Публікація
Погляд із села Людинь: Як аналізувати новини, коли живеш біля кордону з Білоруссю
15:12, 02 Вересня
До повномасштабного вторгнення жителі Дубровиччини (нині Сарненський район Рівненщини) вимірювали відстань до сусідньої Білорусі хвилинами — пів години на авто, і ти вже на прикордонному пункті. Стосунки з Брестською та Гомельською областями були невіддільною частиною щоденного побуту: спільне поліське коріння, родинні зв’язки, сезонна торгівля та збір лісових ягід.
Після 24 лютого 2022 року межа стала рубежем оборони. Проте, окрім загрози фізичного вторгнення, мешканці прикордоння щодня стикаються з потужним інформаційним тиском.
Як у нових реаліях сприймають новини ті, хто живе за кілька кілометрів від лінії держкордону? Своїм досвідом ділиться Олександр Мисько — 34-річний житель села Людинь Висоцької громади, який поєднує онлайн-роботу зі столярною справою.
Телеграм, «сарафанне радіо» та фронтові факти
Для Олександра, як і для багатьох українців, інформаційний простір кардинально змінився. У середньому він витрачає на перегляд новин 40–50 хвилин на день, а головним медіа-хабом став Telegram. Частково до цього списку входять YouTube та TikTok, тоді як до місцевих ЗМІ чоловік звертається здебільшого через Facebook.
А от місцевим чуткам Олександр категорично не довіряє:
«”Сарафанному радіо” мало довіряю, так як багато хто інфу домальовує по-своєму, по-різному інтерпретує ту чи іншу подію. Відповідно, цінності в такій інформації для мене майже немає».
Пріоритет у споживанні контенту Олександр надає Telegram-каналам українських військових. На його думку, саме бійці на передовій подають позицію обґрунтовано та підкріплюють її фактами. Крім того, він принципово підтримує збори — зокрема, регулярно донатить на проєкти з відсічі ворогу.
Цікаво, що іноземні ЗМІ Олександр взагалі не вважає для себе авторитетом і не витрачає на них час.
Межа сприйняття: реальність проти паніки
Проживання в кількох кілометрах від Білорусі змушує аналізувати новини крізь призму того, що відбувається за вікном. Коли в мережі починається чергова хвиля паніки про «неминучий напад білорусів за тиждень-два», Олександр зіставляє заяви медіа з реальними фактами на місці.
«Був момент, коли майже всі говорили про швидкий напад. У село приїхало багато військових, почали літати наші дрони, патрулювали дороги. У нас тут усе сильно перерито протитанковими ровами, а ключові шляхи в ліс і з лісу ми знаємо — інших просто немає. У результаті з’ясувалося, що військові приїхали на ротацію, а польоти дронів — це тренування та патрулювання».
Така можливість побачити ситуацію на власні очі допомагає уникати паніки, тому Олександр зазначає, що інформаційного тиску від проживання біля кордону він зараз не відчуває.
Фейки, вкиди та критичне мислення
З маніпуляціями та дезінформацією Олександр стикається регулярно. Як приклад наводить нещодавні інформаційні атаки на відомих волонтерів та державних діячів – зокрема на Сергія Притулу, Ігоря Лаченкова, Сергія Стерненка чи Михайла Федорова.
Захисним бар’єром від маніпуляцій для нього є тривала довіра та репутація.
“Коли бачиш систематичну роботу фонду та реальну допомогу фронту, інформаційні «вкиди» (на кшталт фейків про купівлю нерухомості) сприймаються як спроба підірвати волонтерський рух.” – зазначає Олександр.
Також чоловік підкреслює, що після 24 лютого довіра до офіційних каналів інформації суттєво зросла. У разі сумнівів Олександр порівнює подачу матеріалу в різних Telegram-каналах та шукає першоджерела.
Якщо ж трапляється помилка (наприклад, поширення ненароком неперевіреної інформації), чоловік вважає єдино правильним кроком публічно вибачитися та спростувати дезу.
Найбільшою загрозою дезінформації для своєї громади Олександр вважає сліпу віру в чутки, що особливо притаманно старшому поколінню, яке рідко перевіряє джерела.
Попри розуміння важливості медіаграмотності, спеціальних курсів чи тренінгів він не проходив. Головний критерій, яким він користується зараз для оцінки правдивості — авторитет джерела.
На запитання про те, якої навички з фактчекінгу він хотів би навчитися, Олександр відповідає:
«Можливо, швидкий пошук і аналіз по різних джерелах із використанням новітніх методів та інструментів».
Проте пройти практичний тренінг із фактчекінгу наразі заважає банальний брак часу — робота та побутові справи залишають небагато простору для додаткового навчання.
Досвід мешканця прикордонної Висоцької громади демонструє характерну тенденцію: жителі українського прикордоння адаптувалися до умов постійної загрози. Вони навчилися фільтрувати інформаційні «вкиди», спираючись на власні спостереження, довіру до ЗСУ та перевірених волонтерів. Проте потреба у швидких інструментах фактчекінгу залишається актуальною — особливо в умовах, коли ворог постійно змінює тактику інформаційної війни.
Стаття створена у межах проєкту «Медіаграмотність у прикордонних громадах Рівненщини».
Видання Горинь.info у 2026 році отримало грантову підтримку від Інституту Масової Інформації (ІМІ) у межах проєкту, що фінансується European Union in Ukraine.
