Публікація

Формування та структура УПА-Північ

10:01, 29 Листопада

Історіографія Української Повстанської Армії нараховує значну кількість праць, виданих як в Україні так і за кордоном, але тільки декілька з них торкаються проблеми виникнення та структури цього військового формування у період Другої світової війни. На жаль, автори цих праць допустили ряд фактологічних помилок, або навіть певних перекручень, зокрема автор відомої праці по історії УПА Петро Мірчук (структура УПА-Північ у його подачі далека від реальної картини на 90% і багато сучасних істориків запозичили її), а київський дослідник  Анатолій Кентій взагалі намагається оминути цю проблему, розповідаючи про це військове формування як щось загальне. Армія завжди цікава своєю побудовою, яка випливає з тих завдань, які повинна вона виконувати; армія-це командири, штаби і окремі підрозділи. Тому не розуміючи її організаційної побудови, не знаючи чисельності та керівного складу важко написати щось достовірне та правдиве про її історію.

Крім того певний час діяло аж дві Українські Повстанчі Армії: 1-ша чисельністю 300-500 вояків виникла весною 1942 року на території Рівненської області і знаходилась під керівництвом отамана Тараса Бульби(Тарас Боровець), а 2-га почала створюватися волинським проводом ОУН(бандерівців) щойно у лютому 1943 року під назвою “Військові відділи ОУН”. Про що згадується у вступі до постанов ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН від серпня 1943 р.: “Провід ОУН на ІІІ-й Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і ствердив, що настали сприятливі обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині виступили перші збройні відділи Української Повстанської Армії (УПА). З того часу оборону українського населення Полісся і Волині взяла на себе українська військова сила”.

А також у листі отамана Тараса Бульби  до представників волинського краєвого проводу ОУН(б) від 25 березня 1943 року : “З уваги на те, що визначена на минулу неділю дня 21.ІІІ.1943 р. спільна нарада, яка мала на меті організацію одного командування всіх українських військових відділів не відбулася, я примушений звернутися до організації цим листом… Організація зробила багато потягнень військово-політичної натури не узгіднивши тих питань перед розпочинанням акції з нами (бульбівцями – прим. І.М.) і сьогодні вимагає переводити цю акцію спільними силами”. Далі він згадує, що військові відділи бандерівців розпочали явну боротьбу з німцями у формі розбивання адміністративних осередків та провели окремі акції проти радянських партизанів, чим стурбували отамана і його військо, оскільки, на його думку, це не дасть ніяких результатів, крім зростання відплатних акцій з боку німецької окупаційної адміністрації. Чому Тарас Боровець не підтримував активної збройної боротьби, стає зрозумілим, коли знайомишся з його листуванням з представниками німецької поліції, яке він розпочав восени 1942 р. і продовжував до травня 1943 р. Занадто вже Тарас Боровець захопився недоречною дипломатичною грою, що було вигідно німцям. Його збройні операції на певний час зовсім припинилися, щоб не “заважати” переговорчому процесу.

У історичній літературі зустрічається багато помилкових тверджень про початковий період формування УПА і її тогочасну чисельність. Складається враження, що весною 1943 року вже діяли тисячі добре озброєних і навчених повстанців. Хоча це далеко не так. Якщо висвітлити цей процес свідченнями командирів і вояків УПА, а також окремими документами, то отримаємо зовсім іншу картину.

Наприклад командир групи УПА “Турів” Юрій Стельмащук-“Рудий” під час слідства у лютому 1945 року розповів, що 15 лютого 1943 року в селі Піддубцях Теремнівського району Волинської області крайовий військовий референт ОУН(б) Північно-західних українських земель (ПЗУЗ) Василь Івахів -“Сом” скликав нараду з приводу створення партизанських загонів. На нараді було вирішено наступне:

1. Визначити скільки людей у кожній окрузі повинні влитись у ряди повстанських відділів на випадок відкритого збройного виступу.
2. Визначити і розподілити по округах командний склад.
3. Розподілити зброю за тим же принципом.
4. Конспіративно провести військовий вишкіл з добровольцями.

