Публікація

Гурби 1944 – найбільший бій УПА проти НКВС

18:08, 24 Квітня

зображення публікації

80 років тому на Волині (південь колишнього Здолбунівського району Рівненської області) в районі села Гурби відбулась одна з найбільших битв Української Повстанської Армії з Внутрішніми військами НКВС.

Проти 5 тисячі повстанців виступило вдвічі більше ворогів. До складу угрупування НКВС безпосередньо входили 4 бригади військ (17-та, 21-ша, 23-тя, 24-та), 18-ий кавалерійський полк, 15 легких танків, до того ж використовувались – авіація (три літаки з 6-го штурмового авіаполку НКВС), бронепоїзд.

Дослідники бою під Гурбами, Ігор Марчук та Олег Тищенко у своїй книзі «Гурби: квітень 1944-го» зазначають, що однією з вагомих причин початку боротьби радянської влади проти українського визвольного руху були зміни німецько-радянського фронту, який поділив територію Галичини та Волині.

Це розділило основні сили УПА на тих, що розташовані на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які розташовані на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). Відповідно частину території УПА-Північ (Волинь та Полісся) зайняли радянські війська, а цілу крайову групу УПА-Південь вже радянська адміністрація. Водночас постала потреба підготувати рейдові групи. На межі Тернопільщини та Рівненщини розташовувалася низка вишкільних баз воєнної округи УПА «Богун» та інших підрозділів УПА-Південь — це був своєрідний військово-вишкільний центр для поповнення та переформування підрозділів Української Повстанської Армії.

В той час німецький фронт відійшов на захід від Рівненщини, однак в тилу червоної армії залишились доволі значні з’єднання українських повстанців, тож радянські війська у квітні 1944 методично відрізали комунікації й шляхи до відступу. Радянськими військами був підготований великий наступ, зараз більш відомий як бій під Гурбами чи Кременецька військова операція (згідно з документами НКВС).

Перед військами НКВС стояло завдання повністю оточити і знищити південну групу УПА, очистити місцеві ліси від повстанців. Зрозумівши план ворога, командування УПА на чолі з Василем Куком-«Лемішем» та Петром Олійником-«Енеєм» наказало зайняти оборону у Гурбенському лісі куреням Олександра Степчука («Сторчана»), Івана Сала («Мамая»), Семена Котика («Вира»), Андрія Трачука («Бувалого»), Івана Золотнюка («Довбенка»), Олександра Поліщука («Лиха»), а також відділам «Яструба», «Залізняка» та окремим сотням «Панька», «Андрія», чоті «Чорногори». Бій тривав цілий день. Попри понесені втрати (близько 800 загиблих повстанців та розстріляних поранених і беззбройних селян), відділи УПА витримали наступ чисельного та добре підготовленого ворога. За даними українських повстанців підрозділи НКВС втратили тільки вбитими 900 осіб.

«Наступали танки НКВС. Вони вже кілька разів йшли в бій і не можуть прорвати. Вони рахували так, що сильним ударом дадуть і зразу нас розколють і увірвуться клинком всередину, от пробували кілька разів прорвати й не можуть. Танки за танками йдуть. Ми укріпили пагорб. Уявіть: хлопці молоді, років 20-25, і такий дали бій по танках, що там деякі й залишилися. Пробити броню танку не можуть, але б’ють по гусеницях. То совіти зрозуміли що не візьмуть, і танки відступили. Завершився день 24 квітня 1944 року», — з спогадів Василя Кирилюка, учасника бою під Гурбами.

Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами ВВ НКВС відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир «Ясен» (Микола Свистун) віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні «Докса» (Семен Котик) та «Мамай» (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.

Гурбинський бій – це урок нашому поколінню, як не здаватися та перемагати попри, здавалось би, відсутність найменшого шансу на перемогу. І це саме той урок, який українці засвоїли та використовують сьогодні, у війні з тим самим ворогом, з яким боролися повстанці.

Катерина Гринчковська