Публікація
І хай наша робота – краплина в океані, але океан складається з краплин: історія українців-волонтерів у Франції
09:59, 18 Жовтня
Українці всього світу об’єднуються в прагненні побороти зло, яке кожного дня забирає життя мирного населення та воїнів у нашій державі. У різних куточках світу небайдужі вихідці з України роблять усе, що в їхніх силах задля того, щоб наблизити день перемоги. Є й такий осередок «українськости» у місті Ліон, що у Франції. Журналістка видання Горинь.Інфо поспілкувалась із представницею Ради асоціації «Ліон Україна» Ольгою Хеленюк-Жіру, яка родом із Рівненщини.
Про ментальність французького суспільства, труднощі та досягнення українців у Ліоні читайте у нашому матеріалі.
Французи не розуміли різниці між Україною та Росією
«Я сама з Острога. Навчалася в Острозькій академії на політології. Після закінчення університету певний час працювала в Україні. Але так сталося, що познайомилась із майбутнім чоловіком і переїхала жити у Францію. 2016 року ми одружилися, з того часу я і живу тут. Спочатку мешкали у місті Ліон, а зараз переїхали в значно менше містечко за 50 кілометрів звідти. Живемо, працюємо, виховуємо сина. Контакт із рідними та друзями-українцями у мене нерозривний. Усе, як і було, – усі вони в моєму серці», – розповідає пані Оля.
Зі слів жінки, коли вона почала жити у Франції, то її дуже цікавило питання «всього українського» там. Тому вона брала участь у різних акціях та заходах, які хоч трохи стосувались української культури та проблематики.
«Якраз 2016 року в Ліоні офіційно виникла асоціація «Ліон Україна». Я детально про все з’ясувала й невдовзі до них долучилася. Потім ще дізналася про існування українського хору «Дударик» і стала учасницею колективу. Співаю там до цього часу», – каже Ольга.
Волонтерство жінки відбувається в межах асоціації. Адже часу на роботу поза цим нема, та й структура організації дає змогу мати конкретний напрям роботи й чітко розуміти весь процес.
«На початку головною метою діяльності було ознайомлення французів з особливостями української культури. Адже тоді більшість французького суспільства не розуміла різниці між Україною та Росією. Усі ті заходи, які ми робили, були певним аргументом для них. Ми організовували конференції, зустрічі з письменниками та музикантами, невеликі мітинги в центрі міста щодо актуальних подій», – пояснює волонтерка.
У Франції роботу асоціації контролює держава, адже кожна така організація займає у суспільстві певну нішу. Попри те, що всі члени працюють на волонтерських засадах, у них є статут, офіційно обраний президент, віцепрезидент, скарбник та секретар. До Ради асоціації входять 16 людей. Саме цей підрозділ відповідає за всі рішення та обирає напрямки роботи. Також є приблизно 180 членів, які щороку сплачують внески. Після повномасштабного вторгнення відбувся значний приріст в оргізації, адже до того їх було приблизно 35 осіб.
“Від початку, бюджету, як такого, в нас не було. Власне такі асоціації, як наша, не можуть мати з чогось матеріальний зиск. Існують вони здебільшого коштом членських внесків, підтримки меценатів та донатів. Тут я виконую роль скарбника. Контролюю всі фінансові надходження і виписую донаторам спеціальний документ, який вони відносять у податкову. Узагалі тут на будь-якому кроці потрібен папірець. Дуже вже їх французи люблять», – каже пані Оля.
Щоб відправити одну фуру, потрібно 2,5 тисячі євро
Після 24 лютого 2022 року вектор роботи організації кардинально змінився. Волонтери почали збирати гуманітарну допомогу та кошти на необхідне медичне обладнання для військових. А також відповідати на запити, які надходили від знайомих та рідних.
«Тоді у березні-квітні все було дуже хаотично. Ми не знали, що робити, де брати гроші та машину, щоб відправити вантаж. У нас виникали різні складнощі на рівні законодавства. Виявилося, що ми можемо відправляти лише обмежений перелік речей. Звичайно, в усіх українців була паніка, бо хвилювалися за рідних удома. Були спроби якось усе структурувати», – пригадує жінка.
У цей період в асоціації збільшився відсоток французів. Це були вмотивовані люди, які допомагали. Зі слів волонтерки, французи так просто нікуди не приходять, адже здебільшого мислять раціонально та прагматично.
«Узагалі в них зовсім інша ментальність і стиль життя. Усі важливі події, відпустки та навіть походи в ресторани в них розплановані заздалегідь. Тому для мене було шоком те, як французьке суспільство відреагувало на нашу біду й те, що вони відчинили двері своїх домівок для біженців та закрили очі на всі плани. Багатьом вони давали гроші, годували та одягали», – каже Ольга.
Зі слів жінки, солідарність була настільки високою, що підприємства самі шукали організації, щоб дати гроші. І просто треба було бути готовим узяти.
«Окрім того, ми робили рекламу на фейсбуці. Ми також самі зверталися до підприємства та пояснювали, чому та на що нам потрібні кошти. Деякі приходили через нашу репутацію», – пригадує жінка.
Одним із напрямків роботи організації був пошук сімей, які могли прийняти в себе українців.