Фактично це була директива по створенню майбутньої УПА-Північ. Одночасно крайовий військовий референт “Сом” почав формувати  військовий штаб (Головну команду), до якого увійшли “Гарпун”, “Сірко” та інші старшини. Нажаль, цей штаб довго не проіснував, а його керівники загинули 13 травня 1943 р. біля села Черниж Маневицького району Волинської області у бою з німецьким каральним підрозділом. З Галичини на Волинь знову було відряджено ще кілька старшин, які пройшли вишкіл у “Нахтігалі” і “Роланді”, зокрема, Василь Сидор, який відновив діяльність штабу та продовжив створення нових відділів УПА.

За свідченням того ж “Рудого” Ковельський окружний провід ОУН протягом весни 1943 року зумів створити тільки три сотні УПА і підстаршинську школу. Згодом виникла ще одна сотня. Між добровольцями було розподілено зброю – 450 гвинтівок. Пізніше ці чотири сотні командир “Рудий” реорганізував у три загони і назвав це формування Українська Повстанча Група “Озеро”. Чисельність її становила близько 500 вояків.

1-й загін “Стохід” очолив командир “Вовчак” (Олексій Шум).

2-й загін “Буг” був сформований з колишніх учасників 103-го батальону поліції під керівництвом “Лисого” (Івана Климчака).

3-ім загоном “Тур” командував “Бистрий” (Пашкевич).

Але такі великі формування на той час були рідкістю. Діяли окремі невеликі боївки, або відділи по 50-60 чоловік. До них слід віднести відділи “Остапа” (Сергія Качинського), “Коробки” (Григорія Перегійняка), “Яреми” (Никона Семенюка), “Стрибайла”(Леоніда Борейчука), “Крука” (Івана Климишина), “Аркаса” (Олексія Брися), “Острого” (Ярослава Ждана), ”Саблюка”(Остапа Качана), “Чорноморця”(Євгена Басюка), “Шпака” та інших.

Заарештований органами НКВД курінний Олексій Брись-“Аркас”(“Остап”) 8 травня 1944 року в своїх показах розповів: “27 березня 1943 року я зі своїм загоном у 38 чоловік здійснив збройний напад на м. Горохів з метою захоплення арсеналу зброї і щоб забрати у загін поліцейських, з якими була домовленість про перехід у загін. Такий напад був здійснений ще й для того, щоб не дати приводу для преслідування сімей поліцейських та створення враження, що вони не самі пішли від німців, а їх забрали. Арсенал зі зброєю не вдалося захопоти і приєднати до загону 30 поліцейських”.

Обвинувачений радянськими каральними органами у грудні 1944 року учасник УПА Мельник Григорій Миколайович, який очолював відділ постачання у загоні “Крука”, повідомив, що коли у квітні 1943 р. він потрапив до повстанського відділу “Крука”, в ньому нараховувались всього 45-50 осіб. Приблизно через три тижні після цього, наприкінці травня 1943 р., до загону прибув командир Південної групи УПА Петро Олійник -“Еней”, який провів реорганізацію загону. Згідно з його наказом загін “Крука” став називатись не партизанським загоном, а загоном УПА.

Справа в тому, що назва УПА закріпилася за військовими відділами ОУН(б) щойно у квітні 1943 року, після переговорів з отаманом Тарасом Бульбою, на яких вирішено використовувати популярну назву “Українська Повстанча Армія” для всіх збройних формувань. Ймовірно, 15 квітня 1943 року був виданий навіть спеціальний наказ, про що згадує сам Тарас Боровець (отаман Тарас Бульба) у спогадах “Армія без держави”. На Поліссі біля с. Тростянець Костопільського району Рівненської області 25 квітня 1943 року відбулась перша присяга бандерівської УПА, на якій були присутні командир Іван Литвинчук -“Дубовий” зі своїм штабом і відділи “Яреми”(Никона Семенюка), “Вороного”(Василя Левковича), “Пугача” і “Шавули”(Адама Рудика), а також місцеві підпільники ОУН. Тоді вояки вперше дізнались про нову назву, під якою будуть діяти.

