Новина
Віддаємо шану двом бійцям з Рівненщини
18:00, 06 Вересня
І знову Рівненщина згадує своїх бійців-захисників. Сьогодні, 6 вересня, мали б святкувати свої дні народження два мужніх воїна Тарас Якимчук та Василь Маринкевич, та не судилося.
Тарас Якимчук народився 6 вересня 1993 року в селищі Мізоч Здолбунівського району. Військовослужбовець, солдат 8-го окремого полку спеціального призначення Збройних сил України, кулеметник. Служив за контрактом з жовтня 2011 року.
Він – один з тих, хто найдовше перебував у зоні бойових дій. 24 липня 2014 року під час розвідки в передмісті Первомайська снайпери та гранатометники російсько-терористичних військ перехресним вогнем обстріляли вантажівку «КАМАЗ». Тарас вискочив з кабіни, снайпер влучив йому у бік поміж пластин бронежилета. Важкопораненого бійця не вдалося довезти вертольотом живим до шпиталю, він помер у гелікоптері.
Тарасу було всього 20 років, окрім нього в сім’ї залишилися брат та сестра.
Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 р. “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” Тарас Якимчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Рівне».
На честь Тараса Якимчука перейменовано вулицю у рідному селищі, встановлено меморіальні дошки на будівлях Мізоцького НВК та спортивного клубу, де він навчався та тренувався, а також меморіальний знак навпроти місцевого храму ПЦУ.
Василь Маринкевич народився 6 вересня 1965 р. в селі Лішня Млинівського району. Закінчив Демидівську середню школу, Демидівське професійно-технічне училище № 5. Після закінчення навчання відслужив в армії у міста Свердловськ. Під час проходження строкової служби вступив на навчання у школу прапорщиків, продовжував службу. Жив у Росії.
В Україну повернувся у 1990-их роках. Пішов працювати у Демидівське виробниче відділення «Сільгосптехніка». З 2000 року жив у селі Лопавше на Демидівщині. Працював у колективному господарстві в селі Хрінники.
28 серпня 2014 р. був призваний у ЗСУ по мобілізації, службу проходив у підрозділі Національної Гвардії України. Навесні 2016 року Василь Степанович пішов на контрактну службу, проходив її в 10-ій окремій гірськопіхотній штурмовій бригаді на посаді командира гармати МТ-12 «Рапіра» в Луганській області.
22 вересня 2017 року серце Василя Маринкевича зупинилося, причиною смерті стала серцева недостатність. Демидівщина поховала свого героя. Ще один син залишився без батька.