«Довго ми цим не займалися, тому що це був досить великий обсяг роботи: усіх обдзвонити, пояснити, знайти, поселити. Також допомогти французам зрозуміти якісь побутові відмінності з нашими людьми. Зараз ми сміємося з деяких нюансів, але ж тоді все було дуже стресово. Коли люди хотіли поселитися в соціальне житло, то ми змушені були відмовляти в допомозі. Адже ми не є організацією, яка має на це законне право. Є відповідні органи, префектура, Червоний хрест, спеціальний форум біженців, які спеціалізуються саме на цьому. Тому ми стали координаторами. Ми розказували українцям, які тільки приїхали, куди їм звернутися», – наголошує волонтерка.
Основним напрямком роботи був і є збір гуманітарної допомоги.
«Складність полягала в тому, що всі різко почали щось несли та давати. І ми не мали куди все складати. Пошук складу зайняв десь півтора місяця. Змінилось 6 чи 7 місць, де ми могли зберігати те, що нам приносили. Тоді здебільшого приносили одяг та консерви. Потім ми почали давати людям списки потрібного», – пояснює Ольга.
Відразу з’ясувалося, що асоціація не має права купувати та передавати все, що є військовим обладнанням, а саме каски та бронежилети. Тому спеціалізувались на зборі обладнання для надання першої допомоги. Надалі в організації з’явилися донатори, які іноді давали безплатно будівельні матеріали (сантехніка, шурупи, труби) – усе, що можна було б використати для ремонту будинку.
«Багато вантажу відіслали в Калинівську районну лікарню, яка розташована у Вінницькій області. Вийшло так, що компанія перевізник, з якою ми співпрацюємо, з Вінниці. Нам пощастило, що з нами працює пані, яка спеціалізується у сфері транспорту і яка має вихід на перевізників в Україні, і так ми з ними сконтактували. Це дало і дає велику перевагу, адже все, що ми кладемо у фури, потрапляє в Україну, а не залишається на кордоні в Польщі. На початку повномасштабного вторгнення всім французьким транспортним компаніям та водіям заборонили перетинати кордон України», – розповідає волонтерка.
За весь час роботи волонтери відправили в Україну 55 вантажівок гуманітарної допомоги. У середньому, щоб відправити фуру, потрібно 2,5 тисячі євро.
«Для підготовки фури до відправки потрібно щонайменше три тижні, а то й місяць.Потрібно назбирати дони, відсортувати, попакувати, завантажити окремо кожну коробочку. Також зібрати команду, виділити час для сортування. І як тільки поїхала одна машина, одразу починається робота щодо збору іншої», – каже жінка.
Великим нашим досягненням є відкриття «Домівки»
«Ми всі працюємо. І окрім роботи, маємо сім’ї. А тут потрібно було робити ще одну роботу. Я пам’ятаю, що працювала, але постійно була на телефоні, щось комусь передавала. Приходила додому, їла і знову сідала за комп’ютер, бо треба вирішувати якісь справи. Узагалі в мене тоді була думка перейти на певний час на 80 відсотків ставки та просто мати один вільний день, щоб повністю використовувати його для волонтерства. Але я викрутилась. Я використовувала весь можливий час на благо асоціації», – пояснює Ольга.
Члени асоціації постійно проводили та проводять різні заходи. На культурних івентах інших організацій вони ставлять стенд та коробку для збору коштів. Самі ж організовували концерт на 14 жовтня 2022 року з нагоди Дня захисників та захисниць, куди запросили українських і французьких музикантів. Також відбувалися ярмарки, де продавали смаколики від українських господинь.
Знайти приміщення їм допомогла мерія. Перших три місяці волонтери не платили оренду. “Це невеличке приміщення з кухнею та туалетом. Ми зробили там бібліотеку з українськими книгами, поставили деякі меблі й комп’ютер. І наразі «Домівка» працює як неофіційний центр для українських переселенців, які опинилися в Ліоні та шукають товариства», – наголошує жінка.
У центрі вони проводять багато майстер-класів та активностей як для дітей, так і для дорослих. Наприклад, є безплатні трирівневі курси вивчення французької мови. Спочатку був лише початковий курс, але багато хто дуже швидко все освоїв, тому почали розподіляти. Викладачів знайшли поміж себе. Усе функціонує на доброму слові та бажанні допомогти.
«Зараз рівень підтримки однозначно знизився, тому що в кожного свої сім’ї та проблеми. Гроші просто так нам уже ніхто не дає. І ми чудово розуміємо, що волонтерство – це поклик душі, змушувати когось безглуздо. Тут важлива внутрішня мотивація людини. Змінилися й українці, які приїхали. Знайшли собі житло. Багато хто працює, діти ходять до школи. Тобто отієї напруги, що була на початку, уже немає. Усе має якийсь закономірний перебіг, який уже більш зрозумілий і для нас, і для них», – каже жінка.
Усе ж значна частина французького суспільства продовжує підтримувати, але головне вже розуміє різницю між Росією та Україною. Часто підходять на різних заходах, питають, що треба і чим можуть допомогти.
Знайти контакти організації Ви можете за цим покликанням.
«Вся історія України зводиться до того, що нас увесь час хотіли загарбати. Постійно ми боролись і боремось за те, щоб бути незалежними. У наших генах та характері закладено те, що ми не можемо просто так здатися. Я думаю, що ця наша риса і породила ту світову підтримку, яка сьогодні існує та не згасає. І те, що є українці світу (навіть у межах нашої організації та інших у Франції, яких є чимало) намагаються щось робити, теж свідчить, що ми не готові програвати. І хай наша робота – краплина в океані, але океан складається з таких краплин», – переконана волонтерка.
Лілія ПОМЕРНЮК