Це ж підкреслює і дослідник О. Вовк у вступі до 2-го тому “Літопису УПА. Нова серія” – “у квітні-травні 1943 р, після прибрання назви Українська Повстанча Армія, збройні відділи ОУН почали офіційно її вживати. Також він стверджує, що на основі крайового військового штабу на ПЗУЗ формується Головна команда УПА (ГК УПА) та творяться територіальні штаби УПА, яких на той час було три-один у Волинській області і два у Рівненській. Зокрема, звіт 1-ї групи УПА за місяць травень 1943 року повідомляє про склад штабу цієї групи:

Командир групи -“Дубовий “(І. Литвинчук);

Оперативний відділ – “Макаренко” (М. Левицький);

Відділ розвідки – “Печериця” (А. Луцик), “Острий “(Я. Ждан);

Відділ мобілізації – “Бескид”;

Господарчий відділ–“ Потап        “;

Вишкільний відділ– “Корбан”;

Виховний відділ– “Рудящий”(І.Луцюк);

Санітарний відділ– “Еней “(Д.Сагайко);

Відділ зв’язку – “Горний”.

Штабу підпорядкувались три сотні – “Яреми”(Никона Семенюка), “Шавули”(Адама Рудика) і “Романа”, підстаршинська школа та деякі дрібні боївки(“Галайди”, “Лайдаки”, “Кори”, “Ярмака”).

Зі свідчень керівників Південної групи УПА “Енея” вдалося визначити хто належав до її штабу весною –влітку  1943 року:

Начальник штабу -“Голубенко”;

Оперативний відділ -“Поліщук”(М.Омелюсік);

Відділ розвідки-“Немо”(А.Кисіль);

Господарчий відділ -“Чорний”(Бригадир);

Виховний відділ-“Максим”(В.Булавський);

Відділ зв’язку -“Муха”(М.Мартиновський);

Санітарний відділ-“Кучеренко”(Ю.Борщ);

Полева жандармерія-“Зелений”(І.Богуславський).

Ця група була більш чисельнішою, ніж група “Дубового” і складалася з відділів “Крука” (Івана Климишина), “Чорноморця” (Євгена Басюка), “Орла”, “Черника” (Дмитра Казвана), “Саблюка” (Остапа Качана), “Докса” (Семена Котика), “Беркута”, “Юрка” (Юрія Чуйковського).

Від самого початку існування збройні відділи УПА розпочали активну діяльність: здійснювалися напади на економічні, транспортні, адміністративні та військові об’єкти німецької окупаційної адміністрації. Цьому сприяв перехід української допоміжної поліції за наказом Головного командування Української Повстанської Армії на бік українських повстанців, що відбувся у період з 15 березня по 10 квітня 1943 року. Але теза про те, що в лави УПА влилося 4-5 тис. поліцейських напевно є безпідставною, оскільки чисельність УПА на кінець весни 1943 року заледве перевищувала 2000-3000 вояків.

Для цього періоду (весна-початок літа 1943 р.) характерним явищем було своєрідне двовладдя в УПА, яке виникло внаслідок відсутності чіткої структури армії і загибелі її командного складу, про що згадувалось вище. Політичний референт Воєнної округи “Заграва” Дмитро Худенко -“Остап” згадує: “Повинен відмітити, що до початку серпня 1943 року організаційна структура ОУН і УПА та взаємовідносини між ними були досить таки незрозумілі, розпливчаті, непостійні. Строгої і чіткої схеми ОУН і УПА ще не існувало, в різних місцевостях України (мається на увазі Волинь і Полісся – прим. І.М.)в існуючу структуру ОУН і УПА вносились суттєві місцеві зміни. Наприклад, в УПА ще не було куренів, сотень, чот, але в кожному районі існували боївки різної чисельності. Командири називались районними і надрайонними, а вищестоячі командири, напр. “Дубовий”, називались просто командирами з додаванням їхніх псевдонімів. У відносинах між ОУН і УПА та їх взаємодії я сам особисто багато чого не розумів. Тільки наказ “Клима Савура” у липні 1943 року ввів точну схему організації УПА зверху до низу, була встановлена певна чисельність та назва підрозділів, частин і з’єднань УПА, штабів і референтур”. За його ж свідченням – після цього наказу зовсім припинились розпорядження ОУН по лінії УПА, а серед повстанців ходили розмови, що керівництво УПА вважає шкідливим наявність організаційних осередків ОУН у лавах армії, бо це тягне за собою створення окремої партійної касти і розбрат в середовищі вояків. Тому ніяких зборів членів ОУН у підрозділах не практикувалось, а члени організації розчинились в загальній масі безпартійних вояків.

