Публікація

Спогади про Тараса Давидюка: товариша, правдолюба і працелюба, борця за справедливість”

10:35, 03 Листопада

Спогадами про Тараса Давидюка поділилася Вікторія Прокопчук на своїй фейсбук-сторінці.

“Минають перші роковини з дня загибелі нашого товариша, правдолюба і працелюба, борця за справедливість — Тараса Давидюка, який загинув 3 листопада 2023 року поблизу с. Роботине Запорізької області.

Тарас ніколи й нікому не відмовив у допомозі. Чесний, добрий, мужній, відповідальний, дружелюбний, турботливий брат і син, хороший товариш— це все про нього.

Він надзвичайно любив свою маму, але життя присвятив Україні. Палка любов до Вітчизни ще з дитинства сформувала його світогляд і чітку патріотичну позицію, якою він ділився із однодумцями, друзями та простими українцями, яких доля посилала на його життєвому шляху. Своїми ідеями Тарас старався поділитися з молоддю.

Діти обожнювали його. Він був начитаним чоловіком, добре знав історію, розбирався в політичних справах, тому юнаки- пластуни з цікавістю слухали його розповіді, дискутували, ділилися ідеями.Зі студентських років Тарас Давидюк— активіст у різних патріотичних організаціях.
Із 2002 року був у громадському русі, зокрема член «Молодого Руху». У 2005-2012 роках— голова обласної організації і член Центрального Проводу «Молодіжного Націоналістичного Конгресу». Тарас Давидюк був головою Рівненської обласної організації «Активна молодь», а також членом місцевого осередку Пласту в Острозі ( 2005 рік).Основна ідея всього життя Тараса— виховати потужний кластер національно- свідомої патріотичної молоді, яка невдовзі побудує нову квітучу Україну. Він активно розвивав рух пластунів на Рівненщині.
Дисциплінованість, спокій, стресостійкість— такі риси проявляв Тарас під час військової служби.

Узимку 2013-2014 років він доброволець у 15-ій «МНК-івській», а також і у 14-ій «пластовій» Сотнях Самооборони Майдану. Із початком російсько-української війни Тарас воює у добровольчому батальйоні «Гарпун», де поруч було багато пластунів. Потім продовжує службу в одному із окремих розвідувальних батальйонів ЗСУ. Додому повернувся лише весною 2019 року.

І знову з початком повномасштабної війни юнак іде на фронт. Останній місяці воював у 14- му окремому полку разом із своїми побратимами ще з «Гарпуна». Бойові завдання завжди старався виконати відмінно та допомогти своїм побратимам у всьому. За мудрість і обізнаність отримав позивний «Старий».

Основи професійної журналістики.

Тарас Давидюк пізнав під час роботи в часописі «Волинь». У 2019 він засновує Рівненський незалежний новинний вебсайт «Горинь. інфо» і стає його головним редактором. Хороший журналіст, адже писав чітко, критично, прямолінійно та влучно, не боявся вільно висловлювати особисті погляди на ту чи іншу подію.

На своєму короткому, але такому плідному життєвому шляху, Тарас Давидюк зустрів багато різних людей. Це однокласники, одногрупники, сусіди, товариші, знайомі колеги вчителі та колеги з різних патріотичних організацій і в кожного з них, безперечно, є свої сокровенні спогади про Героя.У ці поминальні дні згадаймо у молитвах нашого друга — Тараса Давидюка. Також прошу друзів і знайомих поділитися вашими спогадами про Тараса в коментарях під цим дописом.
Адже все в нашому житті минає, а памʼять про добру людину лишається навічно.Особисто я згадую Тараса як надзвичайно скромну людину, він знав як діяти будь-де і будь з ким. А ще Він чудово співпрацював із викладачами НУ «ОА» і, хоч вони були на років 10-15 старші за нього, він вільно й прямо висловлював свою думку та проукраїнську позицію.

Яскраво памʼятаю наш пластовий вишкільний похід, який ми розпочали із Верхівського лісу (2005 рік). Тарас завжди говорив, що я чудово граю на гітарі і надзвичайно красиво співаю. Прекрасні спогади, як ми разом виконуємо «Лента за лентою» біля яскравої ватри.

Саме після тієї пластової мандрівки, він подарував мені пісенник із патріотичними піснями. Цих збірників у нього було лише кілька (вони саме тоді друкувалися), а в книгарнях їх ще не було. На запитання де їх можна дістати, він лише усміхнувся.Памʼятаю таборову гру «Гурби-Антонівці» (2011 рік), зустріч через 5 років, але вже в лісі під с. Антонівці (Шумщина).

Тарас- курінний у нього важливі обов’язки, але ватага юнаків не відходила від нього ні на крок. Тоді я працювала керівником Відділу у справах сімʼї та молоді Шумської РДА і ми з головою адміністрації приїхали привітати молодь із початком Гри.

Витримана мова, чіткі ідеї та віра в те, що він може змінити долю України- саме таким я побачила Тараса через 5 років після закінчення Острозькї академії. Він надзвичайно змінився, мені здалося, що десь там в душі, Тарас загартований, як кремінь…

А ще згадую, як у тісній компанії з близькими друзями, юнак любив «гостро» дискутувати на різні патріотичні теми, робив це прямо та чітко. Часто наші дискусії відбувалися на підвищених тонах, і тоді Тарас по кілька днів не хотів говорити з нами. Ми не завжди розуміли ще тоді його ідей, які сьогодні є такими сокровенними.

Тарас був певний, що з часом ми все зрозуміємо…

Різні життєві шляхи, різні долі, різне оточення, обставини, але ідея одна— творення єдиної вільної, незалежної, демократичної та заможної держави. Це ідея всього Його життя!
За цю ідею борються сьогодні на передовій наші захисники, а от Ти нині в Небесному війську став Янголом-охоронцем для побратимів. Але і нам усім Тебе не вистачає…Спи спокійно, друже Тарасе! Вічна Тобі пам’ять і Вічна Слава!“Лишіть власні спогади про Тараса Давидюка під даним постом“, – написала Вікторія Прокопчук.

РЕКЛАМА