Новина
Поет і воїн Максим Кривцов “Далі”: два роки без нього
17:00, 07 Січня
Сьогодні другі роковини загибелі Максима Кривцова. 7 січня 2024 року на фронті загинув український поет, військовослужбовець, фотограф, громадський активіст Максим Кривцов із позивним “Далі”, йому було 33 роки. Він загинув внаслідок артилерійського обстрілу на Харківщині. Прощалися з Максимом Кривцовим 11 січня у Києві, а наступного дня — у Рівному. Поховали бійця на Алеї Героїв кладовища Нове.
Останній вірш Максима Кривцова, який він опублікував на своїй сторінці у Facebook 5 січня, виявився пророчим. Його мама, Надія Кривцова, під останньою публікацією поета лишила коментар, яким і сповістила про його смерть: “Фіалками мій найдорожчий син проросте“.
“Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої зміні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.”
Сьогодні вшановуємо пам’ять Максима Кривцова. У соцмережах багато спогадів, статей про талановитого поета, воїна.
“2 роки без тебе… так багато і так мало.
Памʼятаємо @kryk_na_terykoni
Далі буде.”, – написали на сторінці Фонду імені Максима Кривцова.
Зі статті сайту ЛІТтера – бібліотеки міста Житомира:
“Максим «Далі» Кривцов — поет, воїн, фотограф, людина, що вміла бачити життя навіть у бліндажі. Його вірші — як відкриті рани, перев’язані жовтим скотчем війни. У них — кіт, що їде на фронт. Друзі, яких більше немає. Любов до дрібниць і ненависть до війни. Ніжність, злість і правда без прикрас.
Це історія про людину, яка не була народжена для війни, але пішла на неї свідомо. Про поезію, що народжується між вибухами. Про пам’ять, яку ми зобов’язані зберегти.”
Народився Максим 22 січня 1990 року в Рівному. Був учасником Революції гідності у 2013-2014 роках, до лав Збройних сил він доєднався добровольцем у 2014 році. Згодом він працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. У дитячому таборі «Строкаті єноти». Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році повернувся на фронт. Там він видав свою книжку «Вірші з бійниці».
“Максим писав навіть тоді, коли навколо свистіли кулі. Його збірка «Вірші з бійниці» — це не просто поезія, це оголений нерв вʼйни, слова, народжені між боями.
Після звістки про його загибель книжку розкупили за один день, ніби намагаючись встигнути доторкнутися до живого голосу автора. У 2023 році вона була визнана однією з найкращих українських книжок за версією українського ПЕН. На фронті Максим почав писати роман — історію, яку не встиг доповісти, але яку продовжує його тиша…
Посмертно Максим Кривцов удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ ступеня та звання Герой України (2025). Та найвища нагорода — це пам’ять і вдячність людей, для яких він воював і писав.
Вічна пам’ять Герою. Він пішов «далі», щоб ми могли жити зараз.”, – йдеться у статті “Читай українською”.
У жовтні 2024-го видавництво «Наш Формат» відкрило передзамовлення на нову книжку Максима Кривцова «На мінному полі пам’яті. Щоденники, есеї, оповідання».
Один із його найвідоміших віршів — «Жовтий скотч» — став саундтреком від гурту «Юркеш» до фільму «Наші котики». У 2023 році команда кінообʼєднання «Вавилонʼ13» також екранізувала два його тексти: «Він переїхав в Бучу» та «Я вирушив автостопом».