Командир УПА Юрій Стельмащук -“Рудий” на допиті розповів, що “у середині липня 1943 р. він був викликаний в с. Журавичи Колківського району Волинської області на зустріч з “Климом Савуром”, якому доповів про проведену роботу Української Повстанчої Групм “Озеро” на Ковельщині. Дмитро Клячківський-а саме він використовував псевдонім  “Клим Савур”, схвалив його звіт і передав директиву проводу ОУН про організаційну побудову УПА. Згідно з нею створювалися Військові округи, кожна з яких мала на своїй території групу УПА у складі 3-ох чи 4-ох загонів. Загін у свою чергу поділявся на три курені. Курінь – 3 сотні; сотня – 3 чоти; чота – 3 рої по 10-12 вояків у кожному. Загальний склад сотні 120-140 вояків, а куреня 360-400 вояків”.

Серед документів, які збереглися, виявлено кілька директивних матеріалів, які поділяють тогочасну діяльність ОУН(б) на фронт і запілля (тил). Власне фронт – це діяльність загонів УПА, а запілля мало забезпечити всім необхідним армію і перебрати в свої руки владу на місцях. Загалом територію ПЗУЗ переіменовано на Військову Генеральну округу (ВГО) на чолі якої перебував “Клим Савур”. До свого розпорядження він мав коменданта запілля(керівника оунівської сітки на Волині і Поліссі) “Горбенка” (Ростислава Волошина), шефа військового штабу “Гончаренка” (Леоніда Ступницького) і шефа політичного штабу “Галину” (Якова Бусла).

Військовий штаб (Головна команда) з літа 1943 року складався з таких відділів:

1. Оперативний – “Поліщук”(М.Омелюсік);
2. Розвідувальний – “Євшан”(І.Литвиненко);
3. Господарчий – “Омелько”(Є.Татура);
4. Вишкільний – “Крегул”(В.Сидор);
5. Виховний – “Апостол”.

За інструкцією шеф штабу одночасно міг бути і керівником оперативного відділу, якщо штабу не вистачало досвідчених офіцерів.

Розвідувальний відділ мав отримувати розвіддані від:

а) військової розвідки;

б) референтури служби безпеки ОУН.

Господарчий референт при штабі тісно співпрацював з господарчим референтом запілля, оскільки все постачання забезпечувалося саме підпільною мережею ОУН.

Вишкільний відділ мав розробляти і проводити військові заняття у старшинських і під старшинських школах, комплектувати їхній особовий склад. Здійснювати  контроль за допомогою військових інспекторів. Першу підстаршинську школу організувала 1-а група УПА у квітні 1943 року на чолі з колишнім учасником одного з українських легіонів “Корбаном”. Через місяць відбувся випуск підстаршин, або їх ще називали командири- інструктори.

Перша старшинська школа “Дружинники”, була створена у липні 1943 року і нараховувала всього 60 курсантів (по 20 від кожної групи УПА). Її очолив поручник “Горинь”, а викладачами були як старшини Головної Команди УПА, так і спеціально підібрані інструктори. Офіційний випуск цієї школи відбувся 6 грудня 1943 року, всім курсантам які закінчили успішно навчання було присвоєно звання хорунжого.

Також шеф штабу мав у своєму підпорядкуванні дві підреферентури: червоного хреста і зв’язку.

Головній команді підпорядковувались відповідні штаби 4-ох груп УПА:

Група “01”, “Заграва” (північна частина Рівненської області).

Група “02”, “Богун” (південна частина Рівненської області).

Група “03”, “Турів” (Волинська область і Берестейщина).

Група “04”, “Тютюнник” (Житомирська область).

В штабі кожної групи створювалися додаткові відділи військово-польової жандармерії, яка слідкувала за дисципліною і виловлювала дезертирів, технічні відділи (саперні). Наказом №12 від 4 вересня 1943 р. вимагалось у кожній групі створити курси картографів і заснувати картографічні відділи, провести вишкіл польової військової жандармерії, а також на 20 вересня вислати по 30 відповідних людей до другої старшинської школи “Лісові чорти”, яка щойно формувалась.

Кожна з груп УПА по-своєму підійшла до виконання розпоряджень ГК УПА. Найбільш чітко розбудувала свою інфраструктуру група УПА “Турів”. У склад якої увійшли:

Загін “01”, “Котловина” – командир “Юрій Рубашенко” (Степан Коваль).

Курінь ім. Евгена Коновальця – к-р “Рибак”.

Курінь ім. Богдана Хмельницького – к-р “Орел”.

Курінь “Погром” – к-р “Мороз”.

