дерева те, що малює його уява. У свій час він подарував сестричкам виготовлені своїми руками ляльки, в яких були ліжечка та меблі. У зрілому віці виготовив іграшки й для власних дітей. Багато своїх виробів протягом життя чоловік подарував своїм рідним і знайомим. Ще більше хотів би творити і як би не війна, то волів би навчати молодше покоління різьбярству. Бо боїться, що ця справа може зникнути.

– У мене є дуже багато різних виробів і різної складності. Я люблю усе, що пов’язане із деревиною. Інколи мені здається, що на всі задуми не вистачить життя. Вічно бракує часу.

І хоча часто в думках мистецтво, яке морально рятує, але в пріоритеті – ЗСУ. Бо час такий, що потрібно захищати своє. Йдуть вирішальні бої за волю і за існування нашої країни. Тому кожен має робити все, що може й те, що дозволяє його совість. Лише разом ми зможемо визволити нашу Україну, – говорить воїн-захисник. І до цих слів немає, що додати.

За матеріалами 23 інженерно-позиційного полку

РЕКЛАМА