Новина

Герої Небесної Сотні з Рівненщини: історія про Івана Городнюка

13:58, 20 Лютого

зображення новини

В ці дні ми пригадаємо події, що відбувались 6 років тому… Пік Революції Гідності 18-20 лютого, що назавжди змінив хід історії України. Людей, що змінили історію. Це – історії, розказані найближчими родичами, друзями. У них – герої справжні, якими були в колі друзів і найближчих людей. У них – випадки з життя, мудрість і велика любов.

Городнюк Іван
29 років, підприємець
м. Березне, Рівненська область

«Іван був не просто патріотом — він був націоналістом у найкращому сенсі цього слова», — Лана Клячківська.

Народився герой Небесної сотні 2 червня 1984 року у селищі міського типу (із 2000 року – місто) Березне Рівненської області.
Земляки пам’ятають Івана Городнюка активним, позитивним, готовим завжди допомогти, невідмовним до будь-якої спільної справи. Вся його юність проходила в громадській діяльності — це і членство в Спілці української молоді, і в Молодіжному націоналістичному конгресі, в яких хлопчина займався безпосередньо мистецькими акціями, брав участь у заходах, таборуванні тощо. Згодом активно долучався до політичного життя краю — був постійним членом виборчих комісій, спостерігачем. Останні роки життя долучився до ГО «Товариства пошуку жертв війни „Пам’ять“»: брав участь у ексгумаційних роботах загиблих воїнів УПА та військових реконструкціях, — в таборі друг на псевдо Месник мав незмінне завдання повара. Усі як один друзі Івана згадують, як смачно він куховарив під час вишколів та таборів. «То завжди були смаколики», — згадує Лана.
У ріднім краї Городнюка знали всі — він завжди і в усьому був активним, зацікавленим і безвідмовним, коли заходила мова про допомогу чи необхідність долучитися до спільної справи. Національні конгреси, табори, вишколи, мистецькі акції, членство у виборчих комісіях — таким було його життя. Громадська активність поглинала левову частку Іванового часу. Проте він відшукував можливість приділяти його ще одній улюбленій справі — танцям. Проводив заняття з аеробіки та брейк-дансу. Хлопець настільки вміло користувався своїм талантом, що його запросили очолити гуртки сучасних танців в районному Будинку культури, деяких навчальних закладах міста та району. Захоплювався музикою і подорожами, дуже любив природу.

У 2004 році Іван їздив на Помаранчеву революцію. Іван не міг стояти осторонь. Свідома громадянська позиція та прагнення побудувати вільну і незалежну державу підняли активіста на боротьбу. Взимку 2013 – 2014 років він двічі їздив на Майдан Незалежності
Іван приїхав до Києва на самому початку Євромайдану. Одразу вступив до Волинської сотні і був активним її бійцем. Мав псевдо «Месник». Коли 19 січня на Грушевсього проти мітингувальників застосували водомети, Іван потрапив під струмінь. Але навіть мокрий та побитий “беркутівцями”, намагався боротися до останку. На морозі…”Іван сильно застудився. Однак поїхав додому лише тоді, коли стало геть зле”, – пригадують побратими хлопця. Казав: “Кілька днів підлікуюсь і буду з вами”.
Іван повернувся додому 19 лютого і звернувся до лікарні. Там поставили діагноз: пневмонія.
«Останній раз приїхав зовсім виснаженим та понищеним — окрім того, що Ваню побили, він ще й захворів на пневмонію після того як силовики його обілляли холодною водою, а до того хлопець сильно поморозив нижні кінцівки. Додому хлопчина прибув в середу, в четвер звернувся до місцевої районної лікарні, отримавши лише направлення на флюорографію. В п’ятницю планував розпочати лікування, але через погіршення стану здоров’я не зміг вийти з дому» – згадує останні дні життя героя рідний брат Вадим Городнюк. Вже 20 лютого вночі хлопця не стало — не витримало серце. Іван Городнюк помер на руках у матері і брата.

Вічна пам’ять.

P.S «Вибач, мене, Іване…. Вибач, що ні тоді, в понеділок, коли тебе били “беркутята”, ні тоді, коли потрапив під водомет, ні в вівторок, коли ти повернувся додому, ні вчора, коли все Березне прощалося з тобою – мене не було поруч і я не міг хоч чимось допомогти… Я просто не знав… Тільки сьогодні довідався про те, що тебе більше нема… Я пам’ятатиму, ми пам’ятатимемо. І ми вже знаємо, що будемо робити. Нехай вони не сумніваються про це, і проведуть залишок свого нікчемного життя, знаючи про це. Але не про них. Немає часу витрачатися на помсту. У нас, надто мало часу. Пам’ятаймно про того, хто віддав життя, щоб ми мали цей час і не марнуймо його! » – пише Сергій Штурхецький.