Новина
У Рівному вшанували пам’ять видатного земляка, письменника Уласа Самчука
12:20, 10 Липня
37 років тому, 9 липня 1987 року в Торонто відійшов у життя вічне Улас Самчук – один з найбільш недооцінених українських письменників XX століття.
Урочистості по вшануванню пам’яті видатного земляка, письменника Уласа Самчука провели вчора у Рівному.
Літературний музей Уласа Самчука спільно з Рівненським обласним об’єднанням ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників України на Театральній площі Рівного провели урочистості по вшануванню пам’яті відомого українського письменника Уласа Самчука.
Про це повідомили на сторінці Рівненського обласного Краєзнавчого Музею.
Традиційно відбулося покладання вінка квітів до пам’ятника нашого видатного земляка. Свіча пам’яті згуртувала довколо себе науковців, просвітян, дослідників, письменників, музейників, рівнян та гостей міста.
Учора було 37 років як пішов у засвіти письменник, журналіст, публіцист, редактор, організатор Мистецького Українського Руху в Німеччині, член Організації Українських Письменників “Слово” в Канаді, номінант на здобуття Нобелівської премії – Улас Самчук.
Хвилиною мовчання присутні вшанували загиблих дітей від рук російського агресора та Героїв, що віддали і віддають сьогодні життя за волю і незалежність України.
Говорили про життя та творчу діяльність письменника. Завершився захід біля будинку, де встановлена меморіальна дошка на честь Олени Теліги та Уласа Самчука — редакторів газети «Волинь».
“Обов’язок перед собою і нацією Улас вбачав в тому, щоб «залишити по собі слід у слові – і то у слові солідного вияву» так писав він у листі до Дмитра Нитченка 1 квітня 1976 року. Попереду ще було одинадцять років активного творчого життя, а позаду – майже шістдесят років вигнання з рідної української землі, ув’язнення в польських, німецьких і угорських в’язницях, триразовий нелегальний перехід кордонів та безкінченні війни. «Народився під час війни, виріс під час війни, зріс під час війни», – так він писав 1 серпня 1945 року.
Лише чотири роки не дожив Улас Самчук до відновлення Незалежності України, але до останнього подиху вірив: “Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось не тільки як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість”.”, – написав на своїй-сторінці Микола Величкович.
Біографічна довідка Українського інституту національної пам’яті
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року, у селі Дермань на Рівненщині в заможній селянській родині Олексія Антоновича й Настасії Улянівни Самчуків народився один з найвизначніших українських письменників XX століття Улас Самчук.
Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Улас Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932-1933 років. У 80-х роках йшли розмови про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію за «Волинь», але, на жаль, до кінця справа не була доведена.
Історією та літературою Улас Самчук захопився з дитинства, тим більше що саме місце народження до цього спонукало – Дерманський монастир, настоятелем якого був свого часу відомий полеміст Мелетій Смотрицький, здавна був своєрідним інтелектуальним центром. Саме тут, в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Святофеодорівській учительській семінарії, розпочав 12-річний Улас навчання. Пізніше була Кременецька українська мішана приватна гімназія імені Івана Стешенка.
Улас Самчук в юності. Фото: uk.wikipedia.org
Перед закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова), однак він дезертирував з війська і втік до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина – розвозив по копальнях і гутах залізо. Як вільний слухач відвідував лекції у Бреславському університеті, вивчав німецьку мову.
Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося у 1926 році в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, а з 1929 року почав постійно співробітничати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою». У 1933-му народжується художньо-психологічна повість «Марія» – перший художній твір про злочин Голодомору (побачив світ у 1934 році у Львові).
У 1929 році Улас Самчук переїжджає до Праги, яка на той час була одним із центрів українського наукового та культурно-мистецького життям в еміграції, вступає до Українського вільного університету, входить до Студентської академічної громади. Утім, жодного вищого навчального закладу закінчити йому так і не вдалося, тому більшість наук довелося опановувати самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, головою якої став Улас Самчук.
Був учасником буремних подій в Карпатській Україні у березні 1939 року, на певний час навіть потрапив до в’язниці.
Пам’ятник Уласу Самчуку на театральному майдані в Рівному. Фото: uk.wikipedia.org
У 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався речез український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети «Волинь», яка скоро стала загальноукраїнською. Письменник вважав, що в ті складні часи український народ не повинен бути «безсловесним» і має творити власне інформаційне поле. У «Волині» тоді ж працював молодший брат Симона Петлюри Олександр. В газеті друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги. Також Улас Самчук зорганізував у Рівному видання дитячого часопису «Орленя».
Водночас легальні українські видання, які виходили на території України в період нацистської окупації, були зобов’язані дотримуватися риторики Третього Рейху, зокрема, щодо євреїв. Детальніше про це можна прочитати у дослідженнях Романа Михальчука та Максима Гона.
Після війни Улас Самчук емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників «Слово», Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв.
Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
