Новина
Хліб для ЗСУ з любов’ю випікає 75-річна бабуся з Хмельниччини
11:00, 11 Квітня
Надія Роздорожнюк випікає у печі хліб для бійців ЗСУ. Щодня жінка передає кілька буханок домашнього хліба волонтерам. Бабуся розповідає: пекла б і більше, якби орендарі давали за її пай борошно. Із 75-річною волонтеркою зустрілися кореспонденти Суспільного.
О 10-тій ранку Надія Роздорожнюк з Щербанів Старосинявської громади вже спекла хліб для українських бійців. “Чотири п’ятикілограмові хлібини печуться півтори години. Ввечері розчинила, ниньки в 4 ранку встала. Через війну боюсь світити, з ліхтариком бігаю”.
Хліб дбайливо дістає з печі, з кожної хлібини обтрушує залишки борошна та змащує водою з олією. Хліб пані Надія пече щодня: “Ніякого в мене рецепта нема. Сироватки влила і там трішки посолила, і все. Ложкою розколотила, пачечку дріжджів. Буває, і до години вимішую, бо я вже не можу так скоро, вже треба довго місити”.
Бабуся каже, що пече хліб з 20 років, відколи вийшла заміж. Розповідає: в її піч вміщуються всього 4 хлібини, та й запаси борошна закінчуються. Орендар її паю, бідкається, борошна не дає, а купувати дорого. За її словами, на кожну випічку треба нарубати дров, найліпше грабових, та добре пропалити в печі. Бабуся розповідає: зараз у неї гостюють родичі з Києва, то є кому допомагати. Найперша помічниця – правнучка Кіра.
Дівчинка каже, що любить бабусин хліб, натертий часником. Чоловік Надіїної онучки Ірини, Богдан, теж домашній хліб хвалить: “Напевно, найсмачніший хліб. Я просто знаю, яку бабуся вклала в нього любов, вклала свою душу“.
Онучка Надії, Ірина, розповідає: невдовзі повертатимуться до столиці. Її мама уже поїхала до Києва: “В Києві зараз вже більш-менш добре. Останні декілька днів тихіше, не чути ні військових дій, не чути пожеж, диму, хоча сирени ще є. Люди повертаються потроху. Мама поїхала на роботу. Каже: люди повертаються, транспорт починає трошки жити, рухатись”.
У Ірини й Богдана – двоє дітей. Щоби вчитися дистанційно, каже Ірина, вимушені ходити до сусідів, бо в них є інтернет: “Мобільний дуже поганий, ми ходимо до сусідів. Ми вже скільки телефонуємо, на черзі, вже майже місяць подана ця заявка”.
Внуки Надії Роздорожнюк – єдині, хто під час війни приїхав перечекати в безпеці обстріли, каже сусідка Людмила Яремчук. У Щербанях, розповідає жінка, рідко в кого є інтернет, а ще немає газу й водогону. Хоча порожніх хат, каже, багато: “Ні, нікого в нас не було. В сусідніх селах є. Дзвонила мама, казала, що в хаті по три сім’ї приймають.”
Зі слів Ірини, коли саме вони вирушать додому, поки не вирішили. Бабуся Надія каже: “Коли кацапів виженуть, правда?”
Будинок Дорошенків, каже Ірина, вцілів. А от сусіди, які тікали з Києва на його околиці, вціліли не всі.