Загін “02”, “Озеро” – командир “Рудий” (Юрій Стельмащук).

Курінь “Стохід” – к-р “Назар”.

Курінь “Буг” – к-р “Лисий”.

Курінь “Тур” – к-р “Голобенко”.

Загін “03”, ім. І. Богуна (“Січ”) – командир “Лівар”.

Курінь ім. Богдана Хмельницького – “Голуб”.

Курінь ім. Князя Святослава – “Мирон”.

Курінь ім. Сагайдачного – “Вітер”.

Група УПА  “Заграва” у жовтні 1943 року мала аж 6 загонів (так тут називали курені), кожен з яких мав 2 –3 сотні:

Загін ім. Богуна – к-р “Ярема.”

1 сотня “Ворона”.

2 сотня “Пащенка”.

Загін ім. Остапа – к-р “Шавула”.

1 сотня “Свірка”.

2 сотня “Бурі”.

Загін ім. Коновальця – к-р “Кора”+.

1 сотня “Однорога”.

2 сотня “Бедрижка”

3 сотня “Бориса”.

Загін ім. Богдана Хмельницького – к-р “Острий”.

1 сотня “Цигана”.

2 сотня “Грабека”.

Загін ім. Дорошенка – к-р “Вороний”.

1 сотня “Дереша”.

2 сотня “Ярмака”.

Після відступу німецьких військ з території Рівненської області у серпні 1944 року відбулась нарада проводу ОУН ПЗУЗ за участю керівника ОУН на СУЗ Василя Кука – “Лемеша” між селами Суськ і Жильжа колишнього Олександрійського району Рівненської області (нині Костопільський район). Зі звітів командирів УПА стало зрозуміло, що протягом першої половини 1944 року втрати особового і керівного складу становили 50%. Відповідно сили УПА-Північ значно зменшились.

Видано розпорядження ліквідувати всі 4-ри групи УПА, перерозподіливши уцілілі відділи по-новому. Група УПА “Богун” та її штаб увійшли до складу УПА-Південь, а курені групи УПА “Заграва” розподілили між групами УПА “Турів” і “Тютюнник”, ввівши нову назву “з’єднання Груп”. З’єднання груп ч. 33 “Завихост” очолив Іван Литвинчук – “Дубовий”, а начальником штабу став Олексій Громадюк – “Остріжський”, оперативним старшиною призначено Леоніда Павловича-“Яворенка”. З’єднання мало діяти на території Волинської області, а також між річками Стир та Горинь. У грудні 1944 надійшли нові інструкції від проводу ОУН з вимогою розподілити територію ПЗУЗ на два крайових проводи – Північно-західний край і Північно-східний край. Відповідно “Дубовий” став провідником ПЗК (Волинська область, частина Рівненської області між річками Стир і Горинь та Холмщина), а в його проводі з’явилась посада військового референта – тобто командира ЗГч.33, яку зайняв колишній командир групи УПА ”Турів” Юрій Стельмащук – “Рудий”(“Кайдаш”). Змінилась і назва з’єднання груп, замість “Завихост” воно почало називатись “ім. Хмельницького” і складалася з шести бригад:

Перша бригада – ім. Лайдаки, “Память Крут” – ком. “Ярок”

У складі загонів: 1541, 1542, 1543.

Район дії – Дубровицький, Висоцький, Володимирецький райони Рівненської області.

Сотенні: “Аршин”, “Гаркун”, “Орел”.

Чисельний склад: біля 260 стрільців.

Друга бригада – ім. Острого, “Жовті води” – ком. Галайда

У складі загонів: 1644, 1645, 1646.

Район дії – Цуманський ліс – територія Цуманського та Колківського районів Волинської області.

Чисельний склад: біля 110 стрільців.

Третя бригада – ім. Мазепи, “Холмська” – ком. Буря, Ткач.

У складі загонів: 1747, 1748, 1749.

Район дії – Маневицький, Рафалівський, Любешівський райони Волинської області.

Сотенні: “Дніпрович”, “Бродяга”.

Чисельний склад: біля 180 стрільців.

Четверта бригада – ім. Вовчака, “Соборна Україна” – ком. Ромб.

У складі загонів: 1850, 1851, 1852.

Район дії – між річками Сто хід, Турія, Прип’ять вздовж залізниці Ковель-Сарни.

