Публікація
«Я ніколи не пошлю людей туди, куди не піду сам»: історія військового з позивним «Буря»
13:00, 25 Вересня
Фото: 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
Олександр Бурячок із позивним «Буря» став до лав українського війська у перший день повномасштабного вторгнення. За понад чотири роки служби він пройшов шлях від командира відділення до заступника командира батальйону, воював на Торецькому, Харківському, Куп’янському та Сумському напрямках і двічі отримував поранення.
Історією військовослужбовця поділилися на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”.
Олександр народився у Херсоні, нині живе в Рівному. 24 лютого 2022 року він прийшов до військкомату разом із дружиною Іриною. Жінка також хотіла долучитися до війська, однак подружжя мало двох неповнолітніх синів — Макара та Захара.
За словами військового, рішення стати на захист країни було продиктоване передусім ненавистю до ворога.
Свою службу «Буря» розпочав як командир відділення. Пізніше служив у розвідці, став командиром взводу, пройшов курси командирів рот, очолив роту, а нині обіймає посаду заступника командира батальйону.
Для Олександра командирство передусім означає відповідальність за людей. Він вважає, що військовий керівник має не лише віддавати накази, а й особисто бути готовим виконувати завдання разом із підлеглими.
«Командир має показувати особистий приклад. Він має не посилати людей, а вести їх. Я ніколи не пошлю людей туди, куди не піду сам», — говорить «Буря».
Водночас, на його думку, командир повинен прислухатися до своїх бійців, обговорювати з ними рішення та завжди мати альтернативний план дій. Остаточна відповідальність за прийняте рішення при цьому залишається на командирові.
Бойовий досвід Олександра охоплює кілька напрямків фронту. На Торецькому напрямку він двічі зазнав поранень. Одне з них військовий отримав у свій день народження.
«Після цього до своїх днів народжень ставлюся обережно», — жартує військовий.
«Буря» також зазначає, що характер сучасної війни суттєво змінився. Важливу роль на полі бою відіграють безпілотники, зв’язок і здатність військових швидко адаптуватися до нових умов. Однак, на його переконання, найважливішим ресурсом залишаються люди.
«Зберегти особовий склад і знайти спосіб виконати задачу — це в першу чергу», — наголошує він.
Поза службою на Олександра чекають дружина Ірина та двоє синів. Саме заради них він продовжує воювати й сподівається, що його дітям не доведеться пережити те, через що проходить його покоління.
«Я воюю з надією, що моїм дітям менше всього цього дістанеться. Сподіваюся, їм буде легше. Що цей найважчий період дістанеться мені».
Для «Бурі» військове командування — це передусім відповідальність: за рішення, виконання завдань і людей, які довірили командирові свої життя.
