Публікація

Мама трьох синів на війні: історія «Роксі» з 104-ї бригади

10:35, 10 Грудня

«Роксі» – це скорочення від Роксолана. Так пояснює свій позивний військовослужбовиця 104 окремої бригади Зарина. Вона ділиться, що Роксоланою її почали називати ще до служби в ЗСУ.

«Мене називали Роксоланою чи Гюрем. Хто дивився турецькі серіали, то знає про кого йде мова. Це про українку, яку не зламали ні обставини, ні рабство, і вона стала володаркою світу», – пояснює жінка.

До війська Зарина пішла доброволицею. Спочатку була учасницею місцевого ДФТГ на Сарненщині, але цього їй було не досить:

«Командир, знаючи, що я дуже хочу служити, сам поспілкувався з представниками 104 бригади. Сказав, що в нього в формуванні є дівчина, яка горить службою. Невдовзі мені зателефонували й після цього я підписала контракт».

До служби «Роксі» працювала в сільській раді головною бухгалтеркою, а потім секретаркою виконкому. Тож із документообігом і бюрократією була добре знайома. Зважаючи на такий досвід, її розподілили у відділення персоналу бригади.

«Коли йшла в армію, в мене була така наївна думка, що ну все, відпочину від паперів, бо уявляла, що служба – це зброя, броня та окопи. Але так не сталося. Насправді, крім зброї, в армії дуже багато різної, зокрема й паперової роботи. І вся вона важлива, її потрібно робити», – розповідає військовослужбовиця.

Зараз вона перевелася в роту ударних безпілотних авіаційних комплексів, де займається питаннями матеріального забезпечення:

«Моя відповідальність, щоб усі бійці були нагодовані, мали засоби захисту, одіті, обуті. А ще плюс облік майна, тому що війна війною, а бюрократію ніхто не скасовував».

Думка про службу в Зарини засіла в голові ще з початку повномасштабного вторгнення. Вона навіть проходила співбесіду в Третю штурмову бригаду, але тоді обставини склалися інакше.

«Якщо ми можемо внести хоч якусь лепту, аби цю війну скоріше завершити, перемогти та нарешті зажити в нашій мирній країні, то ми маємо це робити. У мене вдома три синочки, і я не хочу, щоб вони знали, що таке війна, щоб їм не довелося побувати на війні. Я хочу, щоб вони жили в мирній країні, тому я тут», – пояснює свою позицію «Роксі».

Вона не приховує, що важко бути далеко від дітей і складно, що бачить, як вони ростуть лише в телефоні по відеозв’язку: «Але я ж не одна така. Дуже багато українських жінок залишили сім’ї, залишили дітей, свої домівки аби захищати те, що вони люблять. Тому всі тримаються, і я тримаюся».

Водночас військовослужбовиця не приховує обурення щодо чоловіків, які ховаються від мобілізації та не вкладаються в нашу перемогу:

«Не казатиму, що «та ні, ми тут, аби вони там жили та ні в чому собі не відмовляли». Коли бачу, як пацан купляє собі новенький X5, а тут в підрозділі проводиш збір і сама скидаєш з кредитки 500 гривень, бо розумієш, наскільки воно потрібно. Так, це шкребе по душі».

Вона впевнена, що користь у війську можна приносити тим, що вмієш робити найкраще:

«ЗСУ – це не тільки окопи та автомат. Нам не вистачає пілотів дронів. Дуже багато потрібно водіїв, медиків, потрібно в штаб люди. Тому якщо ти бачиш, впевнений у собі, що ти не зможеш з автоматом в окопі, тоді ласкаво просимо до нас в РУБАК, будеш оператором, будеш літати, будеш водієм, будеш завозити, вивозити пацанів з позицій».

Війна змусила Зарину зробити важкий вибір і, само собою, вплинула на неї. Але в дечому, каже військовослужбовиця, цей вплив змінив її на краще:

«Раніше я постійно в чомусь звинувачувала державу. От, депутати не такі, держава не така, щось не таке. А коли вже служиш, коли ти на війні, ти розумієш, що держава починається з тебе, не з депутата, не з влади. Не дивіться на депутатів, які сидять у Верховній Раді. Почніть із себе. А що ти зробив для змін? Повністю пройшло переосмислення цінностей».

РЕКЛАМА