Сотенні: “Дубовий”, “Залізний”, “Тигр”.

Чисельний склад: біля 170 стрільців.

П’ята бригада – ім. Байди, “Пилявці” – ком. Ігор.

У складі загонів:  1953, 1954, 1955.

Район дії – Шацькі ліси Заболоцького і Шацького районів Волинської області.

Сотенні: “Чумак”, “Чорний”, “Нерозлучний”.

Чисельний склад: біля 215 стрільців.

Шоста бригада – ім. Назара, “Помста Базару” – ком. Верховинець.

У складі загонів: 2056, 2057, 2058.

Район дії – південні райони Брест-Литовської області.

Сотенні: “Боз”, “Чорноморець”, “Яр”.

Чисельний склад: біля 310 стрільців.

Загальний стан з’єднання груп ч.33 складав 1300 стрільців. Вже наприкінці 1944 та на початку 1945 років карально-репресивним органам СССР в результаті активної агентурної та оперативної роботи вдалося завдати значних втрат цьому з’єднанню груп УПА. 26 січня 1945 року була знищена охорона “Кайдаша”, а сам він, важко хворий на тиф, потрапляє до рук НКВД. 8-12 лютого біля села Трипутня Дубровицького району розбито бригаду “Пам’ять Крут” і знищено весь її керівний склад на чолі з командиром “Ярком”.

“23.02.45 в районі Майданського лісу Деражненського району війська НКВД виявили банду “Галайди” (бригада “Жовті води” – прим. І.М.), після чого зав’язався бій в результаті якого знищено бандитів 86 чоловік і захоплено в полон 33 чоловіки. Серед вбитих сотенний “Безіменний”, а сам “Галайда” захоплений живим у полон”.

Значну частину вояків було знищено Службою безпеки ОУН у підозрі, що вони завербовані і є агентами НКВД. Звичайно, до складу бригад були закинуті агенти-внутрішники, але очевидно, постраждало багато невинних стрільців через невмілу діяльність самої СБ. Підсумковий звіт на 1 грудня 1945 року повідомляє, що есбісти знищили 234 вояків УПА, в середньому по 20-40 у кожній бригаді, а також майже повністю ліквідовано відділ охорони крайового провідника “Дубового” під назвою “Азіати” (всього 50 вояків).

Відповідно на літо 1945 року чисельність з’єднання груп ч.33 ім. Хмельницького складала біля 300-400 вояків. Це також підтверджує “План агентурно-оперативных мероприятий по ликвидации оуновского подполья, банд «УПА»… по Волинській області, складений місцевими управліннями НКВД та НКГБ 23 липня 1945 року. Під номером 1 подаються військові заходи та агентурно-оперативні заходи , спрямовані проти бригади “Соборна Україна” (у тексті “банда”Кубика” – “Ромба”): “на території північної і східної частин Ковельського району і суміжних з ним районів оперує і ховається банда силою до 150 чоловік, так звана бригада, яка входить у з’єднання банд груп УПА “Завихост”, якою керує Зінчук Тихон Миколайович, 1909 р. народження, уродженець і житель с. Несухоїжі, Ковельського району, має псевдонім “Кубік” – він же “Ромб”. Озброєння банди: ручних кулементів – 17, автоматів – 43, гвинтівок – 83”.

Про іншу бригаду – “Холмську” у цьому документі подається така інформація: “Банда “Ткача”, так звана бригада, яка входить до складу групи “Завихост”, – у складі біля 80 чол., озброєна ручними кулеметами, автоматами і гвинтівками, діє і переховується в лісових масивах в районі сіл Сафіянівка, Іванівка, Котівка; Мала і Велика Яблунька Меневицького району”. Також згадуються дрібніші відділи “Залізняка”(40 чоловік), “Ярослава” (35 чоловік) та інші.

На вересень – жовтень 1945 року зєднання груп УПА ім. Хмельницького (воно ж ЗГ ч.33 “Завихост”) припинило своє існування як бойова структура, залишки бригад і штаб розпущено, а уцілілі вояки і командири отримали різні призначення, поповнивши підпільну мережу ОУН (“збройне підпілля”).

Інша частина УПА-Північ – так зване з’єднання груп ч.44 “Тютюнник” знаходилось під командуванням Федора Воробця -“Верещаки”(“Олекси”) і діяло на схід від р. Горинь на Рівненському Поліссі та у Житомирській області.

