Публікація

Кривавий слід НКВД: замітки до історії розстрілів у Дубенській в’язниці

12:15, 29 Вересня

зображення публікації

На кладовищі с. Мирогоща є скромна могила яку як і саме кладовище вкрай важко відшукати. На меморіальній дошці викарбувано імена семи безневинно розстріляних енкаведистами в’язнів Дубенської тюрми яких арештували за зв’язки з ОУН. Цей пам’ятник є свідченням страшного злочину який вчинила комуністична влада у червня 1941 року. І виконаці якого так і не понесли заслужену вину.

Фото Андрій Малюський під час експедиції “Місця пам’яті про УПА: каталог пам’яток історії на Рівненщині” 2023 р

За два роки до відновлення Незалежности, 15 листопада 1989 року, прокуратура Рівненської области порушила кримінальну справу “про розстріл в’язнів Дубенської тюрми НКВС в перші дні Великої Вітчизняної війни”. Слідство відшукало й допитано 68 свідків. Офіційно встановило особи восьми розстріляних в’язнів, яких родичі поховали на цвинтарях за місцем проживання. Водночас винуватців розстрілів “знайдено не було”. Справу закрили.

Могила, в якій поховані розстріляні в’язні Дубенської тюрми: Михайло Тищук, Іван Тищук, Петро Білик, Володимир Ковальчук, Зоя Харчук, Володимир Овдіюк, Ілля Ковальчук. Мирогоща, 1941 (фото Андрія Жив’юка з сайту Локальна історія)

Одна із виживших в тій бійні Валентина Крищенко написала спогади “Великдень у в’язниці” –

“Затріщали у дверях ключі, вони відчинилися. І в тих вузьких дверях стало з рушницями двох на коліна, двоє вище, і ще вище.

– Становись в угол!

Я одрухово кинулась не в куток, а під стінку. Затулила руками вуха і промовила: “Мамо…”. Дівчата оточили мене, сподіваючись, що їм чимось можу зарадити.

Затріщали кулі. Раз, вдруге, втретє. Ми всі впали покотом.

Оті з рушницями зачинили двері й пішли далі нищити в’язнів”.

Пані Валентина в своїх спогадах до речі наводить такий факт, що енкаведисти так поспішали зробити свою чорну справу, що знищували своїх же “підсаджених в камери агентів”.  ”

Відчувала свій кінець і я, не знаючи, що у мені сидять аж сім куль. Ще раз підійшли кати під наші двері, подивилися до камери через “вовчок”:– Все! Не живут!

Відійшли. Лежу. Із ран стікає кров. Раптом ота Фрося йде, зачіплюючись за мої покалічені ноги, йде, як непритомна, йде і кричить: “Кого? Мене стріляти? Я ж на вас працювала, мене сюди вкинули, щоб доносила, що робиться в камері. Я ж комуністка! І мене стріляти?”. Вона взяла „монашку” з водою і, не маючи сили, вилляла її на себе, замість того, щоб піднести до рота.”

Ось спогади ще одного вцілілого в тій страшній бійні – Олексія Матвійчука.

“Хтось нас відчинив і ми вискочили в коридор. Пробігаючи заглядали в камери і бачили жахливу картину. В одиночках усі були вбиті. По-звірячому була розстріляна жіноча камера. Я бачив красиву дівчину, яка з відкритими очима сиділа під стіною мовчки. Підбіг до неї, схопив за плечі, щоб втікати звідси. Та вона похилилась. Дівчина була мертвою. Куля прошила їй голову зверху, кров була на стіні.”

Проте, цей жахливий злочин влада совєтів не тільки приховувала вона ще й активно насаджувала свою версію історичної пам’яті. Кати дубенської в’язниці не змогли втекти і загинули від рук німецьких військ.

2013 рік. Пам’ятник чекістам, що здійснювали розстріли у Дубенській в’язниці в 1941 році. (Фото Валентини Одарченко з сайту Радіо Свобода)

Група на чолі з Яковом Винокуром(начальник райвідділу НКДБ лейтенант держбезпеки) потрапила під обстріл німців біля села Панталія. Сам Винокур, його заступник Олександр Цибань, оперуповноважені Олексій Давиденко й Анастасій Родіонов загинули. Комуністи цю ганебну смерть відразу по війні почали гкроїзувати та витворили культ так званого “бою на перехресті” На місці загибелі встановили монумент який простояв аж до повномасштабного вторгнення росії. Зокрема, в 2010 році з приходом до влади Януковича монумент був оновлений з ініціативи ветеранів МВС-СБУ під час реконструкції автотраси Київ-Чоп. Певний час біля цього пам’ятника присягали молоді службовці СБУ. Тільки в червні 2022 року пам’ятник катам українців прибрали.

На місці ж закатованих стоїть скромний хрест….