Публікація

Архівна справа чекіста: “чорні справи” Петра Лубеннікова

10:23, 31 Січня

зображення публікації

Петро Пилипович Лубєнніков тихо проживає в українських Сарнах, вчасно та справно отримуючи від держави Україна пенсію та пільги. Він же учасник бойових дій, а ще хтось думає що це колишній як то кажуть «фронтовик». Та ні. Цей чоловік багато років боровся з ідеєю української незалежності, знищував носіїв цієї ідеї, а про бойові дії Другої світової дізнавався з тогочасних засобів інформації.

Росіянин, який прийшов поневолювати Україну і утверджувати тут совєтську владу без жалю та пощади, народився 1920 року у селі Волчно-Бурла (ймовірно Волчно Бурлинське) Крутихінського району Алтайського краю. Член комуністичної партії з 1942 року. Тоді ж розпочав і свою чекістську кар’єру.

Як і ведеться у біографії таких персонажів – служив Лубєнніков у військах НКВД (67 полк у м. Іркутськ) у 1940-41 рр. Після служби трішки посекретарював у рідному селі. Наступний крок у кар’єрі  – це Павлівський райвідділ НКВД Алтайського краю, а далі відповідні посади у радянських карально-репресивних органах.

З березня 1944 р.  Лубєнніков – оперуповноважений Гощанського райвідділу НКГБ Ровенської області. З грудня 1945 р. по початок 1950 р. очолював Морочнівський (пізніше перейменований у Зарічненський) райвідділ НКГБ-МГБ. Після того аж до 1954 року очолював Тучинський райвідділ МГБ. Тобто на фронті не був, а боровся власне з українським національно-визвольним рухом. З серпня 1954 р. по 1975 р. – начальник Сарненського райвідділу КГБ.

Петро Лубєнніков присутній як герой-чекіст у книзі «Со щитом и мечем», що з’явилася у радянських книгарнях 1988 року. Він похваляється устами журналістів, що особисто спланував і провів не одну операцію з ліквідації українських повстанців, за що отримав нагородну зброю влітку 1950 року.

Одна з характеристик 1944 року з особової справи свідчить: «є учасником і керівником бойових операцій з ліквідації оунівських загонів». Особисто провів слідство по розробці «Терористи» за якою засуджено 12 осіб. І таких характеристик збереглося чимало. 20 жовтня 1944 р. «за активну та самовіддану боротьбу з українськими-німецькими націоналістами» Лубєннікова нагороджено медаллю «За отвагу».

Ось кілька штрихів про його діяння. Тільки за другий квартал 1945 року на Гощанщині було заарештовано 21 особу. Дуже часто Лубєнніков виконував роль слідчого і допитував заарештованих. Не один українець після того отримав як мінімум 10 років каторги. Ось що написано в документі: «Крім того, тов. Лубєнніков допитує заарештованих, від яких добивається щирих показів про їхню ворожу діяльність проти Радянської влади». Можна лише уявити, якими методами він “добивався показів”… Влітку 1945 року Лубєнніков завів справу на учасників ОУН з с. Томахів. 1 серпня того ж року четверо з них були заарештовані, а двоє загинули в сутичці з оперативною групою Гощанського райвідділу НКГБ.

Один з документів розповідає хоч і не повністю характерні особливості дій чекістсько-військової групи П. Лубєннікова. 4-5 лютого 1949 року старший лейтенант Лубєнніков з солдатами прибув у село Железниця Зарічненського району. Там влаштовано засідку, у яку потрапила підвода з місцевими “стрибками”. За тією підводою група Лубєннікова гналась у село Вулька Любешівська. Та результат був ніякий. Перестрілка велась не з бандерівцями, а місцевим сільським комуністичним активом. Оскільки назад потрібно було повертатись пішки, то Лубєнніков почав вимагати три підводи. «Голова колгоспу Онишкевич відмовився надавати підводи, після чого ст. лейтенантом Лубєнніковим був вилаяний матюками, обеззброєний та затриманий». Перебуваючи у хаті Степана Михальчука, Лубєнніков попросив матір Степана дістати йому 200 грамів горілки, пояснюючи що погано себе почуває… власне горілку оперативна група отримала і тут же розпила. Затримані мешканці села Вулька Любешівська ще й добряче були побиті, оскільки в документі присутня фраза, що «свідчення голови сільради Бондарчука з питання побиття є вигадкою…». Ось так під конвоєм голова колгоспу, голова сільради і ще кілька селян та 7 літрів самогону були доставлені у Зарічненський райвідділ МГБ.

