Публікація
Музей Острозької академії оцифровує свої найцінніші колекції
11:05, 15 Серпня
Острог невелике, університетське місто з населенням 15 тисяч людей, відоме князями-меценатами, Острозькою академією, замком з оборонними вежами та іншим архітектурним спадком різних епох. Власне, якщо перефразувати слова британської письменниці Кейт Аткінсон, то в Острозі забагато історії. Минуле таке людне і насичене, що нинішнім мешканця доводиться вживатися з жителями попередніх століть. Це ж минуле і врятувало Острог на початку 90-х. Тоді місто мало всі шанси залишитись посткомуністичним, безликим «населеним пунктом» з усіма депресивними відбитками економічних та соціальних перевтілень. Але як за законами тиску: в невідому порожнечу майбутнього проникла історія 16 ст. яка визначила напрямок його розвитку. Тут відродилась Острозька академія, завдяки якій Острог яскраво виділяється з поміж інших міст колись «Великої Волині». Це цілий світ «в краплі води» який приваблює туристів затишною атмосферою, пам’ятками та музеями.
Одним із найбільш відвідуваних туристичних об’єктів міста є Національний університет «Острозька академія», що розпочав свою діяльність в 1994 р. Навчальний заклад є спадкоємцем академії, яку в 16 столітті заснував князь Василь-Костянтин Острозький. З перших років відродження структурним підрозділом вузу є університетський музей. За роки безперервної роботи він сягнув за рамки звичного музею при внз з однією експозиційною залою зосередженою виключно на історії вузу.
Нині Музей Національного університету «Острозька академія» складається з шести експозиційних розділів включених в екскурсійний маршрут (Історія острозької академії 16-17 ст. та нова історія університету; студентсько-викладацький храм; експозиція присвячена історії приміщень, підземелля монастирського костелу 18 ст.; наукова бібліотека) а також мистецької підземної галереї, де і зараз експонуються виставки, незважаючи на те, що приміщення використовується як укриття. За кількістю відвідувачів Музей НаУОА конкурує з іншими туристичними установами міста: Замком князів Острозьких та Музеєм книги та друкарства. З 2015 по 2019 р. кількість відвідувачів зросла з 6 до 14 тисяч за рік. Пандемія уповільнила динаміку зростання, однак взаємодія з туристами не припинилась: проводилися онлайн-екскурсії, зустрічі на відкритому просторі університету, активізувалась робота в соціальних мережах.
З початком повномасштабного вторгнення музей також не призупинив свою діяльність. Зідйснюється звичне обслуговування туристиних груп, проводиться безкоштовний огляд експозицій для внутрішньо переміщених осіб. Окрім того музей є платформою для благодійних акцій на підтримку Збройних сил України.
Окремою складовою музею є його колекції: мистецька, етнографічна, стародруків та рідкісних книг. Тому в умовах постійної ракетної загрози справжнім викликом стало збереження матеріальних культурних цінностей. За підтримки Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut був успішно реалізований грантовий проект. У його рамках було створено умови для зберігання цінної колекції стародруків під час війни. Також, була закуплена система сканування, завдяки якій оцифровали найцінніші видання. Побачити їх тепер можна на веб-ресурсі Pro libris . Робота по діджиталізації колекції стародруків продовжується.
Крім збірки рідкісних книг університет диспонує художнім фондом, який налічує 613 одиниць зберігання. Тому черговим кроком є цифровізація творів мистецтва. Цьогоріч Музей НаУОА став переможцем програми «Диджиталізація» від Українського культурного фонду і з червня по жовтень 2023 р. реалізує проєкт «Цифровізація мистецьких колекцій Музею історії Національного університету «Острозька академія». Втілення проекту передбачає оцифрування 108 творів мистецтва з авторських мистецьких зібрань академії. Експонати будуть каталогізовані та розміщені на сайті музею у вигляді онлайн-галереї. Кожне зображення супроводжуватиметься науковим описом. З огляду на свою значимість, для втілення задуму були відібрані твори українських скульпторів Петра Капшученка (1915-2006 ) та Міртали Пилипенко (1929 р. н.), а також художні твори мистецтвознавця Володимира Овсійчука (1924-2016).
Петро Капшученко – український скульптор зі світовим ім’ям родом з Дніпропетровщини. Мешкав в Аргентині та США і створив близько семи тисяч скульптур, які розпорошені по всьому світу. В академії зберігається 15 скульптур Петра Капшученка, частину з яких університету подарувала громадська діячка Броніслава Скорупська (Нью Джерсі), іншу – близьке до митця подружжя Михалюків.
Міртала Пилипенко має подібну долю. Донька одного з представників розстріляного відродження Сергія Пилипенка. Народилася в Харкові, але як і багато інших опинилася на еміграції і з 1947 року проживає в США. Скульпторка працює в напрямку символізму, а її бронзові скульптури експонуються у багатьох музеях та приватних колекціях по всьому світу. Міртала Пилипенко особисто подарувала університету 16 своїх робіт.
Володимир Овсійчук – мистецтвознавець, який довгий час викладав у Львівській академії мистецтв, спеціалізувався на теорії кольору, яку на практиці втілював у власних картинах. Як відомий вчений читав лекції в Острозькій академії, а після того, як в галереї музею була організована його персональна виставка – вирішив заповісти всі свої 77 робіт університету.
Донедавна всі ці колекції перебували у постійній експозиції і були доступні для огляду, а нині потребують у сховищі.
Технічну сторону проекту допомагає втілити ГО «Студія розвитку туристичного іміджу малих міст». Команда фахівців з відповідним досвідом та обладнанням створять детальну цифрову копію картини, або 3д моделі скульптури. Після чого вони зберігатимуться в кількох варіантах на різних носіях, в тому числі у вільному доступі. Втілення проекту допоможе зберегти та відкриває рівний доступ для перегляду колекції. Такий підхід до збереження інформації нівелює повну втрату мистецького артефакту через воєнні дії.
Наявність цих трьох мистецьких колекцій в університетському музеї є важливою сторінкою в історії відродженої Острозької академії. Це знак визнання та довіри. А також свідчення унікальності українського історичного досвіду і самості української культури, яку знову потрібно захищати. Найменше що ми можемо для цього зробити це зберігати та розповідати.
Богдан Новак