Штаб ЗГ ч.44 “Тютюнник” сформовано у серпні-вересні 1944 р. у складі таких старшин:

1)       шеф штабу – “Василь Вечера”;

2)       референт розвідки – полк. “Дибов”;

3)       оперативний відділ – лейт. “Сірий”;

4)       вишкільний відділ – хор.”Орест”;

5)       персональний відділ – ст.бул.”Опанас”;

6)       господарчий відділ – ст.бул.”Карпо”;

7)       військова служба безпеки – бул.”Нечипор”;

8)       виховний відділ – “Святославич”;

9)       медичний відділ – лікар “Сокіл”.

А до складу самого з’єднання ввійшли слідуючи відділи:

1)       Загін “Дорош” командир “Стальний”

У складі відділів:

1. ім. Тятиви – ком.”Пащенко”(“Хмельниченко”);
2. ім. Коробки – ком.”Моряк”;
3. ім. Буйного – ком.”Велес”(“Павленко”).

Район дії – Сарненський, Клесівський, Рокитнівський райони Рівненської області і північна частина Житомирської області.

Чисельний склад: 266 стрільців.

2)       Загін “Прилуцький” – командир “Дяченко”.

У складі відділів:

1. к-ра “Кантового”;
2. к-ра “Стріли”;
3. к-ра “Мухи”;
4. к-ра “Ольхи”.

Район дії – Костопільський , Березнівський райони Рівненської області і Житомирська область.

Чисельний склад: 278 стрільців.

3)       Загін “Стародубський” – командир “Кузьма”.

У складі відділів:

1. к-ра “Сіромахи”;
2. к-ра “Сома”;
3. к-ра “Моряка.

Район дії – Березівський район по річку Горинь і Білоруська округа в басейні ріки Прип’ять.

Чисельний склад: 175 стрільців.

За звітом шефа штабу ЗГ “Василя Вечери” на 31 грудня 1944 року у лавах цього формування УПА перебувало 830 вояків.

Бойові дії показували, що відділи УПА-Північ втрачають активність через погане матеріально-технічне забезпечення, не вистачало командного складу на середньому і вищому рівнях, лави УПА роз’їдала діяльність агентури та низкий моральний стан окремих вояків. Ще на початку 1945 року командир УПА-Північ “Клим Савур” піднімав питання про розпуск існуючих загонів і створення в кожному районі на їхній основі відділів особливого призначення (ВОП-ів) силою 20-40 вояків, яким легше буде оперувати у своїх рідних місцевостях та відповідно покращиться матеріальне забезпечення.

Вже 1 вересня 1945 року за даними нового провідника ПЗУЗ “Чупринки” (Б. Козака) в складі колишнього з’єднання УПА “44” під командуванням “Верещаки” нараховувалось лише 4 відділи УПА (240 бійців) та 120 чоловік охорони керівного активу підпілля. Тобто чисельність цього з’єднання зменшилась на 43%. За свідченням захопленого органами НКВД командира “Верещаки” на початок 1946-го року зі штабу живими залишились – шеф штабу “Василь Вечера”, політичний керівник “Святославич” і референт військової СБ “Нечипір”, а з курінних командирів лише троє – Яків Яковлєв – “Юрко”, “Ярославенко” і “Сівач”. З 50-ти сотенних командирів у строю залишалось теж троє – “Деркач”, “Лис” і “Остюк”.

Звіт шефу штабу ЗГ ”44” за вересень 1945 року засвідчує, що з’єднання як таке розформовано на дрібні відділи: “Командир Стальний з кіннотою 27 чоловік – рейдуюча група по терені З.Г. заходу і сходу.

Командир Сіромаха з чотою 25 чоловік призначений до політично-пропагандивної роботи на терені сходу (Житомирська область – прим. І.М.).

Загін “Дорош” розформовано… Відділ командира “Велеса” около 50 чоловік підпорядковано надрайоновому провідникові Сарни. Відділ командира Моряка около 25 чоловік підпорядковано надрайоновому провідникові надрайону Костопіль.

Загін командира Сівача розформовано… Відділ командира Ольхи 73 чоловіки, в тому 10 хворих ще без призначення”.

Під кінець осені 1945 року з’єднання груп “44” – “Тютюнник” теж припинило своє існування як бойова одиниця.

