Новина

Державні нагороди передали родинам полеглих Захисників на Сарненщині

17:45, 22 Квітня

Фото: Сарненська міська рада

У Сарненській громаді вшанували пам’ять полеглих воїнів, вручивши державні нагороди їхнім родинам. Кожна відзнака — це символ мужності, самопожертви та безмежної любові до України.

Родинам українських Захисників, які віддали життя за свободу і незалежність держави, урочисто вручили державні нагороди та відзнаки. Це воїни, які до останнього подиху стояли на передовій, захищаючи рідну землю та майбутнє своєї країни.

Солдат Василь Мороз, житель села Любиковичі, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня ще за життя. Проте отримати відзнаку довелося його рідним. Його пам’ятають як активного, життєрадісного чоловіка і «майстра на всі руки». 7 березня 2024 року він добровільно став на захист України, служив у складі 127-ї окремої бригади територіальної оборони та 225-го окремого штурмового полку. Загинув 12 березня 2025 року на Сумському напрямку. У нього залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Старший солдат Олег Прозапас із Сарн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. До Збройних Сил України він приєднався у лютому 2023 року, служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Був кулеметником, а згодом оператором дронів із позивним «Матрос». Його згадують як щиру, добру та справедливу людину з великою вірою в Бога і перемогу України. Загинув 6 лютого 2025 року на Куп’янському напрямку. У нього залишилися мама, сестра та брат.

Лейтенант Василь Щур, також житель Сарн, посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя». Він став на захист України у квітні 2024 року та служив у 156-й окремій механізованій бригаді. Був командиром взводу, а згодом — командиром відділення безпілотних літальних апаратів. Побратими знали його за позивним «Пацюк». Під час виконання бойового завдання поблизу Торецька отримав тяжке поранення і помер 9 листопада 2025 року. У Героя залишилися батьки, дружина, двоє синів і брат.

Солдат Роман Шапірко з Сарн посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя». До лав ЗСУ він приєднався у березні 2025 року та служив водієм у 156-й окремій механізованій бригаді. У 120-й мінометній батареї його знали за позивним «Driver» як надійного і відповідального воїна. Він пройшов бойовий шлях від Сумщини до Донеччини. Загинув 23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Костянтинівці. У нього залишилися дружина, три доньки та три сестри.

Солдат Сергій Філончук із села Тріскині посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Він став до лав ЗСУ 30 жовтня 2024 року та служив у 59-й окремій штурмовій бригаді імені Якова Гандзюка. Після навчання за кордоном був направлений на службу на схід України. У грудні 2024 року зв’язок із ним було втрачено, і певний час він вважався зниклим безвісти. Згодом стало відомо, що він загинув 10 січня 2025 року від поранень, отриманих у бою поблизу Нововасилівки на Донеччині. У нього залишилися батько, брат і сестра.

Кожна з цих історій — це не лише про війну. Це про життя, яке мало тривати, про мрії, що не здійснилися, і про любов, яка назавжди залишиться в серцях рідних.

Схиляємо голови у глибокій шані перед Героями. Пам’ятаємо. Дякуємо. Ніколи не забудемо.