Публікація

«Завжди прагнув до висоти», – Герой Небесної Сотні Олександр Храпаченко у спогадах родини та друзів

12:40, 20 Лютого

зображення публікації

20 лютого в Україні – пам’ятний день про події, що відбувалися у 2014 році на Майдані незалежності у Києві. Цього дня 2014 року під час Революції гідності на Інститутській вулиці у Києві силові підрозділи режиму Януковича розстрілювали протестувальників. Тоді загинуло близько ста протестувальників, яких називають «Небесною сотнею». Це був завершальний етап революції, внаслідок якого Верховна Рада відсторонила Віктора Януковича від обов’язків президента.

Громадська організація «Права ініціатива» розповідає про рівненських Героїв Небесної Сотні у спогадах родин, друзів і очевидців подій Євромайдану.

У сім’ї Храпаченків Олександр був старшим сином. Йому було 26 років, коли почалися революційні події на Майдані незалежності в Києві. Його креативність, комунікабельність і творчі здібності, закладені ще у дитинстві, надихали та мотивували майданівців.

У школі він був активним, цікавився драматургією та режисурою, тож брав участь у шкільних виставах. Був головою учнівського самоврядування.

Акторський хист привів його на кафедру театральної режисури в РДГУ.  У його режисерському доробку є чимало вистав на твори всесвітньо відомих авторів.

Олександра в університеті знали всі за його харизму та активність. Зробив не одну театральну постановку. Він навіть знявся у фільмі «Воскресіння», знятому тоді телеканалом «РТБ». У 2010 році Олександр закінчив бакалаврат.

Друзі розповідають, що Олександр був затятим мандрівником. Він пройшов вишкіл і став скаут-рейнджером, а під час одного з походів навіть врятував життя чоловікові. Скаут-рейнджером стати досить складно, оскільки під час вишколу потрібно долати різноманітні фізичні та психологічні навантаження.

Він любив походи, гори, займався скелелазінням. Кожен Новий рік він святкував на верхівках гір.

  • Сашко побував на всіх вершинах українських гір. На деяких навіть декілька разів. Альпініст  — було його друге ім’я! Він навіть поєднав свою любов до альпінізму з роботою: на висотах утеплював будинки, фарбував фасади. Саша ніколи не боявся висоти, завжди прагнув до неї! — розповіла в одному з інтерв’ю його дівчина Катерина Самчук.

У 2014 році вони з Катериною планували весілля. До того – зустрічались упродовж семи років. Катерина згадує  його прямолінійність, відвертість. Він ніколи не говорив нічого поза спиною, не терпів несправедливості.

  • Він вмів бачити справжність людини, бо сам був справжнім

Олександр Храпаченко часто казав , що справжню людину можна побачити, взявши її в гори на три дні.

  • Він не сидів на місці, завжди був у гущі подій — серед людей», — згадував товариш  Олександра Андрій Власик. Він і на Майдані був у самій гущі, ще з листопада… Відразу записався до 35-ї сотні Самооборони Майдану Волинська Січ.

Вже коли почалися страшні події на Майдані – горіли шини, була перша смерть, коли брали штурмом обласні адміністрації, Олександр був у перших рядах штурму. Це була остання крапля, після якої він вирішив їхати до Києва. Батькам нічого не сказав, дівчину просив переказувати, що поїхав у Київ по роботі.

В сотні він впроваджував нові ідеї стратегії, вірив у те, що все вдасться змінити на краще. Катерина пригадувала ситуацію, яку переповіли його друзі з Майдану. Тоді все тільки починалося: відбувалися концерти, люди стояли з ліхтариками.

Він сказав одному із друзів:

  • Це що – Майдан? Що ви тут з ліхтариками стоїте? Коли тут стріляти будуть, я тут перший буду…

Друзі тоді образились на нього, каже Катерина. Спершу його не підтримали, а вже згодом зазначили, що повністю осмислили його слова, які певною мірою навіть були пророчими.

Друг Олександра з Майдану Сергій Кримський пізніше ділився спогадами:

  • Під вечір, на квартиру, приїхав Сашко. Стомлений, чорний від копоті, довгий час без сну і з характерним запахом диму з «Майдану».
    Постійно перепрошуючи, тримаючи бронік в руках, він намагався примостити свої речі десь в куточку аби не допусти Господи принести дисгармонію і бруд в помешкання господарів. Ото вже рівненська інтелігенція.
    Дружина забрала весь його одяг попрати і дала чистий, заставила поїсти і це все супроводжувалося: « Та може не треба…. та я тут з краєчку…»
    Сиділи на кухні – думу думали! Говорили…
    – Може пару днів перечекаєш?
    – Та не можу, хлопцям пообіцяв що буду. По Майдану багато хто ходить, покупляють собі нові броніки, форму – понти, а як починається бій, нас залишається не так вже й багато.
    Зранку подзвонив сотник. Сашка швидко зібрався.
    – Все давай, честь. Речі на завтра вже висохнуть.
    – Добре, дякую. Я маякну. Честь Наступного дня, десь о дванадцятій годині, зателефонував наш друг Петро.
    – Сашку вбили…

Член сотні «волинська Січ» Володимир Пастушок пригадав, що того дня з їхньої сотні загинуло шестеро чоловік, десятьох поранили. Олександр тоді був на останній барикаді за Жовтневим:

  • Я тоді чомусь думав, що уб’ють мене, а не його, і ходив на повен зріст. Він, побачивши це, гукнув: «Пісне! Пісне! Заляж, не геройствуй!». Це були останні його слова, після цього я впав, почув постріл, і… все. Що відбувалося потім, я не дуже добре пам’ятаю.

Тоді Олександр із побратимами пішли у розвідку на дальню барикаду на Інститутській. Вулиці вкривав густий смог від шин і стрілянини. Вони з товаришем лягли на землю, прикрилися щитами. Олександр відволікся, підвів голову, і тієї миті пролунав постріл з готелю «Україна». Куля потрапила в ключицю, пройшла легені та застрягла у печінці.

Олександра Храпаченка ховали разом з двома рівненськими Героями Небесної Сотні – Георгієм Арутюняном та Валерієм Опанасюком. Відспівували його в Рівненському драмтеатрі, де й працював Храпаченко. Прощатися з ними тоді прийшли десятки тисяч рівнян. Після церемонії, коли родини почали спілкуватися між собою, з’ясувалося, що Олександр Храпаченко був далеким родичем Валерія Опанасюка – їхні діди, вихідці з Дюксина, були рідними братами. Поховали Героя 23 лютого у Рівному на кладовищі «Нове».

Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Олександру Володимировичу Храпаченку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Олександру Храпаченку присвоєно
звання “Почесний громадян міста Рівне” (посмертно) та нагороджено відзнакою “За заслуги перед містом” І ступеня (посмертно).

Дарія Борисович