Центральним об’єктом меморіалу «Воякам УПА с. Здовбиця» є металевий хрест волинського типу. Цей хрест виготовлений із металу та має загальну висоту 260 см. Він надає об’ємність та солемність меморіалу завдяки лише граням об’ємного хреста, що створює враження величезності. На північній стороні підніжжя хреста розташовано епітафію на двох металевих таблицях, яка вказує на призначення меморіалу: «Борцям за волю України Воякам Української Повстанської Армії с. Здовбиця». Підмурівок пам’ятника виготовлений із бетону трапецієподібної форми з V-подібним вирізом на вершині. Ця форма створює враження, ніби гострий кут хреста врізається в підмурівок, надаючи об’єкту додатковий характер та виразність. Меморіальна територія мощена бетонною бруківкою, що підкреслює важливість та урочистість цього місця в пам’яті та вшануванні загиблих.
Меморіал «Воякам УПА с. Здовбиця» розміщений на площі перед адміністративною будівлею в селі Здовбиця. Територія навколо меморіалу є рівниною та відокремлена бордюром. Для дорожок та площі використана бетонна бруківка, що створює відмінний та виразний фон для цього вражаючого металевого хреста. Меморіальна територія озеленена газоном, що додає об’єкту вишуканості та підкреслює важливість цього місця в пам’яті та вшануванні загиблих воїнів УПА.
Територія меморіалу є частиною сільського громадського простору. Окрема ділянка не виділена.
Пам’ятник було відкрито 23 травня 2023 року до Дня Героїв України[1]. Здовбиця була центром повстанського руху на Здолбунівщині. Здолбунівчани в лавах УПА боролися проти німецької і радянської окупації. Від рук перших загнули Демчишин Микола Євдокимович (1915 р. н., загинув 1943 р. в урочищі Зачугунка біля с.Івачків (Здолбунів)), Завадський Леонід Пилипович (1920 р. н., розстріляний у1943 р. у концтаборі Осада Краховецька), Павлюк Іван Михайлович (1921 р. н., вбитий власовцями у 1943 р.), Сапанюк Микола Лаврінович (1925 р. н., розстріляний у Рівненській тюрмі у 1944 р.), Федорук Євдоким Лазарович, Федорук Михайло (1918 р. н., вбитий у концтаборі Осада Краховецька у 1943 р.), Хабун Микола Іванович (1920 р. н., розстріляний у концтаборі в Німеччині). У боротьбі з радянським режимом у криївців в с. Здобвиця загинув А. Маєвський: у 1944-1945 рр. був керівником політичної реферантури Рівненського надрайонного проводу ОУН, у 1945 р. очолив Рівненський окружний провід ОУН, був Лицарем Золотого Хреста Заслуги у 1952 р., був заступником крайового провідника ОУН ПЗУЗ (на Волині і Поліссі) Василя Галаса[2]. 16 грудня 1949 р. Постановою УМДБ у Рівненській області було заведено справу на А. Маєвського[3]. Після захоплення гебістами Василя Кука та Василя Галаса залишався одним з небагатьох лідерів підпілля, тому для КДБ він залишився пріоритетною ціллю. Наприклад, відповідно до радянських джерел станом на 1955 рік у Рівненській області було всього 15 членів «бандформувань», серед них був і «Уліян»[4]. У результаті чергової спланованої акції за участю КДБ і війська за наводкою зв’язкового «Уліяна» 19 серпня 1955 року у с. Здовбиця була викрита криївка ОУН – бункер у господарстві місцевої родини Матвійчуків. Щоб не потрапити живим у руки ворога «Уліян» застрелився, одягнувши перед цим вишиванку. Близько 60 упівців в основному з Здовбиці загинули бою Здовбицької теренової сотні самооборони УПА під керівництвом В. Огородника та П. Солтиса з військами КДБ, НКВС та СМЕРШУ у березні 1944 р. в урочищі Микитові Рови поруч зі Здовбицею. Сотня самооборони, якою керував Трофимчук, була добре оснащена та налічували близько 100 чоловік. Оскільки інформація до сотні щодо операції радянських спецслужб надійшла пізно, то було вирішено сотні передислокуватися у Здовбицькі ліси через урочище Микитові Рови. Проте дуже швидко, 21 березня, вона потрапила в оточення. На ймовірних шляхах відступу повстанців радянські війська (на підтримку КДБ, НКВС та СМЕРШ прийшла і військова частина, яка прямувала на фронт) виставили міномети та кулемети так, щоб забезпечити перехресний вогонь. Рельєф урочища не дозволяв сотні маневрувати, тому повстанці потрапили практично у пастку. 22 березня у результаті бою загинуло близько 60 упівців, вийти з оточення вдалося лише кільком десяткам героїв[5]. 18 повстанців зі Здовбиці загинуло у Гурбинському бою[6]. У повоєнні роки у Здовбиці підпільно діяла молодіжна організація ОУН, членами якої були учні місцевої школи. Завданням організації було поширення листівок ОУН та української символіки[7]. Серед найпомітніших акцій організації – підняття українського прапора біля місцевої школи[8].
[1] У Здовбиці відкрили пам’ятний знак воїнам УПА. Район. Історія. URL: https://history.rayon.in.ua/news/601620-u-zdovbitsi-vidkrili-pamyatniy-znak-voinam-upa
[2]Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА 1944-1954 рр. Літопис УПА. Нова серія. Т. 16. Київ-Торонто, 2011. С. 40
[3] Реабілітовані історією. Рівненська область. Кн. 6. 2016. С. 49
[4] Ковальчук В. УПА та збройне підпілля ОУН(б) на Волині та Поліссі в 1944-1954 р. Нариси воєнно-політичної історії України. Острог, 2014. С. 371
[5] Тищенко О., Кірєєв Ю. Здолбунів на Волині. Історичний вернісаж. Рівне, 2007. С. 111
[6] Марчук І. Тищенко О. Гурби. Квітень 1944-го. Вид. 5. Рівне, 2009. С.183
[7] Іщук О., Ніколаєва Н. Діяльність молодіжних структур ОУН у повоєнні роки (1945-1948 рр.): деякі аспекти проблеми. Український визвольний рух. №7. Львів, 2006. С. 239-240
[8] Шадий Ю. Про прапори в Здовбиці. Горинь info. URL: https://horyn.info/blogs/pro-prapory-v-zdovbyczi/