Загалом УПА-Північ проіснувала майже три роки (весна 1943-осінь 1945 року) маючи трьох командирів – 1-й Василь Івахів – “Сом” (весна 1943 року), 2-ий – Дмитро Клячківський-“Клим Савур” (літо 1943 – 12 лютого 1945) і 3-ій Богдан Козак – “Чупринка”, хоча існує інформація, що коротко з вересня 1945 року до лютого 1946 року цю посаду обіймав Петро Олійник -“Роман”, а після його загибелі Іван Литвинчук -“Дубовий” (загинув 19.01.1951 року). Останні два були формально командуючими, оскільки з вищезгаданих звітів видно, що УПА-Північ в той час вже не існувала, швидше це була данина традиції і своєрідний спосіб морального впливу на народні маси. Пізніші накази ГК УПА, які стосувались УПА-Північ, видавались лише з приводу підвищення військових звань і нагородження ще живих чи вже загинувши вояків і командирів УПА-Північ, що перебували в лавах підпільників ОУН і таким чином продовжували збройну боротьбу.

Динаміка чисельності УПА-Північ свідчить: увесь 1943 рік зберігалося зростання за рахунок добровольців і мобілізованих, пропорція між ними була приблизно рівною (50% на 50%), надалі вона змінилась у бік зростання мобілізованих (до 70-80%). Загальних даних про кількість вояків у лавах УПА-Північ на кінець 1943 року поки-ще не виявлено, але з розрізнених звітних документів найбільш вірогідною є цифра 8-10 тис. вояків. Восени 1944 року у двох з’єднаннях ч.33 і ч.44 залишилось всього 2120 вояків, тобто втрати склали 6-8 тисяч унівців, а якщо врахувати дезертирів і захоплених в полон, то вони були значно більшими. Наприклад звіт секретаря Рівненського обкому КП(б)У від 25 лютого 1945 року подає такі втрати УПА і ОУН:

1. Вбито… 15306 чоловік.
2. Захоплено і заарештовано бандитів… 18066 чоловік.

Але ці дані, особливо по кількості вбитих можна ставити під сумнів, бо Внутрішні війська НКВД завищували кількість вбитих, практично ніхто реальних підрахунків не робив, а звіти подавались так, щоб втрати ворога перевищували власні.

За даними Волинського обкому КП(б)У на 25 лютого 1945 року:

1. Вбито… 6316 чоловік.
2. Захоплено… 4114 чоловік.
3. Вийшло з повинною… 5121 чоловік.

Сумарно втрати за цими партійними звітами становлять 48 923 чоловіки.

Мобілізаційні резерви також були вичерпані вже влітку-восени 1944 року у зв’язку з масовою мобілізацією у лави Червоної Армії. Втрати вдавалось поповнювати лише за рахунок дезертирів і юнаків 1927-1928 років народження. У відділи карально-репресивними органами була закинута досвідчена і перевірена агентура, іноді навіть на керівні посади – наприклад агент НКГБ “Корж” отримав посаду референта штабу південної групи УПА, а захоплений шеф штабу з’єднання УПА “Холодний Яр” “Чорноморець” погодився допомагати карально-репресивним органам у ліквідації керівництва УПА і ОУН, отримавши агентурну кличку “Кармелюк”. Досить добре забезпечені підрозділи внутрішніх військ НКВД дістали таємний наказ переслідувати відділи УПА до повної ліквідації, не даючи можливості їм відійти у інші регіони і перепочити від безперервних боїв. Існування значних підрозділів УПА-Північ (курінь, загін) стало неможливим, найбільш рухомими і бойовими виявились відділи силою 50-70 вояків, але і вони були приреченими.

Наближалась зима 1946 року і керівництво ОУН на ПЗУЗ вирішило остаточно перейти до методів підпільної боротьби і суворої конспірації, що властиво для глибоко законспірованої організації, а не армійських структур, які завжди мусять вести бойові дії, щоб задекларувати своє існування перед населенням. Потреба у існуванні УПА-Північ відпала з об’єктивних причин-неможливість поповнювати втрати, відсутність матеріального забезпечення, загибель значної кількості командирів, роздроблення на малі підрозділи (практично боївки), навіть певний моральний занепад у середовищі вояків, а також завершенням Другої світової війни і втрати ілюзій щодо нападу союзників по Антигітлерівській коаліції на Радянський Союз.

Ігор МАРЧУК