Новина
Вчителі Здовбицького ліцею відзначили професійне свято патріотичною мандрівкою
14:35, 07 Жовтня
Директор Здовбицького ліцею, що на Рівненщині, Юрій Шадий розповів, що разом із колегами здійснили меморіальну мандрівку на гору Маківку, місце слави і памʼяті корпусу Українських Січових Стрільців. Свою подорож педагоги присвятили Дню захисників і захисниць України та свого професійного свята Дня працівників освіти.
“Дійшли згоди, що педагоги мають постійно мандрувати історичними місцями України, щоб бути наповненими нашим українським контекстом. Бо лише «повний» Україною вчитель має чим ділитися з учнями. Дорогою відвідали етнопарк «Ладомирію» та фортецю «Тустань» одні з найкращих в Україні локацій з вивчення нашої історії, побуту та ремесел. А на горі заспівали славень УСС “Ой на горі на Маківці.” – написав Юрій Шадий.
“Щиро вірю, що колись держава нарешті зглянеться на потреби педагогів і такі потрібні поїздки замінять малоефективні курси підвищення кваліфікації та будуть фінансуватися коштом держави, а не з мізерних освітянських зарплат”. – додав освітянин.
Довідково:
4 травня 1915 року завершилися бої за гору Маківка, які стали вагомим епізодом Першої світової війни. Австро-угорські війська, до складу яких входив Легіон Українських січових стрільців, змогли зупинити експансію росіян на захід. Бої тривали з 29 квітня по 4 травня. Використавши усі резервні сили, росіянам вдалося захопити Маківку, але їхній наступальний потенціал було втрачено. Менш як за десять днів росіяни змушені були залишити Маківку, а далі почався загальний відступ російських військ із Галичини у 1915-му році.
Бої на Маківці стали серйозним бойовим випробуванням Легіону українських січових стрільців. До цього австро-угорське командування з упередженням ставилося до українського військового формування, побоюючись перетворення УСС в серйозну військово-політичну формацію. Упродовж осені 1914 – зими 1915-го усуси переважно займалися розвідкою чи використовувалися в боях малими підрозділами. Навесні 1915 року 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців були переведені в підпорядкування 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії корпусу Гофмана під командуванням генерала Фляйшмана, які обороняли Маківку. Їм протистояли російські війська 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана під командуванням командира 2-ї бригади 78-ї дивізії генерал-майора Матвєєва.
Росіяни обрали Маківку для прориву лінії фронту, що відкривало шлях на Угорщину та безпосередньо на Відень. Вони планували взяти Маківку за один день, 29 квітня, однак зустріли потужний опір. Перші два штурми російських військ 29 квітня та 30 квітня — 1 травня були відбиті з великим втратами для росіян. Особливо відзначилися курені УСС Гриця Коссака і Василя Дідушка.
«Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих подвигів та золотий лавровий листок в історії їхнього народу», – йшлося у денному звіті командування 55-ї піхотної дивізії. У боях за гору Маківку брали участь також відомі діячі українського війська Іван Чмола, Олена Степанів, Софія Галечко, Зенон Носковський та ін.
Лише після третього штурму 3-4 травня, ціною величезних жертв (втрати склали біля 3000 бійців убитими й пораненими) росіяни заволоділи Маківкою. Розмір втрат австро-угорських військ точно не відомий, але теж значний. Серед Січових стрільців загинули 42 січовика, 76 дістали поранення, 35 потрапили в полон. У полоні опинився і майбутній командувач Січових стрільців, полковник Армії УНР та лідер ОУН Євген Коновалець.
Оборона Маківки виснажила російські війська і завадила подальшим планам просування на на Угорську рівнину. Це дало можливість виграти час для зосередження німецьких військ на ділянці Горлиці — Тарнув. Уже 2 травня 1915 року розпочався «Горлицький прорив» австро-угорських військ, що змусило російське командування до відступу. У ніч на 13 травня 1915 року російські війська без єдиного пострілу відійшли з Маківки.
Оборона Маківки мала велике стратегічне значення для всього театру війни на Карпатсько-Галицькому напрямку, не дозволивши російським військам охопити правий фланг німецької Південної армії, подолати Карпатські хребти на напрямку Стрий – Мукачево та вийти в долину для наступу на Будапешт та Відень.
Битва за Маківку стала початком створення бойового літопису Легіону Українських січових стрільців. Досі є популярною написана тоді пісня «Ой, та й на горі, на Маківці, там боролись січовії стрільці». У 1930-х роках українська молодь розпочала масові паломництва на Маківку.
У 1920-х роках члени Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів започаткували встановлення на Маківці хрестів полеглим за волю України. У 1998-1999-х цвинтар Січових стрільців на Маківці було відновлено.
При підготовці матеріалу використана інформація з книги Миколи Лазаровича «Легіон Українських січових стрільців» та передачі «Маківка 1915: як українці били російську армію в Карпатах // 10 запитань історику» із серії «Історія без міфів».
