Про прапори в Здовбиці

На прохання Скульської Євгенії Дмитрівни публікую її матеріал, що паралельно має вийти у газеті “Нове Життя” присвячений 30-річниці Незалежності України.

ПРО ПРАПОРИ В ЗДОВБИЦІ

Напередодні святкування 30-річчя Незалежності України і дня прапора є потреба згадати про ті події, які відбувались в селі Здовбиця в минулих роках. Здовбиця – національно-патріотичне село. Державні символи України в Здовбичан є великою шаною.

А тепер до історичних фактів, записаних Ігорем Солтисом (на жаль, уже покійним), від розповідей виконавця цієї події Марчука Петра Максимовича (покійного).

В ніч з 21 на 22 червня 1948 року у селі Здовбиця на щоглі, що слугувала для підняття прапора, на подвір`ї школи був вивішений жовто-блакитний прапор на честь річниці проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акта відновлення Української Самостійної Соборної Держави. (На подвір`ї старої школи, якої уже нема. Тепер там побудоване відділення зв`язку і приміщення сільської ради).

Від прапора до дому дріт. Кінець дроту вкопаий. По цій причині прапор висів допоки його не розмінували фахівці з НКВД, вийнявши із землі бляшанку (консервну), наповнену камінцями.

Фахівцеві-сміливцеві «ПОТАЛАНИЛО». Вертаючись вночі додому, зустрівся з оперативною групою на чолі з уповноваженим НКВД – НКГБ по Здовбиці Тупатенком. Такі групи тоді шастали по всіх селах. Йшла боротьба. В цій боротьбі українці і старі, і малі протистояли загарбникам. Уповноважений порозмовляв з «фахівцем» і останній вернувсь додому. Але… Уже 26 червня, вертаючись після відмінно складеного екзамену з історії за 10 клас, по дорозі додому був арештований тим же Тупатенком і відправлений в КПЗ Здолбунівського НКВД. Були випадки арешту учнів безпосередньо у школі з уроків (Олексія Пальчевського).

Потім тюрма в Рівному. Через одинадцять місяців переведений в Дубенську тюрму. Ще через місяць оголосили рішення так званого «особого совещанія» з Москви. Вирок – десять років позбавлення волі з відбуттям покарання у Берлазі. «Фахівець» – Петро Максимович Марчук етапом через усенький материк до порту Находка, пароплавом Охотським морем до Магадана, а тоді ще 500 кілометрів в ЦТЛ – АВ – 57. Отримав Р-1-283 на шапці, на коліні, на плечах і працював на ЗИФ им. Берия (золото-извлекательная фабрика).

Як малолітнього звільнили 12.08.1955 року. Повернувшись додому, закінчив середню школу, політехнічний інститут. Працював інженером-енергетиком. Звичайно, у юного Петра були помічники тієї ночі. Це такі самі учні-однолітки. Але порядність Петра не дозволила їх втягнути в цю справу.

За вдячність за цей героїчний вчинок напередодні свята Покрови в 2016 році на приміщенні сільської ради було відкрито пам`ятну дошку. Це ініціатива однокласника нашого героя Трофімчука Василя Ульяновича (на жаль уже покійного), а виконав прохання батька йог осин Трофімчук Микола Васильович. Після підняття жовто-блакитного прапора в Здолбунові в 1991 році в кінці вересня був піднятий жовто-блакитний прапор в селі Здовбиця біля сільської ради. Це був гарний осінній день. Людей було не так багато, але був присутній один з керівників району. Прапор був піднятий осередком Народного Руху, патріотами села, а організатором цієї справи був Солтис-Шолудько Борис Леонтійович. Піднімала прапор з великою урочистістю Федорук Марія Олександрівна.

А коли в1992 році Верховною Радою України була прийнята постанова про державний синьо-жовтий прапор України, біля сільської ради був піднятий Державний прапор на другому флагштоці.

Гарно було дивитись, як два синьо-жовтих прпори полощуться біля державної установи на вітрі.

Але десь в останні роки того історичного прапора не стало. Варто його відновити, бо це історія нашого села.

А ще було б добре, якби був відкритий магазин в селі чи місті по продажу державних символів, щоб наші люди за помірними цінами могли придбати державні прапори і виставляти в день свят біля своїх будинків.

Оце була б наша гордість і краса, наша Україна.