Новина
Після п’яти років боротьби з наслідками поранення, пішов з життя кіборг з Рівненщини
09:55, 28 Березня
27 березня перестало битися серце Андрія Мельника, кіборга із Костополя, що п’ять років мужньо боровся із наслідками важкого поранення на війні.
Народився Андрій Мельник 13.01.1989 року в м. Костопіль Рівенської області. Був мобілізований в жовтні 2014 року – третя хвиля. Старший солдат 80-ї бригади, старший навідник АРС-17.
На російсько-українській війні він був у в с. Піски, а з 26 грудня – в Донецькому аеропорту, де він з товаришами тримали оборону майже три тижні.
25 січня у м. Костянтинівці Донецької області отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. У Костянтинівці ж відбулась і перша операція. Надалі лікування проводилось в Харківському (де під наркозом витягли кулю) та у Вінницькому госпіталях. В наслідок травми хребта не міг ходити, не відчував ніг.
Андрій лікувався у Львівському військовому госпіталі, проходив реабілітацію у спеціалізованому центрі Вернигора в Модричах, останнім часом лікувався в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни у смт. Клевань Рівненської області. Також Андрій проходив реабілітацію в США в реабілітаційному центрі Next Step.
Андрій був учасником українсько-канадської програми благодійної допомоги пораненим “UCU Helps Ukraine”, яку проводили ГО “Галицькі сурми” та Українська Кредитова Спілка в Канаді.
Вчора серце бійця не витримало…
П’ять років тому на “Радіо Свобода” опублікували інтерв’ю Андрія ” Якщо треба – знову воюватиму в інвалідному візку – «кіборг» Андрій Мельник “. Подаємо нижче текст інтерв’ю.
Як тільки почалась антитерористична операція на Донбасі і було оголошено мобілізацію Андрій Мельник одразу прийшов у військкомат у рідному Костополі Рівненської області і просив відправити його на Донбас, щоб захищати країну. Після кількох таких відвідин пішов у служити.
«Самому мені хотілось піти. Але з такими товаришами, як я був, то можна йти. Треба буде, то ще раз піду в інвалідному візку. А що? В окоп посадили, візок забрали, зброю дали і все – можна воювати», – каже «кіборг».
Андрій служив у 80-й аеромобільній бригаді у Львові, потім його перевели у 81-у десантну-штурмову. Захищав Донецький аеропорт, був і в селі Піски. Певні військові навики, пояснює, що пройшов строкову службу, а ще підготовку на Яворівському полігоні, але все ж більше вчився у самій зоні бойових дій. «Багато побачив нової зброї, був призначений старшим навідником, працював зі зброєю АГС-17 (гранатомет)».
У Донецький аеропорт потрапив наприкінці грудня. Досі найважче і боляче згадувати вбитих побратимів, адже з бригади загинуло багато бійців, частина пропала безвісти. Умови, в яких перебували кіборги, були дуже складні. Розповідає, що спали по черзі 2 години на добу, їли переважно сухі пайки, мали воду, якщо вдавалося їм її доставити.
«Сну не вистачало, хотілось постійно помитись, а так нормально. Найгірше було, коли наша артилерія не працювала – їхні танки бомбили, а наша артилерія мовчала. Не було наказу стріляти. Постійно атакували, а прикриття не було ніякого. В аеропорту не було сильної зброї, лише автомати і кулемети, але з цим проти танків не підеш. Образливо, що не було наших танків. Стільки хлопці тримали цей аеропорт, було багато можливостей прорватись. Але зверху не було наказу, там на верху було, мабуть, інше бачення. Я був у терміналі, то ще якось так, а ось хлопці на вишці, то постійно вона обстрілювалась. Однак хлопці звідти не йшли, хлопці тримались до останнього…Багато всього бачив, але навіть не хочеться пригадувати», – зауважує він.
«На заправці український офіцер був п’яний, сприйняв не за свого, вочевидь. Почав стріляти»
Андрій наприкінці січня мав їхати на ротацію. За день до від’їзду, з 24 на 25 січня, вже у мирній Костянтинівці був важкопоранений.
«Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України. На заправці український офіцер був п’яний, сприйняв не за свого, вочевидь. Почав стріляти. Так і вийшло, що залетіла мені куля. Він зараз в СІЗО. Мав бути суд 30 квітня, але в Авдіївці стрілянина і суд перенесли», – зазначає він.
Внаслідок поранення в Андрія Мельника пошкоджені шлунок, кишківник, спинний мозок. Боєць пересувається в інвалідному візку, дуже хоче додому до батьків у Костопіль. Сам старається собі давати раду, але пересуватись без пандусів вдома буде досить складно. «Але там є друзі, вони мені допоможуть. Ноги болять, з хребтом ще проблеми. Є якісь розтяжки на хребті. Ось тільки МРТ зробив»…
Герої не вмирають!