Цікаво, що Лубєннікову непогано відпочивалось у той важкий час. У 1948 році – курорт в Одесі, наступного року – курорт в Євпаторії, 1954 року – санаторій Кісловодськ і так далі. А жертви Лубєннікова отримували тортури, кулі, матюки та курорти в Магадані, Норильську, Інті, Джезказгані та інших місцях ГУЛАГу СССР.

Очоливши Тучинський райвідділ МГБ, П. Лубєнніков далі керував карально-репресивними діями на території цього району.  За січень 1950 року за його вказівкою було заарештовано 12 українських патріотів, у лютому – 6, за березень – 3, квітень – 2, травень – 3, у липні – 8. Серед них учень Осипчук Ростислав Іванович, 1931 р.н., з Шубкова; лаборантка Тучинського маслозаводу Голузій Ольга Федорівна, 1919 р.н.; Устименко Григорій Степанович, 1931 р.н. з села Тучин.

Орудував він у цьому районі до 1954 року. Далі отримав призначення у Сарни.

Чим же ж займалось співробітники КГБ на початку 50-их рр. ХХ століття в Сарнах? А цікавили їх так звані «нєвозвращенци», яких рахувалось 120 осіб. Це ті, хто емігрував у повоєнний час, уникаючи повернення на територію СССР. Осіб, що листуються з адресатами за кордоном на обліку стояло 97. Репатріантів, звільнених англійцями та американцями на завершальному етапі Другої світової війни – 249 осіб і т.д. У розшуку перебував один з бульбівців Трифон Дідух-«Мирон», якому вдалося втекти від радянських карально-репресивних органів. У Сарнах проживала на тогочасній вулиці Лєніна, буд. №  23, родина Конона Параниці, яка підозрювалсь у підтримці бульбівського руху. У них неодноразово бував вже згаданий Трифон Дідух.

Наприклад у звіті Сарненського райвідділу КГБ за 1959-60 рр. ви не знайдете жодних шпигунів, диверсантів і тд. “Доблесний” райвідділ на чолі з Лубєнніковим заарештував бригадира Миколу Болкуневича та вчителя математики Федора Вознюка як злісних ворогів СССР. Вони отримали значні терміни ув’язнення. На сьогодні є реабілітованими. Тож завдяки саме Лубєннікову та іншим були засуджені необґрунтовано.

Цитуємо мовою оригіналу «У 1959 році Сарненським райапаратом спільно з 2-им відділом УКГБ була виявлена та викрита антирадянська група, яка називала себе «ППУ» (прогресивна партія України). У всіх заходах по розробці та реалізації справи тов. Лубєнніков особисто брав активну участь, за що КГБ УССР був нагороджений цінним подарунком». У той же період Сарненським райвідділом КГБ виявлено та взято у активну розробку 14 антирадянщиків та українських націоналістів, проводилась значна робота по “розвінчанню ідеології українського націоналізму”.

Також у Сарнах зачинено для вірян костел і молитовний будинок, у Клесові – молитовний будинок, а місцеву протестантську громаду знято з реєстрації, що практично поставило її поза законом. Такі ж дії кадебісти вчинили у Зносичах, Вирах, Тутовичах. Мовою оригіналу «повністю розкладено церковне формування Істинної православної церкви» у селі Камінне, «паралізовано» діяльність п’ятидесятників у селі Немовичі. Наступного 1961 року чотирьох активних п’ятидесятників села Тинне заарештувано та засуджено.

У 1960 р. наказом КГБ УССР Лубєннікову висловлено подяку та вручено цінний подарунок за вміло проведені заходи проти «українських буржуазних націоналістів». У 1961 році Лубєннікову дякували вже за боротьбу з «церковно-монархічним» підпіллям.

