Публікація

Місця пам’яті про УПА на Рівненщині: історія одного фото

14:17, 10 Серпня

Цьогоріч за підтримки Українського Культурного Фонду на Рівненщині реалізовується важливий проект – «Місця пам’яті про УПА: каталог пам’яток історії на Рівненщині».

В процесі дослідження команда проєкту опирається на значну джерельну базу – спогади фотографії, звіти.

І я хотів би трішки розповісти про світлину, яка є ілюстрацією цього матеріалу. Фотографія є досить відомою для спеціалістів. Найчастіше її супроводжує сухий підпис: “Зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай та Катерина Мешко-Лоґуш – в околицях села Будераж Рівненської області, листопад 1943 року. Фото з архіву ЦДВР.”

Однак, хотів би аби ви відчули трошки контексту. Листопад 1943 року це Друга світова у розпалі, але вже зрозуміло, що радянський союз не впав і союзники не дадуть йому впасти. Це перша велика перемога срср на нацистами під Сталінградом і звісно це кривава битва за Київ.

В цей час в лісах Волині формується армія без держави – УПА. Скільки років комуністи та їхні поплічники намагалися заплямувати повстанську армію. Її таврували як горстку бандитів. Однак, це фото з околиць невеличкого села Будераж розповідає для нас іншу історію. Адже вважається це фото зроблене в часі проведення Конференції поневолених народів.

На ній були 39 делегатів від 13 народів. Найчисельнішими були азербайджанська та грузинська делегації: по 6 учасників. Також – 5 узбеків, по 4 вірменина та татарина , по 2 білоруса та осетина, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир і 5 українців (Ростислав Волошин, Яків Бусел, Омелян Логуш, Дмитро Клячківський і Катерина Мешко. На конференцію прибув також головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Головував на конференції – Ростислав Волошин.

Якось не схоже на дії бандитів, погодьтеся? Однак, в цей час як і в перші визвольні змагання світ залишився глухим до українців. Нами жертвували. Як казав черчіль про угоду із Сталіним: “Я укладаю угоду з чортом, щоб перемогти диявола”.

Яка ж доля цієї трійці на фото?

Головний командир УПА Роман Шухевич після закінчення Другої світової, відмовиться покидати своїх людей і відходити на захід. Героїчно загине в бою з чекістами в 1950 році;

Генерал-хорунжий, начальник головного штабу УПА Дмитро Грицай в 1945 році при переході німецько-чеського кордону потрапив в полон, за однією з версій його мали передати НКВД тому генерал повісився в камері;

Катерина Мешко очолювала обласний провід ОУН в Ворошиловграді (Луганську), та була заступницею голови референта пропаганди крайового проводу Південно-Східних земель. Вона була організаторкою цієї конференції і єдина з трьох вижила та змогла вибратися разом з чоловіком в Західну Європу, а згодом в США де і померла в 1991 році.

Чи пам’ятаємо ми цей героїчний чин? Як популяризуємо цей чи? В умовах лихоліть війни, боротьби імперій та режимів ці відчайдухи намагалися творити вільну незалежну Україну, та клали свої життя за неї….

Олександр Денисюк

РЕКЛАМА