Новина

Герої Небесної Сотні з Рівненщини: історія про Георгія Арутюняна

12:19, 20 Лютого

зображення новини

В ці дні ми пригадаємо події, що відбувались 6 років тому… Пік Революції Гідності 18-20 лютого, що назавжди змінив хід історії України. Людей, що змінили історію. Це – історії, розказані найближчими родичами, друзями. У них – герої справжні, якими були в колі друзів і найближчих людей. У них – випадки з життя, мудрість і велика любов.

Арутюнян Георгій
53 роки, вірменин, громадянин Грузії, робітник
м. Рівне

«Патріот і сміливець, вірменин за національністю з грузинським паспортом і українським серцем», — так про героя Небесної сотні Георгія Арутюняна згадує його прийомна донька Аня.

Георгій Арутюнян народився 6 лютого 1960 року в місті Батумі Адажарської автономної республіки в Грузії. 1981 року отримав вид на проживання в Україні. Одразу ж переїхав на постійне проживання до Рівного. Протягом більше ніж двадцяти років працював на рівненському водоканалі. Був одружений вдруге. Від першого шлюбу має двох дорослих доньок Регіну та Калапсі .

Аня, прийомна дочка героя згадує: «Георгій офіційно розписався з мамою у 2009 році, а через рік вони поїхали в Грузію. Там у церкві їх обвінчали. В 2010 році народилася Ашхен». В 2012 році дружина Георгія Наталя, померла від епілептичного нападу, перебуваючи вдома наодинці з однорічною донечкою. У той час Георгій був на заробітках за кордоном, тож Аня (яка вже була одружена) взяла дівчинку до себе і переїхала в дім чоловіка. Сім’я жила дуже бідно. Георгій планував виїхати на батьківщину в Батумі до сім’ї, після того, як встановить пам’ятник покійній дружині на річницю її смерті.
Георгій надзвичайно палка й щира людина. Він був упевнений, що за краще жття треба боротися справами, а не лише словами, тому активно включився в роботу Рівенської обласної організації ВО «Свобода». Майже два роки працював агітатором у партійному наметі.
Зі словами: «Як це так, молоді будуть гинути, відстоюючи свою свободу та право на гідне майбутнє, а я вдома буду сидіти. Я життя вже прожив, а вони ще навіть пороху не нюхали…», — Георгій Арутюнян поїхав на Майдан з перших днів протистояння. Це була вже третя його революція – до цього брав участь у Помаранчевій революції та революції троянд у Грузії. Був членом Рівненської сотні самооборони Майдану, мав псевдо “Кавказ”.
«Кожен, хто приходив у сотню, діставав прізвисько», — згадує сотник Олександр Чорний. Над тим, як зватимуть Георгія, довго голову не ламали. Кавказ прилипло до нього з перших хвилин. «Такий же незламний і героїчний. Так і пішло¬поїхало: для рідні — Георгій, для побратимів — Кавказ».

У мирний час він не цурався важкої роботи та ніколи не нарікав на життя. Ніколи не боявся смерті та вважав, що чоловік має зустріти її з гідністю в бою, боявся лишень залишити дітей напризволяще – згадують його друзі. Власне так і сталося: вранці 20 лютого разом із побратимом він намагався втримати барикаду на Майдані Незалежности, яка палала, та захистити людей від прицілів снайперів, підкидаючи шини у вогонь. «Ранком, ми разом із “Кавказом” сходами з боку Хрещатика пробиралися до стели на Майдані. “Беркутівці” закидували нас світло-шумовими гранатами, а, підійшовши ближче, Жора сказав, що стріляють снайпери і нам варто повертатися назад. Я поклав шини і почав відходити, а, повернувшись, за мить побачив, що Кавказ взяв шини і побіг вперед до барикади. В цей момент він упав, вражений пострілом снайпера», – згадує свободівець із Дубна Юрій Коханець. Куля ввійшла в лівий бік шиї та вийшла з правого плеча.
Про його смерть близькі дізналися зі стрічки новин на одному з телеканалів. Одразу ж кинулися переглядати фото в Інтернеті. Знайшли. Впізнали. Знайомі руки з¬під ковдри біля Михайлівського Золотоверхого собору…

«Наш Георгій завжди був відважним. Він пожертвував собою заради того, щоб ми та наші діти змогли жити краще. Казав, що не може спокійно бути вдома, коли молоді хлопці гинуть у Києві. Він був скромним і нікому нічого не розказував. Навіть, коли на Майдані уже починалися бойові дії, Георгій завжди казав, що у них все спокійно. Ми пишаємося ним», – розповідають родичі загиблого.

Вічна пам’ять.