 

На початку 70-их років ХХ ст. Сарненським райвідділом КГБ завербовано 52 агенти та ліквідовано кілька націоналістичних груп, які проходили по справах «Жовтоблакитники» (1969 рік), «Комітет Воля» (1970 рік). Учасники цих груп заарештовані та засуджені. У 1971 році райвідділ завів справу групової оперативної розробки «Філіал» на осіб, що підтримували зв’язок з українськими дисидентами. Вже наступного року були заарештовані та засуджені по розробці КГБ УССР «Блок» близько 90 дисидентів. Як бачимо П. Лубєнніков докладав зусиль і в цьому напрямку.

Отже, вся професійна кар’єра П. Лубєннікова побудована на боротьбі з учасниками українського національно-визвольного руху. Він жорстоко розправлявся з тими, хто критикував радянську тоталітарну імперію, релігійними конфесіями, що діяли на Сарненщині. Більшу частину свого життя він знищував та боровся проти самостійної України. То що саме має чекати від самостійної України Петро Лубєнніков: шану чи засудження? Пільг чи справедливого покарання за всі свої злодіяння?

Довідка на окремих осіб, заарештованих за вказівкою П. Лубєннікова:

Болкуневич Микола Денисович, 27 січня 1928 р. н., с. Білятичі Сарненського р-ну. Українець, освіта 10 кл., бригадир будівельної бригади Сарненського маслозаводу. Прож. м. Сарни, вул. Леніна, 29. Заарешт. 31 серпня 1959 р. УКДБ у Рівненській обл. Обвинувач. за ст. 7 ч.1, 9 Закону про державні злочини. Засудж. Судовою колегією з кримінальних справ Рівненського облсуду від 11 листопада 1959 р. на 5 р. ВТТ. Звільнений 31 грудня 1964 р. Реабіл. Висновком  прокуратури Рівненської обл. від 16 жовтня 1991 р.

Вознюк Федір Антипович, 1929 р. н., с. Цминь Колківського р-ну Волинської обл. Українець, освіта вища, закінчив Луцький педінститут, учитель математики. Прож. м. Сарни, вул. Грибова, 2б. Заарешт. 28 серпня 1959 р. Обвинувач. за ст. 7 ч.1, 9 Закону про державні злочини. Засудж. Судовою колегією з кримінальних справ Рівненського облсуду 11 листопада 1959 р. на 5 р. ВТТ. Звільнений 28 серпня 1964 р. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 16 жовтня 1991 р.

Осипчук Ростислав Іванович, 1931 р. н., с. Шубків Тучинського р-ну. Українець, учень 8 кл. Прож. с. Шубків Тучинського р-ну. Заарешт. 22 лютого 1950 р. Обвинувач. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ВТ військ МДБ Рівненської обл. 7 серпня 1950 р. на 25 р. ВТТ і 5 р. позбавлення прав з конфіскацією майна. Ухвалою ВТ ЧФ від 23 березня 1955 р. термін покарання знижено до 5 р. ВТТ. Звільнений 20 квітня 1955 р. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 16 січня 1992 р.

Голузій Ольга Федорівна, 1919 р. н., с. Шубків Тучинського р-ну. Українка, освіта 2 кл., лаборантка Тучинського маслозаводу. Прож. с. Шубків Тучинського р-ну. Заарешт. 11 лютого 1950 р. Обвинувач. за ст. 20-54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ОН при МДБ СРСР 19 серпня 1950 р. на 10 р. ВТТ. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 18 травня 1992 р.

Устименко Григорій Степанович, 1931 р. н., с. Тучин Рівненської обл. Українець, селянин. Прож. с. Тучин Рівненської обл. Заарешт. 21 лютого 1950 р. Обвинувач. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ВТ військ МВС Рівненської обл. 28 квітня 1950 р. на 25 р. ВТТ і 5 р. позбавлення прав. Постановою комісії ПВР СРСР від 27 червня 1956 р. термін покарання знижено до 10 р. ВТТ. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 7 червня 1993 р.

Ігор МАРЧУК

Читайте також:

Чекіст Лубенніков у боротьбі проти українського визвольного руху

Сарненська міськрада привітала з ювілеєм ката з НКВД

Влада та СБУ: хто і як шанує ката з КГБ на Рівненщині